***
Я бачив її уві снах,
На рештках зруйнованих веж,
Де таїлись мої темні бажання.
Хижим птахом кружляла вона,
Вириваючи з мене зізнання.
— Чи щось було справжнім? —
Кригою голос по тілу шепоче,
Некоханням горять сумні її очі.
— А що хочеш почути?
Усе рівно разом не судилося бути! —
Я казав. Я кричав їй слова,
Кидав їх на вітер, що стинав
Мене гірше за будь-які квіти.
Вона ж — мовчазна і серйозна,
Знову і знову верталась у сни
(Я так і не каявсь - не бачу вини),
Де з попілу ткану, за землю чорнішу,
Несла із собою гірку чашу болі,
І поїла мене до самої крові.
© Copyright: Темная Лилия, 2017
Свидетельство о публикации №117032706792
Свидетельство о публикации №117032706792
Рецензии