Це остання весна, у неволі: як спрага;
Як в збентеженні, наче, написана сага;
Як втручання когось, щоб надрізати крила;
Як і визнані вислови смерком скорило;
Як пливти, завмираючи в путах, не в змозі;
Як і зоряний шлях не показчик в дорозі;
Як цвітіння травневе циклон душе снігом;
Як дратує навколо свобода, за збігом,
Як збирати кульбабу дозрілу у жмутик…
Як в останнє приспати уїдливий смуток,
В час у двері відкриті і вікна, у простір
Увірветься весна знову звільненим гостем.
26.03.2017
Це остАння веснА, у неволi...
© Copyright: Светлана Пузина, 2017
Свидетельство о публикации №117032608520
Свидетельство о публикации №117032608520
Рецензии