Мачулiвськi усмiшки

 
До читача

Сміх – це сила, з якою вимушені
рахуватись сильні світу цього

Еміль Золя


Мої жарти полягають в тому,
що я говорю людям правду.
Це самий смішний жарт на світі

Джорж Бернард Шоу


Гумор – це захисна реакція
людської психіки на злигодні
своєї долі

Олександр Мачула




Наше суспільство, як і хліб, з часом черствіє.
На превеликий жаль, однією із характерних ознак початку третього тисячоліття стала тенденція зміни моральних якостей людини в негативну сторону. В першу чергу це наслідок того, що суспільство піддається активним атакам з боку брехні, лицемірства, жадібності, підлості, зради та інших непритаманних людській природі якостей, з проявами яких, на моє глибоке переконання, кожен із нас не хотів би зустрічатися у своєму житті.
Якщо суспільні процеси і тенденції й надалі будуть розвиватися в цьому напрямку так стрімко, то ера тотальної жорстокості, брехні і лицемірства настане уже завтра. Вона практично вже стукає в наші двері!..
Одним із інструментів для боротьби проти стрімкого черствіння паляниці нашого суспільства особисто я бачу гумор. Так-так, саме щирий індивідуальний і масовий, народний гумор. Впевнений, що саме простий народ може ефективно протистояти цій навалі негативу, а гумор – це консолідуюча сила широких мас населення.
Не дарма останнім часом набув популярності вислів „Сміємось – значить не здаємось!“ Маю велику надію, що здоровий конструктивний гумор підштовхне людей до більш активної громадської позиції, яка, в свою чергу, мотивуватиме зміни нашого суспільства на краще. До того ж, загальновідомо, що щирий сміх подовжує життя, а достойне життя – вдвічі.
Тож смійтеся на здоров‘я!

Цю збірку я присвячую своєму батькові – Мачулі Миколі Герасимовичу, за веселу вдачу і хитру посмішку, якого односельчани прозвали „Хитрим Миколою“.

З повагою, автор


;
Розділ 1. Усмішки

Мачулівські усмішки

Ой чи чула, чи не чула,
що приходив дід Мачула?!
Зняв він чоботи, куфайку
й розповів цікаву байку.

Про добро і зло одвічне,
про блудливість пересічну,
про політику і хитрість,
ненажерливість і підлість.

Ви читали чи хоч чули
про байки діда Мачули?!
Якщо ні – мерщій сідайте
і цю збірку погортайте.

Може знайдете для себе,
в чому маєте потребу.
А не маєте потреби –
сумувати теж не треба!

Тут усмішки і частівки,
колючки, пісні, жартівки.
Є смішинки і перлинки,
чоловікові й для жінки.

Тільки мудрості плоди
вбережуть вас від біди
й відведуть цироз печінки –
пам‘ятайте це завжди!
;
Слушна порада

Спасибі за кольє і нову шубу! –
кричить з порогу радісно дружина, –
Здала нарешті на права я, любий!
Яку купити радиш ти машину?

Почухав той потилицю в задумі,
і фразу кинув мимохідь безжальну, –
Кохана, вчора був я в нашім ЦУМі
й нагледів там тобі машину, пральну!

Відома симптоматика

Ой, лікарю, у боці в мене коле! –
кричить несамовито дід Микола, –
Не годен підійнять пусту валізу,
без допомоги з печі вже не злізу!.
Оглянув лікар живота у діда
і ось що він старенькому повідав:
То доброта, довірливість, чутливість,
відвертість, чесність і сором‘язливість.
Вони завжди, допоки сонце сходить,
усім нам боком, зазвичай, виходять…

Несподіваний допінг-ефект

Бразилія. Серпневий вечір в Ріо.
Сховалось сонце, все – кінець жарі.
На стадіоні, як увійдеш вліво,
десятки три зібралось комарів.

Сидять собі під козирком, чекають,
коли підрулить підходящий харч.;
Аж раптом щось страшенне підлітає,
та придивилися, а то – колега Арч…

– Що сталось? Неймовірна панорама!
За ніч таку як масу наростив?!
– Дивуюсь сам, додав півкілограма,
як спринтера російського вкусив…

Бреше

– Коханий, вже нову служницю
шукати треба терміново.
– Навіщо? Молода ж дівиця!
– Вагітна, каже вона, знову…

– Немає тут чого й казати,
Брехлива і дурна, як пень!
Ну хто це може визначати
вагітність вже на третій день?!

Мовне питання

Раз зустрілися у барі
поціновувачі мов
і у п‘яному угарі
повели розмову „вкров“.

В кого краща рідна мова
і співучиша вона,
діловита, гонорова
й купа іншого багна…

Вот, к примеру, „незабаром“ –
непонятна слова суть.
За иль впереди амбара?!.
Надо так уж завернуть!;
Візаві не ликом шитий, –
Недоступна і мені
ваша мова. Що ж робити?
Глянемо хоча б „сравни“!

Хлоп напружив рештки сили,
не прибічник він брехні, –
Зовсім тут незрозуміло,
так облегшився чи ні?!.

Яка ж різниця?

В дитсадок заходить Йося,
забирати сина –
вихователь на порозі,
молода дівчи;на.

– Котрий ваш? Як звати? Льова? –
та його питає.
– У мого зірвиголова
ґудзика немає…

– Все ж яка, – дівчи;на знову, –
та ваша дитина?
Ви хоча би поверхово
обмалюйте сина.

– Щось не розумію вас,
шановна дівице –
вам від того в пізній час
вже яка різниця?

Щодо сина не потрібно
нам вести дебати –
завтра в дитсадок дитину
знову повертати!..
;
Ну й народ!

Пролунав дзвінок у двері –
завітав сантехнік.
Кран тече? – прокладок геній
запитав без реплік.

– Ні, – сказала літня дама,
все у нас в порядку.
– То чия ж це, в біса, мама
задала загадку?

Вальцмани тут проживають,
їх немає вдома?
– Ні, сім‘я їх у Ізраїль
відбула рік тому…

– От народ й таких пів міста!
Як уникнуть стресу?!
Визвати спеціаліста
і змінить адресу!

