Все рідші, малолюдніші ряди
Тих, хто в далекім сивім 45-тім
Крізь всю Європу йшов через бої,
Хто ставив свій автограф на Рейхстагу.
Все більше плачуть в небі журавлі,
Все вищі трави рік в рік на курганах.
Зникають в безіменній сірій млі
Герої-переможці, ветерани.
Тож, може, в цім життя найвища суть,
Щоб без війни зростали в світі діти.
Вони святу довершили мету –
Лишили вільну землю, сонце, квіти.
Навіщо брати в руки зброю тим,
Порощеним у забутті, незнанні,
Як страшно палить полум»я боїв,
Як безкінечні матерів ридання?
Хто ж пам»ятає, як він був гоним,
Як смерть за ним, мов чорна тінь ходила,
Той не бажає й ворогу війни,
Той, як повітря, прагне тільки миру.
Все рідшають із року в рік ряди
Захисників країни – ветеранів…
Вони тоді планету зберегли,
Тепер за неї ми відповідаєм!
Ольга Соколовська ©
До Дня Перемоги...
© Copyright: Ольга Соколовская 4, 2017
Свидетельство о публикации №117050704651
Свидетельство о публикации №117050704651
Рецензии