Сонет 73 из цикла Шекспир по иному

"То время года видишь ты во мне..."
Вилья Шекспир. Сонет 73

Не осінь вже, а зиму бачиш ти в мені...
Та ні! - Бува, душа холодна взимку й руки.
Але ж бо не мої. Я можу дать поруку,
Вони гарячі, наче сонце в вишині.

Теплом вірш душу зігріватиме мою,
Рука гаряча стала від руки твоєї.
Один лиш раз  ледь-ледь руки торкнувсь своєю,
Тепер у дотику тебе я пізнаю.

В душі моїй не затухає жар вогню,
Який давно повинен перейти у попіл.
У сяянні твоєму я тепер і потім
Горіти буду, та в тім лише себе виню.

У полум"ї любовному, напевне, я згорю,
Бо жар кохоння у своєму серці не зборю.


Рецензии
Горим, как склады в Балаклее:

Не осень, зиму видишь ты уже во мне...
Да нет! - Бывает, холодна душа, как руки.
Но не мои ведь. Сам я в том порукой,
Они горячи, словно солнце в вышине.

Теплом стихи согреют душу и мою,
А от руки твоей – и руки горячее.
Один лишь раз твоей коснулся я своею,
Теперь в касании тебя я узнаю.

В душе моей не затухает жар огня,
Хотя давно был должен в пепел превратиться.
В твоем сиянии всегда буду светиться,
Буду гореть, и в том, увы, вина моя.

И в пламени греховном, наверно, я сгорю,
Поскольку жар любовный я не переборю.

Удачи!

Петр Голубков   29.03.2017 15:35     Заявить о нарушении