Однією головою не обійшлося

З дружиною ми вийшли із крамниці –
назустріч нам маленьке кошенятко.
– Яка пухната і красива киця,
давай голівку відірвем малятку!

Прохожі всі позаклякали миттю,
один присів, відкривши навіть рота…
На вигляд люди літні і привітні,
а в дійсності – закінчена сволота?!.
;
Жорстоко нас можливо б не побили,
та й церемонитися точно вже б не стали –
поки з пакета ми рибину цілу
для кошака малого не дістали.

Несправджені сподівання

Дружина з чоловіком у постелі
лежать уранці й дивляться в вікно.
Із гаю чути солов‘їні трелі,
на столику невипите вино…

Мужик ні меле зовсім, ні кує,
і справа вряд чи дійде до оргазму.
Вона: Уже і сонечко встає!
А він: Давай ось тільки без сарказму!..

Прихильникам тюнінгу

Качає губи хто, а хто цицьки,
у крижі інша ботокс уливає.
Вигадниці такі, оті жінки!
Чого у світі тільки й не буває…

Постав на мілині ти навіть буй,
не кожен у туман його обійде.
Як тільки „Жигулі“ не тюнінгуй –
а „Мерседес“ усе одно не вийде!

Чарівна цеглина

– Вгадайте, скільки цегли мати треба,
щоб хоч один будинок збудувати.
– То мабуть куча добра, аж до неба…
Принаймні тисяч двадцять варто мати.;
– А ось і ні! Достатньо однієї,
червоної на білому, у колі.
Не вірите старому водієві?!
То у ДАІшника тоді спитайте, Колі!

Довгі ноги чи коротка спідниця?

У супермаркеті один малий пацан
ридає гірко – втратив свою маму.
Зібралось повно люду, шум і гам,
хтось зверху оглядає панораму.

Другий запитує, – У чому є потреба,
куди ж поділась, хлопче, твоя мати?
Триматися за юбку було треба!
– Я намагався, та не зміг дістати…

Своя метода схуднення

Весна надворі, схуднути рішила –
купила пару дисків фітнесових
й займатися додому поспішила,
бо це робити треба почасово.

– Ну й як ефект? – спитала баба Люся,
такий цікавий у дворі народ.
– Не знаю ще. Сиджу собі, дивлюся
і сьомий доїдаю бутерброд…

Помилка в об‘єкті „полювання“

Процес кохання у крутому „Мерседесі“,
від щастя дівка лине аж за хмари.
– Мені начхати на палац твій у Одесі,
на розкіш, гроші, ресторани, бари!..;
Мені все рівно й те, що ти багатий,
бо головне – ти лицар моїх мрій!
– Хоча ні разу ще не був жонатий,
мені начхати теж, бо я водій…

Хто про що

У барі жирна дівка напідпитку
на стіл залізла й танцювати стала.
– Хороші ніжки, знахідка для вжитку, –
сусідка так задумливо сказала.

– Дивуюсь вашому смаку… Яке лайно!
Не ніжки, а якісь слонові груші…
– Ну, не кажіть! У більшості столів давно
вони б зламались вже від тої туші.

Ціна вірності

Після роботи, як чіп п‘яний,
додому причвалав Іван.
З-під лоба на дружину глянув
і завалився на диван.

Проснувся рано, в хаті темно,
дружина лагідна на диво.
Вже на столі сніданок теплий
та ще й спітніла пляшка пива!

У сина тихо він питає, –
що вчора сталося удома?
І мамка чом мене не лає,
що завернув до гастроному?

– Коли учора ти приліз
та мовчки завалився спати,;
не втрималась вона від сліз
і вже хотіла роздягати.

Але ти щось там бубонів,
махав руками, мов контужений,
а потім з серцем прошипів, –
Відстань, зміюко, я одружений!..

Дружина-вегетаріанка

У ресторані за столом
огрядна літня пара.
Офіціантка напролом
до них біжить від бару.
– Чого бажаєте? – постала,
мов амфора антична.
– Осточортіло мені сало,
чи є щось екзотичне?
– У нас меню одне з найкращих!
Хіба ви ще не чули?
Омари, краби, сома паща…
А як щодо акули?
– Мені вина старого склянку
й омари ті, що скраю.
Акула ж – вегетаріанка,
сама хай вибирає…

У ресторані

– Пораджу вам салат із м‘яса крабів, –
офіціант клієнту шанобливо.
Це краще ніж рагу із лапок жаби,
до того ж буде смачно і красиво.;
– Живих істот не їм, не те призвання,
печусь за фауну, не раз же вам казав.
– Не бійтеся, під час приготування
бодай маленький краб не постраждав.

Не дала

До Алли підійшов Панас, –
Питання маю я просте.
Не вистача сплатить за газ,
чи в борг Ви часом не дасте?

Знизавши нехотя плечима,
відповіла поважно Алла, –
Роблю не тільки я очима,
та тільки в борг ще не давала!

Тяжка робота

– Ти, друже, чим займаєшся в житті?
– Людей я дістаю, майже щоденно…
– А не боїшся кримінальної статті?
Та й морду часто б‘ють тобі напевно!..

– Не доросли. Не можуть дотягнутись…
– На дереві десь примостився, синку?
– Тяжка робота, що й не розігнутись –
я лікар у пологовім будинку.

Засада

Уранці повернувсь додому
„ментяра“, себто чоловік.
– Де був?! – кричить дружина, – Сьомо,
занапастив мене навік!;
– Із кумом я сидів в засаді,
злочинців вдосвіта ловив.
Тут теща, ніби жарту раді, –
І що, Семене, засадив?!.

Костюм із провінції

– Іване, звідки в Вас оцей костюм?
– В Парижі я купив його недавно.
¬ З ума зійти, якийся швацький бум!
Сидить як влитий й виглядає славно!

А то далеко від Одеси, Вань?
– Та кілометрів пару тисяч буде.
– Ну, ти скажи, забита глухомань,
а й там уже навчились шити люди!..

