Хай полум я твоjeji печалi мене обпече...

Квітучі сади летять у легку безодню неба,
Рудим кошеням заснула зоря в синіх полях.
В калюжі вуж перебирає зорі. Це ж треба!-
Сьогодні це місто-як крила легкі ангелят!
Знов Богом стає дивовижна, мінлива  тиша.
говорить з тобою очима чекання всіх часів
 І наче під тонкою кригою часу джерельце.
Луна пролила із свого золотого відерця
колосся незнайомих золотих голосів.
Ось небо сідає невагомо тобі на плече,
І голубом  засинає переливчасто-сизим,
Хай полум’я твоєї печалі  мене обпече...

Оригинал:

Татьяна Кисс:

   И небо невесомо садится к тебе на плечо.


Цветущие сады улетают в лёгкую бездну небес.
Рыжим котёнком уснула заря на синих полях.
И в лужах- звёзды перебирает ужик.
Город сегодня- уснувшее крыло ангела.
Вновь тишина стала Богом,а в его глазах
Все времена ожиданья говорят с тобой,
Словно ручьи под тонкой льдинкой времени.
Золотое ведёрко луны проливает
Колосящееся золото голосов незнакомых.
И небо невесомо садится  к тебе на плечо
И усыпает голубем переливчато-сизым:
Пусть пламя твоей печали обжигает меня.