Батькiв сад... Нина Трало

Оригінал:


Сорок вісім мені. Батько вже відійшов
За межу і зорить з небуття.
Я додому приїхав, до саду зайшов,
Де себе відчуваю дитям.

Тільки сад вже не той: зелень щеп не густа,
В споришах бовваніють стежки
І душа моя теж споришем пророста,
Накладає болючі стібки.

Розрива мою душу болюча струна –
Батьків сад дичавіє і снить
Теплим травнем ясним, що йому не мина,
Та розквітнуть прогаяна мить.

Ніби все у пітьмі і бджола не зумрить,
Білі квіти дрібні на гіллі,
Медом чистим важким тепла ніч не пахтить
І жура припада до землі.

Рідний батько завжди, як мільйони батьків,
Що не в славі жили на землі,
В безнастанності цих споконвічних віків
Буде жити у серці моїм.

Ось у батьківський сад завітала весна,
Заспівала пісні в яворах,
Тільки батька хода у саду не луна,
Замовкає завеснений птах.

А я знову у сад завітав, мов колись,
Тут тривога моя засина.
Образ батька мені у саду засвітивсь,
Заясніла душі глибина.
24.11.2016 р.


Переклад з українського Світлани Груздєвої:


Сорок восемь  мне лет. Мой папаня ушёл
За межу… светит тихо любя.
И, вернувшись домой, сразу в сад я вошёл,
Где дитём ощущаю себя…

Черенковая зелень в саду не густа,
И трава в спорышах у реки,
И душа спорышом прорастает, пуста,
И болючие эти стежки.

Разрывает мне душу  больная струна:
Одичал сад отцовский – лишь сныть…
Маем ясным опять возродится весна,
Явью станут недавние сны…

Словно всё в полусне… и пчела не мелькнёт,
Белый цвет сплёл венки на стволе.
Мёдом тёплым тяжёлым в ночи не пахнёт –
И тоска припадает к земле...

Батя мой, так же, как миллионы отцов,
Что не славы согреты лучом,
В бесконечности всех  споконвечных веков
Станет долго жить в сердце моём.

Вот и в старенький сад завернула весна,
Распевает средь клёнов и лип.
Но отцовская поступь в саду не слышна,
Лишь дождя продолжается всхлип…

Ну, а я , как тогда, навещу снова сад:
Тут стихают тривога, вина…
Образ милый в саду засиял мне  опять,
Прояснилась  души глубина.


Аватар - картина И.Шишкина