Ой на небі місяць ясний,
Стоїть дівка собі красна,
Стоїть вона похилилась,
Під місяцем зажурилась.
Похилилась мов тополя,
Бо тяжка у неї доля.
Виростала сиротою
На чужому, в наймах, полі.
Виростала та й виросла,
Вже на порі стала,
Закохалась в козаченька,
Долі не питала.
А питала вона в Бога
Щирої поради:
– «Пошли мені святий Боже,
Для душі відради».
Ой на небі місяць ясний,
Стоїть дівка собі красна,
Стоїть вона тай гадає
Миленького дожидає.
***
© Copyright: Ольга Красношлык, 2017
Свидетельство о публикации №117041912721
Свидетельство о публикации №117041912721
Рецензии