СУМ

Вісім  десятків  на  порозі
Вже  не  підкорено  стоїть…
Хоч  старість  й  немічність  в  дорозі
Та  любий  кожному  цей  світ.

Ми  разом  майже  шістьдесят,
Онуки,  правнуки  та  діти,
Змогли  із  буднів  та  зі  свят
Родинний  затишок  створити.

Рука  в  руці  стискає  руку
І  тут  прийшла  остання  мить-
Навічна  відбулась  розлука,
Рветься  душа,  серце  болить.

Стоїть  у  золоті  ріпак,
Сади  у  цвіті  яблуневім,
Буяє  колір,  запах,  смак
І  ти  в  цей  час  ідеш  від  мене.

Над  всім  синіють  небеса,
Проміння  гріє  полуденне -
Така  невимовна  краса!
А  ти  в  цей  час  ідеш  від  мене.

Радість  земна  -  усім  живим,
Нащо  вона  мені  без  тебе?
Боже,  який  нестерпний  біль!
Бо  ти  в  цей  час  ідеш  від  мене.

З  небес  сказали:  «Відпусти,
Вона  так  тяжко  настраждалась!»
Лишивсь  в  житті  на  самоті
А  ти  вже  там,  де  забажала.

Хай  пухом  буде  їй  земля
І  прийме  Царствіє  Небесне!
Душа  при  Господі,  здаля
Вітає  нас,  хоч  й  безсловесно.

В  житті  ще  діє  половинка,
А  інша  вже  в  сирій  землі,
Як  визначить  Господь  зупинку -
Хай  в  парі  линуть  журавлі.

На  фото  я  твоє  дивлюся
Де  посмішку  жадану  бачу
Та  щиро  Господу  молюся
Й  щоденно  безутішно  плачу.

Народжуються  щоб  померти,
Собі  подібних  відтворивши,
Та  очі  не  сприймають  смерті -
Живі  живим  щоб  вічно  жити!
   5.05.  2017р., с.  Лозовий  Яр -
                Київ