Нiмий крик

Німий крик*

Людей нецікавих у світі немає,
цікавого в людях достатньо буває.
У кожного щось особливе, своє,
родзинка якась, хоч маленька, та є.

Якщо непомітно хтось жив у цім світі
і в ту непомітність заплутавсь, як сіті, –
цікавий все рівно такий чоловік,
що так нецікаво згубив цілий вік.

У кожного завжди свій світ потаємний,
в одного гіркий, у другого – приємний.
Прийде найстрашнішої прикрості час…
Це буде коли – невідомо для нас.

Коли відлітає душа у людини,
за нею мандрує і перша стежина.
І перший цілунок, і радість з любов’ю
вона забирає назавжди з собою.

Не спорю, лишаються книги, полотна,
вірші, стадіони, висотні колони…
Лишитись багато чого може, та
далеко не вічна людська красота!

Життєвий закон, як безжалісна гра:
відстукав годинник – в дорогу пора.
Життя промайнуло в скитаннях земних,
та що ми по суті все ж знали про них?!.

Про тих, хто пішов за завісу віків:
про друзів, знайомих, братів і батьків,
про жінку кохану чи рідних дітей…
Нічого не знаєм про більшість людей!

А люди уходять і їх не вернуть,
у кожного свій, Богом даний їм, путь.
Лиш хмари пливуть та ще дзвони звучать.
Як хочеться руки піднять і кричать!..

01.04.2017

* Переспів твору Євгена Євтушенка „Людей неинтересных в мире нет“.

Евгений Евтушенко
Людей неинтересных в мире нет.
Их судьбы — как истории планет.
У каждой все особое, свое,
и нет планет, похожих на нее.
А если кто-то незаметно жил
и с этой незаметностью дружил,
он интересен был среди людей
самой неинтересностью своей.
У каждого — свой тайный личный мир.
Есть в мире этом самый лучший миг.
Есть в мире этом самый страшный час,
но это все неведомо для нас.
И если умирает человек,
с ним умирает первый его снег,
и первый поцелуй, и первый бой...
Все это забирает он с собой.
Да, остаются книги и мосты,
машины и художников холсты,
да, многому остаться суждено,
но что-то ведь уходит все равно!
Таков закон безжалостной игры.
Не люди умирают, а миры.
Людей мы помним, грешных и земных.
А что мы знали, в сущности, о них?
Что знаем мы про братьев, про друзей,
что знаем о единственной своей?
И про отца родного своего
мы, зная все, не знаем ничего.
Уходят люди... Их не возвратить.
Их тайные миры не возродить.
И каждый раз мне хочется опять
от этой невозвратности кричать.