Ти не вмер

Чому на гранитній стелі тепер рідні очі твої
Безмовно на нас поглядають, а серце щимить у груді?
Чому ці вуста вже не всміхненні, де зникли поради твої
І все навкруги розквітає, а це вже не бачиш ти.
Чому час земний швидкоплинний і промайнув не мов мить
Та встиг ти багато зробити і нас навчив в світі цім жить.
Чому ми усі не зустрілись, коли ти цього бажав
В своїх турботах закрились, а ти, неодмінно, чекав.
Чому ми невстигли  віддати всю нашу любов і тепло
Мов на чужинні згасав ти, той хто творив добро.
Чому, милий, любий, рідний, чому відійшов внебуття?
І серце наше так крається, бо звідти нема вороття.
Чому ми не встигли віддячити за щиру турботу твою
І слово звичайне " дякуємо" так рідко казали, чому?
Чому долі наши так склались, щоми зростали самі
Але ми завжди намагались гідними бути дітьми.
Та зараз, десь там на небі, ти мабудь, радієш за нас
За успіхи, за нашу єдність та й просто за род увесь наш.
Спи з миром наш любий няньо, блаженним хай буде твій сон
Ми вдячні за все, що ти вклав в нас, тобі від нас низький поклон.
Коли розквітає природа - ти відійшов внебуття
Але ти не вмер, в наших душах є частка твоя - це життя...