Плаче Вкра на-мати

Вибивають люд український.
Тихо нищать, мовби чужинський.
Щось про голод отут горлають.
А самі війну піджигають.
Порахуйте, за ці два роки
Скільки там полягло в окопах.
Це ж комусь татусі, синочки.
Це неодружені будуть дочки.
Це ненароджені малі діти.
Доки ж будем війну терпіти?
Так, у тридцятих голод зробили.
Та це нічому нас не навчило!
Бо знову націю нажі ж нищать,
Як до війни підбурюють швидше.
Ідіть ви і стійте до перемоги!
Ми ж бо тим часом та в руки ноги,
Та на Канари, та до Парижу.
Своїх синочків ми там полишим,
Щоби науки вивчали мудрі.
А хай воюють нещасні дурні.
А щоб про мир там, про компроміси,
Ніхто не дума, іде все к бісу!
Так же вигідно воювати,
Великі грошики відмивати!
Отож для чого такая влада.
Всі гірко плачуть, а вона рада.
Вона жирує ще і співає.
Атам, на Сході, війна палає.
Ой налетіла та чорна хмара
І в України та долю вкрала.
І малі дітоньки підростають,
Воєнним місивом вони стануть.
Отож, матусі, родіть синочків,
І хоч їм мало іще годочків,
Ви їх лелійте, ви їх плекайте,
А потім дядям на фронт віддайте.
Бо це надовго. Вже звично стало!
Туди ж снаряди везуться валом.
Звичайно, вистріляють по людях!
А потім знов купувати будуть.
Ну, а ті власники цих заводів
Бариш чималий тримати згодні.
Отож і будуть та піджигати
Не мирно жити, а воювати.
Ну, і як в світі тепер ведеться,
Багаті вирішать, люд найдеться
Життя втрачати за копійчину,
Бо де ж робота тут, в Україні?
Бо за що жити? Хіба втікати!
Тому і плаче Вкраїна-мати!