Вечiрнi роздуми державного службовця

День відлітає… Спека спадає…
Сонце заходить за небокрай…
Вже сутеніє, треба додому –
Та справам не можу покласти я край…

Залишився я наодинці з думками…
Сумління питання ставить мені:
Що ти спромігся зробити сьогодні?
Які подальші дії твої?

Всіх, чия служба – на долі впливати,
Від кого залежать чиїсь життя –
Теж, мабуть, думки подібні турбують,
Мучуся ними не тільки я…

Але питання у іншому мабуть –
Маєш ти сам відповісти собі:
Чи зміг ти, не дивлячись на складність часу,
Порядність і чесність в душі зберегти?

Чи зміг не звернути зі шляху прямого?
Хоча у когось це викличе сміх…
Згадати про те, що спокуса грошима –
З біблійних часів ще страшенний гріх!..

Хоч світ збожеволів і скрізь беззаконня –
Вдалося тобі не забруднити рук?
Згадати про те, що присяга службовця –
Це не порожній для тебе звук?!

Служіння державі – не просто робота!
Це справжнє покликання, це стан душі!
Ти може забув, що таке справедливість?
Тоді що ти робиш тут взагалі?!
 
Присягу давав ти служити народу –
Не тим, хто з екранів бреше тобі,
А людям, що мають на тебе надію,
Всім тим, хто живе на рідній землі!

Чи був ти гідний тих повноважень,
Якими тебе наділили вони?
Чи зміг ти не зрадити тої довіри,
Яку на тебе покладали вони?

Чи зміг ти не стати черствим й байдужим,
Чуйність до інших зумів зберегти?
Чи зміг ти відчути людські проблеми
І щиро комусь назустріч піти?

Тому ще у себе ти маєш спитати:
Чи зміг я суспільству користь принести?..
Чи дійсно зробив я все за законом?
Чи зміг я людям допомогти?!

А взагалі – маєш так працювати,
Щоб були правильні дії твої,
Щоб не було, в чим себе дорікати,
Щоб не було соромно перед людьми!