Зине

Прилетів лелека
Здалеку, здається.
Приніс в кошичку дівча,
Зіною зоветься.

Дівча сестри окружили,
Зраділи, ласкають.
Дівча на них поглядає –
Знайомство триває.

Росте дівчинка спритненька,
До всього цікава..
Недаремно розумашка –
Мудренком вже стала.

Раптом – шок…
Її віддали далеко від дому.
Важко це переживала…
Не дай Бог нікому!

Час минає…
Втамовується біль.
Та на півгодини
Почуває себе зайвим членом родини.

Люблять ніби її рідні
Якось по-своєму:
Ніби так бездумно…
А дитя переживає

І від цього сумно.
Вчилась добре, на «відмінно».
Росла там в достатку.
Але хотілось любові

Від мами та татка.
З цим – велика перевага,
Томить заборона.
Бо теплом зігріте серце

Вік не охолоне.
Тому так і зветься.
Сильним сумом і розділом
Раз і відгукнеться.

Пронесла свій біль у серці
Пів життя людина.
Час загоїв рани Зіни,
Що терзав щоднини.

«Своїх діток ніжно люблю
І усім тверджу:
Що розлуку і вигнання
Я не допущу.

Хай відчують своїм серцем
Як я їх люблю.
Хай життя їх буде щастям
У нашім краю».

Зігрівайте своїх рідних
Ви своїм теплом.
І розквітнуть їхні душі
Під вашим крилом.

Хай вам буде завжди добре,
Не для, як годиться,
А порада свої мами
Завжди знадобиться

29.05.2016