Але на запонки ми душу не зачинемо,
Але годинник забреде на інші колії,
І те, що пульсувало в горлі тугою,
На буревій прорветься; і історії
Свого життя запишем усвідомлено.
І сум не вкриє більше перехрестя нам,
І стеблі рук, що були досі зломлені
З’єднаються по крихті, проростуть в лісах
Новими відчайдушними дорогами.
І наші діти прОйдуть їх співаючи;
Життя всплекають й позгрібають стогами
Колосся спілого, й в руках його гойдаючи
Нам піднесуть… вуста накормлять жнивами.
У легені налиють хмелю-солоду,
І небо (те, в яке дивились ми)
З подякою постелять попід ноги нам
І пробуджаючи від сну листи зосінннілі,
Що наші спини вкрили рано так…
Ти знаєш, вони змиють все, що всохло в нас.
І зернята порозкидають мріями.
І ми зазеленієм і прокинемось,
І вулиці нездешні уквітчаємо!
І те, що Хроносу вовік не снилося,
В собі знов побудуєм і відчалимо….
Але
© Copyright: Наталия Поляк, 2017
Свидетельство о публикации №117042711479
Свидетельство о публикации №117042711479
Рецензии