Не переборщить би

У мене очі заболіли від роботи –
сказав колезі програміст Сергій.
Піду закапаю, бо спати вже охота,
так заморився, що і сам не свій…
І повний невимовної скорботи
із сумом відповів йому Андрій, –
Роботу треба здати до суботи,
тому дивись – їх зовсім не залий!.

Як правильно ходити в гості

Не знаю, як там за кордоном, а у нас
ходити в гості треба в підходящий час.
А ще з собою по гостинності закону
не менше літра варто мати самогону.
;
Тоді господарю вже нікуди подітись
й не буде з частуванням він баритись,
бо ви поводилися правильно тактично
і стали родичем йому автоматично.

Як здогадалися ви прихопили й сало,
то ваша зустріч просто святом стала.
Ви не забудете повік пори тієї,
бо вже близькою станете ріднею!

Розкуштував

Козаки цигана піймали,
коли до коней підбирався.
Добряче в пику надавали,
щоб більше поряд не тинявся.

А потім хлопця пожаліли,
до столу запросили сісти,
виделку парубку вручили
й вареників дали поїсти.

Він вперше бачив дивину ту
і вже хотів було тікати,
але козаки баламута –
за руки, ноги й ну держати.

Шість чоловік його тримає,
один роззяпив хлопу рота,
а восьмий знай туди кидає
вареники. Пішла робота!

Той з‘їв один вареник, другий,
а потім сам уже гукає, –
Стривайте, шанобливі други,
один хай держить – сім кидає!
;
Талант

– На парті син ваш муху змалював,
я ледь об неї руку не розбила.
Мене він цим, зізнаюсь, здивував, –
жалілась батькові учителька Кирила.

– Та то ще що! Недавно крокодила
зобразив в ванній, прямо на шпалері.
Коли ж пішов уранці я за милом –
тікав у намальовані ним двері!.

Найнадійніша валюта

По-різному ми зберігаєм статки:
в офшорах, нерухомості, у „ничках“…
Один у діамантах і достатку,
а інший просто в банках, на поличках.

Корисність розумію тих процесів,
та заощаджувати зовсім я не вмію.
Уникнути ж інфляції ексцесів,
допомагають заощадження у мріях.

Не втримався

Суперник Тайсона по рингу занедужав,
загроза зриву бою нависає.
Організатори захвилювались дуже,
мерщій заміну хворому шукають.

До матчу як лишалися хвилини,
щоб хоч би якось там зарадить горю,
порадив один вуйко з полонини –
поставить в ринг з м‘ясного ряду Борю.
;
Пообіцяли хлопцю сотню баксів,
якщо він вистоїть хоча би перший раунд.
Погодився і вистояв, як в касі,
хоч думали всі лише про нокаут.

Знов Борьці загадали стільки ж рівно,
якщо м‘ясник і в другому не ляже.
Не ліг, всі в шоці. Тисячу, – надривно, –
як третій вистоїш! – хтось із начальства каже.

В Бориса враз перекосило рожу,
таких не бачив, хоч давно живу.
Він процідив, – Ні, більш стоять не зможу.
Я зараз того Тайсона порву!..

А Фрейд таки мав рацію!

А Фрейд таки був мудрим чоловіком,
за що на небі вже відпочиває…
Писав він, що людина споконвіку
кричить про те, чого не вистачає.

Не знаю, що говорять науковці,
мені ж останнім часом щиро жаль,
бо наші депутати й урядовці –
лише про чесність, совість і мораль…

Ну і шия!

Попереду кремезний молодик,
в автобусі на кріслі розвалився.
Паши;ть увесь здоров‘ям його лик,
а поряд, збоку, дідо притулився.

– Ну й шия, – тихо шепче дідуган
і хитро так собі очима грає.;
– Бо сало треба їсти, – мовби пан
йому той молодик відповідає.

– Ти велетень і красень, як в кіно! –
промовив дід, – Одне лише негарно,
онучку, можеш їсти хоч лайно,
а шию треба мити – регулярно!

Торгівець консервованою Н2О

За що мене скрутили поліцаї?! –
кричав надривно на суді Коте;.
Спиртним ви торгували на базарі
без дозволу – сказав суддя на те.

– Наклеп усе, я торгував водою!
Проста вода, лише із консервантом.
– Горілка в вас була не тільки із собою,
ще вдома банка спирту, під сервантом!.

– Уміст складний, тут є свої моменти! –
доводив бізнесмен, – Іще не факт!
У літрі спирту сорок два проценти,
а він і є той самий консервант!..

Дожартувався

Любив дівчат і жарти він до чаю,
директор був – веселий керівник.
Святому раз замовив Миколаю
цнотливих двох дівчат під Новий рік.
Життя ж само над ним пожартувало,
а новина буквально підкосила –
двох доньок секретарка його, Алла,
Івану в кінці вересня родила.
;
Не витримав

Собаки дві на звалищі зустрілись –
дворняга і доглянутий бульдог.
За ласу кістку люто вони бились,
та потім гризли вже її удвох.
– Що сталося? Чому ти жебракуєш? –
в інтелігентного запитує жиган.
– Напередодні з дому вигнав, чуєш,
мене господар, капітан Роман.
Було учора свято професійне,
день ПДВ, а я його вкусив…
– Чому ж такий занадто емоційний?
– Бо він мої медалі начіпив!

Любителям екстриму

Якщо ви забажаєте екстриму –
не треба їхати в Карпати чи до Криму.
Забудьте про дипломатичні спічі
і кілька днів кажіть всім правду в вічі.
Невдовзі з‘являться у вас нові турботи:
залишитесь надвечір без роботи,
без друзів і в конфлікті з усім світом,
а пощастить – то й зовсім інвалідом…

Собака там зарита

Гуде садок, киплять жнива,
дари достигли літні.
Тут абрикоса дозріва,
що квітнула у квітні.

Збираю стиглі я плоди
й кладу їх до цеберки.;
Навкруг веселий рій гудить,
немовби на цукерки.

То бджілки з мушками нектар
вже зранку підбирають.
Солодкий він, як той узвар,
смачніше не буває.

