Коли надтозима затискає у зимні лещата,
а тяглистому дню стає тісно в квадраті вікна,
прогнозований сніг календарні забілює дати,
і по колу, по колу доба за добою зника.
На маневри туги у розмитому білим пейзажі
слимаками думки виповзають в колоїдне тло,
і поволі стаєш містечковим зими персонажем
в безсюжетно-німім, нафільмованим ніччю кіно.
Тягнеш час до весни в небюджетній нудній мелодрамі,
наче граєшся в хрестики (нулики все ж виграють),
а в стоп-кадрі - до болю тінь знайома на альмагамі…
В надтоночі так просто зливаються спогади – ртуть.
Коли надтозима...
© Copyright: Фиолетта, 2017
Свидетельство о публикации №117041110308
Свидетельство о публикации №117041110308
Рецензии
