Цікаво, чи кожна людська потреба
Спричинює дотик тіл?
Але ж , обіймаючи тільки тебе,
Я зраджую самоті.
Але ж, там де ти - нескінченний квітень-
Поховано день та час,
І жодної назви немає в світі
Тому, що з'єднало нас.
І жоден не скаже що буде далі,
Що далі не буде -теж
Так, я вiдцуралась усіх моралей,
Заради чого? Але ж....
Щось гулко тріпоче в кайданах ребер,
Підвладне одній меті -
Щоб ми опинилися просто неба
І зрадили самоті.
Просто неба
© Copyright: Дмитриева Рина, 2017
Свидетельство о публикации №117040400020
Свидетельство о публикации №117040400020
Рецензии