Мiй перший вiрш. Костенко Лина. С укр

Мой первый стих написанный в окопе,
На развороченной снарядами стене.
Когда смешались звёзды в гороскопе
И гибло моё детство на войне.

Лилась пожаров раскаленных  лава.
В  воронках  поседевшие  сады.
Захлёбывалась наша переправа
Под шквалом закипающей воды.

Был белый свет не бел уже,  а чёрен.
Пылала ночь. Светила ярче дня.
И был окопчик, как подводный челн мой
В том море дыма, ужаса, огня.

И  не было ни зайчика, ни волка.
Кровавый мир,  обуглена заря.
Царапала я  маленьким осколком
Большие буквы  там из  букваря.

Мне поиграть бы в прятки или в классы.
И окунуться в сказок круговерть.
А я стихи  писала про фугасы,
Лицом к лицу  увидевшая смерть .

И эта боль недетских впечатлений
Навек вонзилась  сердце  сокруша.
Не облегчишь строкой стихотворенья,
Немою может сделаться душа.

Душа в словах - как море в перископе,
И память, словно отблеск на челе...
Мой первый стих написан  был в окопе.
И напечатан просто на земле.


           *****


Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите не війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум’я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик —
як підводний човен
у морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком —
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
в казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах — як море в перископі,
І спомин той — як відсвіт на чолі…
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.



----------------




Илл. интернет.