В думках іду лугами обережно,
дрімає гай після весняних гроз.
Душа моя летить в поля безмежні,
блукає поміж віття верболоз.
Стихаю вже, літа зробили справу,
та все одно минуле не кляну.
Мов діамант, закований в оправу,
все споглядаю на любов земну.
То щебетом пташок дзвінким озветься,
то радістю наповнить груди знов...
І звідки тільки враз вона береться?
Не знаю, та на те вона й любов!
Умом її повік не зрозуміти,
її нізащо не прорахувать.
Вона накриє як черемху цвітом,
не зважить ні на вік чи вашу стать.
Я берегом ріки життя стрімкої
ступаю в думах між високих трав.
Вдихаю аромат п’янкий любові
з терпким смаком некошених отав...
03.04.2017
На те вона й любов
© Copyright: Олександр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117040302249
Свидетельство о публикации №117040302249
Рецензии
