Сонет 73 из цикла Шекспир по иному
Вилья Шекспир. Сонет 73
Не осінь вже, а зиму бачиш ти в мені...
Та ні! - Бува, душа холодна взимку й руки.
Але ж бо не мої. Я можу дать поруку,
Вони гарячі, наче сонце в вишині.
Теплом вірш душу зігріватиме мою,
Рука гаряча стала від руки твоєї.
Один лиш раз ледь-ледь руки торкнувсь своєю,
Тепер у дотику тебе я пізнаю.
В душі моїй не затухає жар вогню,
Який давно повинен перейти у попіл.
У сяянні твоєму я тепер і потім
Горіти буду, та в тім лише себе виню.
У полум"ї любовному, напевне, я згорю,
Бо жар кохоння у своєму серці не зборю.
Свидетельство о публикации №117032906733
Не осень, зиму видишь ты уже во мне...
Да нет! - Бывает, холодна душа, как руки.
Но не мои ведь. Сам я в том порукой,
Они горячи, словно солнце в вышине.
Теплом стихи согреют душу и мою,
А от руки твоей – и руки горячее.
Один лишь раз твоей коснулся я своею,
Теперь в касании тебя я узнаю.
В душе моей не затухает жар огня,
Хотя давно был должен в пепел превратиться.
В твоем сиянии всегда буду светиться,
Буду гореть, и в том, увы, вина моя.
И в пламени греховном, наверно, я сгорю,
Поскольку жар любовный я не переборю.
Удачи!
Петр Голубков 29.03.2017 15:35 Заявить о нарушении