Покинуті стіни, розбиті фіранки,
Зруйновані наші останні стежки,
Палають яскраво всі обіцянки
Кохати й тримати кохання в руці.
На стінах обдерті шпалери та фарба,
Повсюди літають незграбні комахи.
Напевно це наша замучена карма
І ми в цій історії є лиш невдахи.
На що сподівались? Чому будували?
Лиш бігли наввипередки із життям,
А наші дороги насправді минали
Й кохання враз стало страшним небуттям.
Дрімота весняна - нестерпним стражданням,
Солодкі слова - гірким медом в душі,
Цілунки - невимушеним прощанням,
Ми стали байдужі до цих почуттів.
Ворота відкриті, птахи вилітають,
Тепер більш немає щасливого "ми",
Вже й вишні давно у садку відцвітають,
А сльози навіюють зливи страшні.
***
© Copyright: Кравчук Наталья Борисовна, 2017
Свидетельство о публикации №117041704828
Свидетельство о публикации №117041704828
Рецензии