Крокуючи по склоні довгих літ...
Я намагаюсь говорить відверто...
Про те що знаю. Та чомусь уперто...
Їдучий правди...витираю піт.
Не кожен хоче чути голос пісні.
Про те,доносяться іще її слова.
І наболілі,і без щастя прісні.
Про те гомонять,що іще жива.
Жива,-якщо ще іноді всміхнуся.
Жива,коли жарт іноді сприйму.
У посмішці зненацька загорнуся.
А іноді віддам свою,-кому.
Чи розчарую я себе зненацька...
Бо літом змерзну,наче в холоди?
Та заспокоїть...мене пісня братська.
Що з сердець лине,мов струмок води.
(Понкратова.О.В.)
Чи розчарую я себе зненацька
© Copyright: Лена Грама, 2017
Свидетельство о публикации №117050110756
Свидетельство о публикации №117050110756
Рецензии