Та лізуть чомусь до відра
настирні жирні мухи.
Хоча навкруг така ж амбра,
а не шматки макухи.

Не кращі у відрі плоди –
собака там зарита!
Вони, як свині ті, завжди
все лізуть до корита…

Дійні бики

Жінці треба небагато:
Гроші щоб носив до хати,
забезпечував продукти –
овочі, всілякі фрукти,
сиру, рибки, ковбаси,
ще й винцем у всі часи.
Щоб висіло чи стояло
на полицях і в підвалах,
все вертілось та крутилось,
і нічого не розбилось.
Сам щоб прав труси й носки,
ще й розказував казки:
про її чарівну вроду,
бо з лиця ж не пити воду,
про стрункі, чарівні ноги,
що не б‘ють шляхи-дороги.;

Не забув про груди пишні
й про червоні губи-вишні,
а вночі щоб не хропів,
не кидав на вітер слів.
Не дививсь на чужі шорти,
регулярно по курортах,
ніби панночку, возив,
ще й коштовності дарив.
Щоб не грав він у футбола,
забирав дітей зі школи,
на других жінок ні-ні,
навіть у страшному сні.
Щоб ні пива, ні горілки,
чи у зріст стрункої „грілки“.
Щоб ласкавий та веселий,
і порядок у оселі
поверхів чотири-п‘ять,
а вночі давав поспать.
Зранку щоб у по;стіль каву,
шанував, немовби паву.
Без осмішок та химер,
і завжди – як піонер!

Плюралізм поглядів

Сади квітують навкруги,
у полі розпустились квіти.
В ромашках, маках береги,
за медом треба вже летіти.
Так думала собі бджола
і розправляла два крила.

Трудитися мені не треба
і пролітати сотні миль.
Задовольняє всі потреби;
життя мого природний стиль.
Мене обходять ризик, скрута –
„топтав“ медок і думав трутень.

Як гарно стрінуть кізяки,
мерщій у звалище поринуть.
Моя стихія – смітники;,
відходи, бруд, ганчірок віхоть…
Бубніла, у лайні по вуха,
собі під ніс зелена муха.

Лінивих мух всі зневажають –
гидота серед бруду й пилу.
Дурні хай бджоли мед збирають,
якщо їм бракне мозку й сили.
Нахабність головна краса! –
у вулик лізла напролом оса.

Джентльмен

Говорять – мужики уже не ті,
нема останнім часом джентльменів,
надійного не стрінеш у житті,
що й говорити вже про суперменів…

Та заперечить змушений усе ж,
то безпідставних наговорів хвилі –
учора бачив мужика, еге ж,
катав панянку той в автомобілі.

Він не ловив під час негоди ґав,
хоча його й не заставляв ніхто –
над нею півгодини зонт тримав,
як та міняла колесо в авто!..;
Сховався

В лікарні шок, аврал, переполох,
десятки зо; два привезли „швидкі“.
Черепно-мозкові у тридцятьох!
Травмовані – всі лисі мужики…

У одного питає тихо лікар, –
Що сталося, у чо;му тут секрет?
У відповідь очима той закліпав
і розповів нечуваний сюжет:

У всьому винен лисий пень з борідкою,
з дружиною не здатен розібратись!
Як гналася за ним зі сковорідкою –
той вирішив у натовпі сховатись…

Пам‘ятка діабетику

– Діабет у вас шановний, –
лікар тихо промовляє.
Нині він невиліковний,
лиш дієта і спасає.

Цукру вам не можна їсти,
та й солодке все практично,
а іще картоплю й тісто
і отак – уже навічно…

– Лікарю, а сексом зранку?..
– Так, з дружиною, легенько.
– Але ж маю ще й коханку…
– Ні, бо то вже – солоденьке!
;
Шкільні перспективи

В перший клас під сонця світло
увійшов Микола.
Та зустріла непривітно
хлопця рідна школа.

Вчитель літній дітям мовив,
розпочавши з краю:
Хто учитись буде добре –
попаде до раю.

Хто ж прогулює уроки,
погано читає,
вертиться на всі боки –
в пекло попадає.

Тут піднявсь малий Микола, –
За життя боюсь своє,
а закінчить вашу школу
хоч маленькі шанси є?!.

Куди не кинь – всюди клин…

Чому кричиш на мене зранку?
Не готувала я сніданку!
Демократичне в нас суспільство,
а ще – моральне то насильство!

Чому шепочеш сонно зранку,
не зготував чому сніданку?!
Узутись не допомагаєш…
Презирство цим ти проявляєш!

Чому мовчиш, як риба, зранку?!
Ще й на лице вчіпив фіранку!;
Ну, це уже занадто! Знаєш,
мене ти просто зневажаєш!

Чому говориш безкінечно,
та ще й підкреслено статечно?!
Свою вже зверхність не скриваєш –
ти витончено зневажаєш!

Чом каву не приніс до ліжка
і на обличчі де усмішка?!
Твоя холодність для суспільства –
один з різновидів насильства!

Чому ти лагідний, слащавий?
Цукерки подаєш і каву…
До чого тут вже сексуальність?
Де твоя сила і брутальність?!.

І зрозумів нарешті Клим,
куди не кинь – усюди клин…
Та є одна порада Климу –
клин вибивають завжди клином.

Потрібна термінова допомога

Завскладом до директора підходить.
– А можна двох кріпеньких мужиків?
– Надовго? Щось у вас там не виходить?
– На пару тижнів.
Шеф зніяковів…
– Вам треба щось перенести важке? –
він комірницю чемно взяв під руку…
– Становище у мене вкрай тяжке –
треба допомогти перенести
розлуку…;
Засіб для схуднення

Останнім часом п‘ю зелений чай,
та у вазі ні грама не збавляю.
Щоранку він у мене й по ночах,
а результату все одно немає.

Вже кілограми додаються на очах
і щоб хоч якось ту вагу скидати
лишивсь єдиний ефективний шлях –
самому лізти в гори й чай той рвати.

Кому що, а курці – просо

Дитина захворіла… От же ж горе!
Мерщій в лікарню, хутко мчить „швидка“.
Матуся молоденька, на підборах…
Вже лікар оглядає малюка.

