Не хочу я писати про війну,
А як же не писати, коли поряд?
Думки вночі згорьовані жену,
А день прийде, то знов про те ж говорять!
Скалічені, знівечені тіла
Солдатів наших, і не тільки наших...
Чиясь би доля в мирі розцвіла,
А тут дорога пролягла інакше!..
О, людоньки, що ж коїться між нас,
Що сталося із розумом і серцем?
Чому тяжкий, знедолений цей час,
На язиці, що слово, то із перцем?
Куди поділися братерство і любов?
А де ж цього набратися у світі? -
Іти повинні до першооснов,
Звертатися до Господа щомиті!
Все Ним стоїть і держиться все Ним,
То як же нехтувати заповітом Божим?
Дає вказівку добрим буть, не злим,
Він хоче, щоб на Нього були схожі!
Він Бог любові, заповіт нам дав,
Щоби любили і Його, й сусідів,
Тоді б і горя з нас ніхто не знав,
Бо ж кожен з нас нікого б не обідив.
04.05.2017
Тодi б i горя з нас нiхто не знав
© Copyright: Людмила Дзвонок, 2017
Свидетельство о публикации №117050411532
Свидетельство о публикации №117050411532
Рецензии