Орден

На базарі шум і гамір,
Жваво всі торгують,
І товари закордонні
Людям пропонують
Хтось купує сигарети,
Хтось – «Галину Бланку»,
Лемент стоїть неймовірний
З самого світанку.
У рядах останніх тихо
Став дідусь сивенький,
Сумно орден витягає
З кишені старенький.
І до нього люд зійшовся,
Хоче прицінитись.
Зажурений дідусь стоїть –
Боляче дивитись.
Несміливо ціну каже,
То люди й відходять,
А до нього нові й нові
Покупці підходять.
Аж ось прийшли два молодики,
Гроші полічили,
І у дідуся старого
Ордена купили.
Мить подумавши, старенький
Руку простягає.
Зітхнув тяжко, віддав орден.
Кому? Й сам не знає!
Так й зостався одиноко
Цей дідусь стояти.
А що ж змусило старого
Ордена продати?
Пригадав він раптом юність,
Літа молодії,
І змахнув дідусь сльозинки
Рукою із вії.
Згадав свою стару матір,
Кохану дівчину,
Своїх братів згадав старших
І сестру Килину.
Пригадав дідусь, як зараз,
Свою рідну хату,
Звідки мати виряджала
На війну прокляту.
І здалося дідусеві,
Ніби хлопців баче,
Всіх товаришів військових,
І живі всі наче.
Та, проте, немає хлопців,
Всіх війна побила,
Лиш йому в бою запеклім
Очі не закрила.
Повернувся в сорок п»ятім
Наш солдат додому,
Йшов веселий, усміхався
Старому й малому.
А на грудях в нього орден
Зіронькою сяє,
І про подвиги солдата
Усім сповіщає.
Збудував невдовзі хату,
Потім одружився,
І у рідному колгоспі
Все життя трудився.
Хоч заробляв небагато,
Та, проте, старався –
По копійці клав на книжку,
Трохи запасався.
А на старість обікрала
Старого держава,
Всі його мізерні вклади
До себе прибрала.
От і мусив бідолашний
Ордена продати,
Щоб собі купити хліба,
Хоч якийсь харч мати.
Люди добрі! Схаменімось!
Що ж ми наробили?!
Ми в своїй душі останнє
Святеє убили.
Зруйнували, сплюндрували
Могутню державу,
Про обов»язки забули,
Про гордість і славу.
Скільки сиріт і голодних
В вільній Україні,
Скільки бруду розлилося
По нашій країні!
Огляньмося, люди добрі,
На скоєне нами,
Бо й самі ми не хотіли,
А стали катами.
Побудуймо власноруч
На старій руїні
Наше щастя та добробут
У вільній Вкраїні.
Щоб лиш мирним було небо,
Сади розквітали,
Щоб ордени й свої душі
Більш не продавали!

Ольга Соколовська ©