На запитання, чи трима голівку:
Скоріше, лікарю! Сміятися не час, –
нервово закричала пишна дівка, –
Яку голівку?! Дівчинка у нас!

Моє „ні“ зайвій вазі

Нові ваги недавно я купив –
невтішний результат мене чекав.
Хоч холодильник на замок закрив,
та грамів двісті знов-таки додав.

Неділю поспіль голову ламав,
мені складні задачі до снаги.
Проблему цю одним ударом зняв –
на друзки розтрощив свої ваги!
;
Нова казка діда Панаса?

Сьогодні вам я розповім малята,
як президентів треба вибирати,
бо протягом вже двох десятків років
яких ми тільки й не отримали уроків…

Як свідчить практика, і ви переконались,
усі гаранти дуже швидко опускались
від популізму й обіцянок про свободу
до грабування й знищення народу.

Тому, шановні дітки і батьки,
чи нам вистачить отих гірких уроків?
Щоб показать нікчемність, малюки,
достатньо для гаранта і двох років.

Непростий дід

Життя геройськи дід прожив,
бо де вже тільки й не бував.
Він Біломорканал прорив
і Дніпрогес побудував.

Ще підіймав він цілину,
на жаль на БАМ уже не встиг…
– Помер, хоч пережив війну?!.
– Та ні, строк покарання збіг.

Нетрадиційне запитання

Пострічав Олег Шлюшко
симпатичну жінку.
Ніби з кров‘ю молоко,
біс йому в печінку!
;
І давно забута стать
в ньому все ж заграла, –
Чи могли б ви покохать
просто радикала?

Жінка брови підняла,
щиро здивувалась, –
Ради цього у житті
я ще не кохалась…

Про любов з першого погляду

– Скажи, як на духу, шановний Гнате –
з першого погляду чи зміг би покохати?
– Складне питання, особливо в мої роки,
тут додаткові необхідні кроки.

Бо так влаштована людська природа,
що зір з літами часто нас підводе,
а коли навіть вдень погано видно –
спочатку дівку щупати потрібно.

Проблеми лікування

До медпункту завітав
дід старий, Микола.
Біль сердешного скував,
виглядає кволо…

Фельдшер хворого оглянув,
живота пощупав.
Де вже можна він заглянув,
ледве що не в дупу…

У вас грижа, – мовив важно, –
треба процедури.;
А іще, сказав поважно, –
пропишу мікстуру.

П‘ять разів її на день
будете приймати
після їжі, а тепер –
йдіть собі до хати.

Дід діагноз той послухав
та й насупив брови.
Ще почухав він за вухом
і таке промовив:

Що робити невідомо,
як позбутись грижі,
бо не маю в себе вдома
стільки тої їжі!..

Фашистська навала

Дзвінок з Москви, від родичів близьких –
хвилюються, бажають прихистити.
– Що трапилось? – не зрозуміють їх,
вже стали непокоїтися й діти.

– Фашисти ж всю країну захопили,
бандерівці вас знищують, як расу!
– Та ні, даремно ви напружуєте сили,
не всю – лиш Крим і добрий шмат Донбасу…

Спішити – корів смішити

Карпатами гуляли два бика.
Один старий, а другий молоденький.
Дорогу їм перетяла ріка,
а на тім боці – стадо чималеньке.;
Молодший запримітив враз телицю,
що паслася неподалік від стада.
Як в дзеркало, він зиркнув у водицю
й заторохтів старому ретрограду:

– Давай мерщій ми спустимось в долину,
мостом хутенько перескочим річку,
тоді зненацька вигулькнем з-за тину
й запліднимо скоренько ту теличку.

– Ні, головою похитав старий,
пересічем тихенько автостраду,
убрід поволі перейдемо Стрий
й запліднимо спокійно – усе стадо.

Ефектна порада

– Сьогодні зекономив я п‘ятірку,
бо за автобусом пробіг аж до роботи…
Щоб залатати у бюджеті дірку,
так буду бігати я кожної суботи!

– Примарні в тебе, друже, сподівання,
бо примітивні вигадки ті всі.
Щоб краще протікав процес латання –
щоденно краще бігай за таксі.

Жонатий учений кіт

– Шановна, а чому ви чоловіка
ученим називаєте котом?
Він зовсім що, на голову каліка
чи тільки прикидається скотом?;
– Не говоріть, то унікальне диво,
саму мене цікавість розриває.
Останнім часом ходить він наліво,
а потім ще й казки розповідає.

Повезло

Додому чоловік прийшов, –
мов люстра сяє весь.
– Ти що, на службі скарб знайшов,
вкусив скажений ґедзь?

– Я вільний, – майже прокричав, –
мене уже звільнили!
– Чи з дуба головою впав?
– А інших – посадили!

Які ми різні

Якщо на все готовий чоловік,
якщо уже не ходить, а літає,
якщо з-за жінки втратив часу лік,
те означає – він її кохає.

Якщо на все уже готова жінка,
як чоловіку все життя годила,
здувала навіть з сонного пилинки,
вона його напевно – народила!

Заспокоїв

– Я сьогодні брата заспокоїв,
бо малий боїться спати сам.
– Синку, ти якусь дурницю скоїв,
братик з дому втік в одних трусах…;
– Навпаки! Сказав я по секрету,
що насправді не один він в спальні –
в шафі заховались три скелета,
а під ліжком монстр із буцегарні.

Все дуже просто

Як відрізнити „алкана“
від непитущої людини?
Яка ж у цьому дивина! –
сміється п’яний батько з сина.

Он бачиш, дві старі тополі
біля сусідньої квартири?
Для п’яного здається, Колю,
що тих дерев уже чотири!

Ти зрозумів, – старий сказав, –
у чому суть моєї тези?!
Малий плечима лиш знизав, –
Так там лише одна береза!..

Про татушки у дівчушки

– Зробила, любий, я собі тату –
на пузі квітку і метелика на грудях!
Угледиш невимовну красоту –
з інтимом в нас з тобою краще буде!

