Ні, це не я плачу.
Це дощ ридає,
краплями по вікну
ноти вибиває.
Ні, це не по тобі
серце стукає,
як дріб по Душі
вибиває,
не мовчить.
Ні, це не тобою
залишені сліди,
ти тільки не йди.
Ніби і дорослі,
а поводимося,
як діти недорослі.
Ні, не я винна,
а обоє, в тому, що
у невідомість
веде дорога.
Думала, за самотністю,
сховалася , як за ковдрою,
а виявилося дірявим
моє покривало.
Нi, цe нe я плачу...
© Copyright: Белякова Светлана Николаевна, 2017
Свидетельство о публикации №117050409990
Свидетельство о публикации №117050409990
Рецензии