З поеми Цар духу Падают маски и каждому свой небос

***
Падают маски – и каждому свой небосвод
Рвутся обноски – и верба согнуться не хочет.
Падают звезды! – и свет на дыбы восстает –
В небе взошли Твои Очи.

Плавят фигурки в печах по торговым рядам
Плавятся бёдра и трутся, пищат, как арбузы
Тьма Вифлеемская липнет, течет по ногам,
И подвывают гиены, набившие пузо,
Ржавчиной красные струи стекают по их языкам.
Богопрозревший – в змеиные кольца не хочет,
В небе горят Твои Очи.

Плавится в пламени лик мой, и кожа течет,
И обтекает по духу от львиного рыка до Слова,
Плавится хищное, темное, грубое, злое.
Люба, то Очи Твои мне сияют с высот!

Солнце! Что взгляд мой тебе прокричал из болот?
Что говоришь Ты! «Сияешь лучами ты сам,
Там, где нет света, – скорлупы, труха и пуст;ты»
Боже! «И глаз меж бровей, и сияние, и высота!
Свет наливается силой, растет и течет».
Взглядом во взгляд – и как льётся сиянье! Печёт!

Плавится разум, что к Богу проникнуть не хочет –
В небе – как Бог – Твои Очи.
Люба! То Очи Твои просияли с высот!
Нет больше света на свете – плавильными тиглями очи
Льют между век свое солнце, и голос пророчит:
«Через два дня вам откроется точка, стряхните оковы».
Может, на землю прольются оплавленным словом.
(перевод Ивана Лужина, Киев)

*  *  *
Падають маски — і кожен собою стає.
Падають зноски — і верба зігнутись не хоче.
Падають зорі! — з душі світло дибки встає —
В небі зійшли Твої Очі.

Плавлять фігурки у печах торгових рядів,
Плавляться стегна і труться й пищать кавунами,
Тьма віфлеємська сочиться в людей між ногами,
І підвивають гієни огненні між нами,
І — струми лижуть на захід червоні й руді,—
Богопрозрілі — до темного кола не хочуть,—
В небі горять Твої Очі.

Плавиться в промені лик мій, і шкіра тече,
І обтікає по духу до рикання лева,
Плавиться хиже, незриме, нечутне, сталеве.
Люба, не відірватись від Твоїх Очей!

Люба! Що очі мої прокричали з-під глею?
Що Ти говориш! «У промені твоїм — це те,
Ігоре, інше — не те».
Боже, та хто ми у мреві?
«Око в міжбрів’ї — я бачу і ямку й проміння —
росте.»

Очі ув очі — о, як осяває й пече!
Плавиться розум! до Бога проникнуть не хоче —
В небі — як Бог — Твої Очі.
Люба! не відірвуся від Твоїх очей!

Світу нема, на всім світі — плавильнями карі
й сонячні тиглі між віями, й голос рече:
«Через два дні ще відкриється
Точка — опадуть окови».
Неважливо, чи на землю стече
Оплавлене слово.