– Тепер тобі прийдеться менше їсти,
тягать гантелі та крутити „велик“,
а то не встигнеш, люба, і присісти,
як спуститься на квіточку метелик…;
Нема різниці

Недавно розпинався аналітик,
що від повії відрізняється політик.
Він говорив натхненно й феєрично,
обґрунтував теоретично і практично.

Але я висновки зробив собі невтішні –
вони по-своєму обоє нікудишні,
бо імітують (той же онанізм),
одна – оргазм, другий – патріотизм…

В гуртожитку

По сіль до хлопців дівка завітала,
що Ян один кімнаті, уже знала.
Той поділився, та діваха знову, –
Красива в мене блузка? Зовсім нова!
Не раптом вдруге потім промовляє, –
Нічого зовсім в мене там немає…
Та Ян спокійно ласував борщем, –
Ти не хвилюйся, виростуть іще!.

Лікарська помилка

Занедужав наш Петро,
мов підбитий крижень.
Самогонки він з відро
випивав за тиждень.

Помарнів в останній час,
як з хреста ізнятий.
Повезли до міста враз
дядька лікувати.;
Діагностики слабкі
у міській лікарні –
їх теорії хибкі
і потуги марні.

Мабуть після перепою
призначали клізму,
лікували від запою
і алкоголізму.

Та померкли для родини
по Петру поминки,
бо причиною кончини
став – цироз печінки…

Справжній джентльмен

Чому кидаєш ти мене, Сергію?
Біжиш додому прямо серед ночі…
Не дівчина вже я твоєї мрії
і як мені дивитись людям в очі?!.

Ти не засмучуйся і хай усі почують,
що справа дійсно тут лише в мені.
Не винна ти! Мені ж не імпонують
дівчата надто хитрі і нудні…

Театрали в торгівлі

У магазині продавець
повільно цінники міняє.
До зали входить покупець
і, поміж іншим, так питає –;
Чому у вас на всі товари
упали ціни так суттєво?
Це що, якісь незнані чари,
що здешевіло все миттєво?

Секрет такого феномена
у дні оці післяпразничні –
у нас змінилась мізансцена,
скінчились знижки новорічні…

На кожного доволі простоти

– Я дока у відносинах з жінками! –
патякав п‘яний підліток брутально, –
Хтось знає, чого хочуть справжні дами?
– Щоб перестав зв’язок бути банальним.

– Банальним? Що ти знаєш? Ще шмаркач!
Не уявляєш, мабуть, що й казати!
Та знову відповів малий слухач, –
Наприклад, першу літеру забрати…

Конопляна історія

На сміх це курям – говорила баба Льоші,
додавши зерня конопель в пшеницю,
а потім одягалася в калоші
і йшла збирати яйця у спідницю.

Підріс малий невдовзі сам собою,
та пам‘ятає бабчину науку –
без „косяка“ в курятник ні ногою,
а яйця він бере в одну лиш руку…;
Отакої…

Занедужав Грицько і пішов до лікарні,
але лікар попався йому жартівник.
Подивися уважно й сказав, що останні
доживає години життя чоловік.

Засмутився сердешний, та лиш на хвилину,
завернув в гастроном і скупився на славу.
Наостанок порадую власну дружину –
розмірковував він, уявляючи Клаву.

А удома Григорій сказав своїй киці
за проблеми сумні та ідею про п‘янку, –
Будем пити всю ніч і до ранку любись!
– Ох і хитрий який, не вставать тобі ранком!..

Жіночі уподобання в сантиметрах

П‘ять сантиметрів – навіть втримать неможливо.
Сім з половиною – яка там нагорода…
Десяточка – це щось, та неважливе.
Тринадцять – то вже майже насолода.

П‘ятнадцять – значно краще, та не досить,
цим розміром обмежитись не можна.
Сімнадцять – о, такий люба попросить,
двадцятка – це чудово, скаже кожна!

От двадцять два чи з гаком – завеликі,
та з ними впоратися можна і одному.
А двадцять п‘ять – оце вже зовсім дико,
бо тиснуть на живіт і кишківник в цілому.
;
О, скільки було вивчено думок
у різних представниць стількох народів!
Це результати опиту жінок
стосовно розмірів звичайних бутербродів.

Своєчасне попередження

Я заблукав колись у лісі,
негода, вітер свище.
Періщить дощ, немов по стрісі,
в болоті чоботища.

Замерз, промок до кісточок,
зубами марші граю.
Голодний, ніби той вовчок,
пливу по пояс гаєм.

Іду четвертий день підряд,
не хочеться вже й жити,
і тут мене зігрів плакат:
„Багаття – не палити!“

Чому немає м‘яса

Запитують мене останнім часом –
Чому в країні стало тяжко з м‘ясом?
Тому, що свині всі уже й усюди
тихенько повиходили у люди.
Корови – заміж, кози поженились,
а барани у кандидати захистились.
Ще й віднедавна правлять бідним людом
і ситуація така в країні всюди.
Лише курям дісталось мало втіхи –
вони подохли майже всі, зі сміху…;
Лаконічна відповідь

Ревнива жінка раз питає
про маяття свої –
Як звати ту, що завжди знає,
де чоловік її.

Мудрець сидить темніший ночі,
бо що тут за дива,
із сумом подивився в очі
і відповів – вдова…

Немає часу

– Що робиш, хлопче, досі ти?
– Та дерево пиляю…
– Вже „допиляв“ до темноти,
а наслідків немає.
Потилицю той почесав,
посипалась лупа.
– Не ту я пилку зранку взяв,
занадто вже тупа.
– А що, не можна поточить,
як в тому є потреба?!
– Та ніколи мені гострить,
пиляти ж конче треба!..

Сімейний канібалізм

– Скажи, бабусю, кров смачна?
– Не знаю, а чому питаєш?
– Бо татко говорив – вона
всю висмокче. Так що, не знаєш?
;
– Немає мозку в твого татка!
Від злості бабка побіліла.
– Я знаю, – мовило дитятко, –
бо він казав, що ти весь з‘їла…

Поглядом професіонала

Ми для народу мов кришталь прозорі! –
волають можновладці із офшорів.
А ще ми завжди білі та пухнаті,
бо в хутрах всі, як масло в „пармалаті“.

