Схилилося додолу тихо небо,
Зажурено вдивлялось навкруги,
Немов чогось шукаючи для себе,
А очі потемніли від журби.
І всесвіт розстелив вже пелерину,
Немовби хоче заманить в сітки,
Загладить, так би мовити, провину –
Усе плете тенета і нитки.
Сплелись докупи всі земні потоки,
У вир затягуючи небо і людей.
І так летять марні суєтні роки,
Глузуючи з усіх людських ідей.
А небо прагне помсти і рятунку,
Взиваючи до Бога і до нас.
Та вже багато збилося з керунку.
Дістали шал, невиліковний сказ.
В двобої тім уже ніхто не знає
Хто винен: всесвіт, а чи людський шал;
А небо плаче, небо нас благає
Спинити вир і той безбожний шквал.
Схилилося додолу тихо небо,
Шукаючи чогось в земній труні,
Здається, нам уже спинитись треба,
Очистити святим думки брудні.
Зажурилося небо
© Copyright: Руслана Мандрищук, 2017
Свидетельство о публикации №117050610964
Свидетельство о публикации №117050610964
Рецензии