Усі ми немічні і серцем дуже хворі,
а тому тричі в рік літаємо на море.
На нас чатують телебачення і преса,
ховатись вимушені в БМВ і мерседесах.

Послухав все те рентгенолог Вася,
в відпустці третій день підряд він квасив,
і так прорік – Хоч маю щиру вдачу,
та вас, поганців, всіх наскрізь я бачу!..

Беззаперечний успіх поліглота

– Четвертий рік зубрю китайську мову,
запам‘ятовую щоденно якесь слово.
– Багато спілкуватись нею мріють!
Тебе китайці трохи розуміють?
– Так, успіхи у мене очевидні,
черговий залік здав успішно в квітні.
Бурчу китайською і те вже зрозуміло,
але неясно що – у цім лиш діло…
;
Ранкова усмішка

Треба брати коромисло,
щоби черево не висло.
Йти до річки за водою,
не лежати під вербою.

Помідорчики саджати,
огірочки поливати,
Прополоти конопельку,
а не лить горілку в пельку.

Треба взяти коромисло,
щоб у жилах кров не кисла.
Принести води умитись,
наварить борщу й напитись.

За грибами йти до гаю,
не цідити каву з чаєм.
Завернути у діброву,
стріти дівку чорноброву.

Чорні брови, карі очі
спати не дадуть щоночі.
Біле личко, ніжний стан –
вже й попав козак в капкан.

Прогулятися в долину,
зупинитись на хвилину.
По траві пройтись росою,
вволю помахать косою.

Накосити зранку сіна,
розбудити доньку й сина.
Порибалити на плесі,
вудив де колись Телесик.;
Повернутися до хати,
де усіх чекає мати.
Де парують на столі
пиріжечки чималі.

Глечик з молоком стоїть,
бо корівоньку здоїть
встигла наша господарка,
а іще картопля й шкварки.
І не холодно, й не жарко…

Чому Мокша Амазонки коротша

Географії урок у четвертім класі,
йде відповідать до дошки Семиножкін Вася.
– Річки дві на світі є, Амазонка й Мокша.
Запитання ось моє – яка із них довша?

– Чеше голову Василь, на училку зирка, –
Ну, звичайно ж Амазонка! В чім тут заковика?
– Обґрунтуй, говорить вчитель, чому те не інше.
– Бо на літери чотири Амазонка більша!

Заспокойтеся

Коли від люті іскри сипляться з очей
й тремтить, як лист на вітрі, ваше тіло,
перебувати у такому стані, зазвичай,
чи щось робити – то паршиве діло.
Щоб подавити гнів свій безконтрольний,
та заспокоїтись і стати до ладу –
закрийте очі, друг мій сердобольний,
і постарайтеся забути про біду.;
Зробіть повільно вдих, один глибокий,
секунди три спокійно зачекайте,
зведіть курок, відкрийте одне око
і вже напевне так собі й стріляйте!

Ніякої надії…

Старий багатий Мойша занеміг,
доправили магната до лікарні.
А поряд родичів, мов у собаки бліх…
Хвилюються. Чи сподівання марні?

З палати вийшов лікар, як месія.
Мерщій до нього кілька з того люду:
– Що, лікарю? Є хоч мала надія?!
– Ні, любі, звичайнісінька простуда…

Вчі;мо рідну мову!

Ой, хоч ви учіться мови, панове піїти,
бо лихі часи настали в нашої „еліти“ –
три освіти має кожен депутат з міністром,
та не може відрізнити глека від каністри…

Розплодилось „любих друзів“ до біса чи й більше,
всі служить народу пнуться, та не стає ліпше.
Всі „лепечуть-размавляють“ щось незрозуміле,
тлумачів трьох кожен має – слухати несила…

Навіть телевізор часом увімкнуть не можна,
бо державною не „шпреха“ там особа кожна.
Мало того, що не „шпреха“, так воно й не „спіка“…
Дивишся й не розумієш, що ж то за каліка?!.

Що ж робити нам, поетам, досі ми не знаєм.
Днями цілими в куплети рими ми складаєм.;
І таких знавців багато між нашого брата,
кожен, хто два слова зліпить – рветься вже писати.

Публікують такі речі, що плакати можна,
бо тепер поет великий – це особа кожна,
хто хизується на людях лише одним лоском,
й цю забаву називають фітнесом для мозку…

Не витримав натиску емоцій

Останнє запитання, міс Європо, –
у вас, Анастасіє, хлопець є?
Принцеса артистично морщить лоба,
пригадує при цьому щось своє…

З трудом зібравши в купу рештки дум,
продовжила усе ж красуня Настя, –
Уже немає, лише біль і сум,
дізнавшись результати, здох – від щастя…

Кооператив „Три гички“

У курені біля холодної водички.
горілку варимо із буряка й пшенички –
удвох із кумом кооператив відкрили
під назвою славетною „Три гички“.

На пашу вигонимо зранку ми теличку
і „закадруєм“ по дорозі чічку,
багаття розведем і агрегат настроїм,
а потім гонимо свяченую водичку.

На вітах щось виспівують синички,
красиві ніжки й перси у Анички.
По черзі з кумом їй пісні співаєм,
цілуючи її прегарне личко.;
Піду собі полежу під копичку,
допоки не настала темна нічка,
а потім хутко збігаю на стайню
і вороного запряжу у бричку.

Візьму батіг чи може навіть тичку
і провезу узліссям я Аничку.
Лиш ми і небо, а навкруг нікого,
і п‘яний кум не держить тупо свічку.

А зранку знову тягне на водичку,
взнаки даються нам оті „Три гички“.
У кума ліве око зовсім вже не бачить –
то жінка засвітила йому свічку!
Закрила кооператив наш зовсім,
і позривали із погон всі „лички“…

Найкомпактніша у світі

Російська – не китайська чудасія,
ті ієрогліфи годяться лише в „Твітер“,
бо фраза „Тут були туристи із Росії“
складається із трьох всього лиш літер.
Ті літери тіснять одна одну,
ікс, ігрек та ще „і“ коротке скраю…
За думи далі вам ще спом‘яну,
простору розгулятись вистачає…
Та й порноповість про інтим зі світом
вміщається у три короткі слова…
Як добре! – зараз не російське літо,
а то б на всіх не стало й полови.
Завадить як цьому лайну, не знаю,
лиш переконаний, що все оте – табу.
Хоча й говорять, моя хата скраю,
та пітекантропів усіх таких ї…
Ні, ні – банально зневажаю.;
Дійсні причини розпаду сімей

Багато горя завдають розводи,
а більш за все страждають наші діти.
Причин цьому, як зір на небозводі,
тож винних треба строго засудити.
Одні говорять – винувата жінка,
сміливо твердять інші – чоловік.
Не все так просто, тут своя родзинка,
всього побачила не за короткий вік.
Прихильниця я істини старої,
мені локшину не вчіпи;ть на вуха.
У розпаді сім‘ї повинні двоє –
це підлий чоловік, а ще… свекруха!

Слідами рекламних роликів

Слова не варто забивати молотком,
як оселедців запивати молоком,
а щоб проблем з таким меню не мати,
підгузки треба вчасно одягати.
Та коли зовсім вже забракне сил,
то від поносу вас врятує „Атоксил“,
а коли все ж не вистачить вам часу –
білизну відпере лише „Персил“!
Тепер ви можете не дуже перейматись
й сміливо алкоголем упиватись,
Та коли стане зовсім зле від перепою,
не треба вішатись, щоб покінчить з собою.
Вам допоможе не настоянка для стоп,
чудовий засіб, всім відомий – „Алкостоп“.
А щоб від ліків тих ефект покращить –
приймайте зранку три рази по сто!..

Молочниця, мов тітка з сивою косою,
що цвинтарем розгулює з косою.;
Й бідою тою косить все жіноцтво,
таке воно для кожної пророцтво.
Щоб вберегти себе від місячних припливів
і назавжди позбавитись приливів –
потрібно лише грошей вдосталь мати
й „Кліматодин“ в аптеці купувати.
Та свідчить практика, що все оте дурне,
бо все одно настане час і „клімоне“…

Як ся маєш, друже-козаче?

Ну, й як живеться там, на сьомому десятку?
Козаче, друже, ти мені скажи.
Чи влучив ти уже в свою десятку?
Відверто правду, діду, розкажи!

Як стало спатись, гірше, спокійніше?
Горілка краще п‘ється, їсться борщ?
Чи може спокій козарлюзі вже миліший,
лякає вже тебе осінній дощ?

А може враз волосся потемніло?
Ти завжди був до витівок мастак…
Як там славетна чоловіча сила,
чи добре ранками іще росте кабак?

Старий, не падай духом, все минеться,
образи, горе, радість і печаль,
але нехай іще сто років серце б‘ється
і хай тремтять ординець та москаль!

В тил жодна не проскочить нам падлюка
і навіть муха з триколором не втече.
Нехай твоя, вже дідова, шаблюка
висить над гадами дамокловим мечем!;
Закрутився

Вчора розізлився на жінок
і пішов увечері із дому,
але по дорозі у шинок
я зустрів стару свою знайому.

Говорили вдвох про се, про те,
слово за слово і довелось зізнатись.
З‘ясувалось – не жонатий ще,
з півдороги тож прийшлось вертатись.

Порівняльний аналіз

Дівка – ніби та машина,
діафрагма з горошину,
фари, бампера; і бак,
а як їхати, так –„фак!“

То бензин увесь скінчився,
антифриз в щілину злився,
радіатор закипає
й інших сто причин ще має…

Зовсім відбива охоту
тяга їх до катафотів,
як в кобили для параду –
спереду висять і ззаду.

Хоч сама, як пава, важна,
варто глянути в багажник –
там запас на всі часи
масла, меду й ковбаси.
;
Подивившись на те горе,
не захочеться й на море,
підеш до веломашини,
підкачаєш хутко шини
і на ній мерщій в шинок –
вдосталь там простих дівок.

Безголовий

Дві жінки путівцем йдуть з сінокосу.
Обидві на плечах тримають коси.
Їх безголовий обігнав мотоцикліст,
за ним лиш куряви з комети хвіст.

– Такого я не бачила давно!
Можливо тут знімається кіно?..
– Не смішно, але стриматись несила –
косу на інший бік би положила!

Підставні вагання

Учора у знайомих на весіллі
з дружиною добряче погуляли –
впилися добре, накурились зілля…
Її, до того ж, двічі зґвалтували!

Зі мною ж обійшлись не надто грубо,
та зовсім без пригод не обійшлося –
ребро зламали, вибили три зуби
і видрали добрячий шмат волосся.

Сьогодні зранку просять похмелитись –
дружина вже зібралась і чекає.
Дивлюсь в люстерце, пробую голитись.
Чи варто знову йти – я і не знаю…
;
Святкуни

Сьогодні в Україні знову свято?
Святкує нині гордо поліцай?!
Так, дійсно, нині дивного багато…
Чи буде вакханалії цій край?

Я ж думаю, чого це прямо ранком
зіткнулись поліцейських два авто?
Спішили святкувати спозаранку
і уступати не хотів ніхто?!.

А люд простий дивись собі працює
і не спішить роботу покидать.
Ніхто, крім поліцаїв, не святкує,
бо ж ДТП чи варто відмічать…

Та ні, дивлюся, дідо щось мудрує,
невже старий збирається на свято?!
Дістав з-під стріхи хати щось старої
й ретельно витирає… автомата!

Зцілення

Як заважають жити різні герці…
В минулім році скривдили Мишка.
Образа так засіла в його в серці,
що не поцупив жодного стіжка.

Спокійно вартувати він не міг,
бо травма заважала працювати.
Раз кинув все і до психолога побіг,
щоб лихо те нарешті подолати.
;
– Історія у тебе непроста…
Щоб хвилювання спекатись свого –
спочатку кривднику ти напиши листа,
а потім у вогні спали його.

Зробив Мишко, як лікар говорив,
забув давно, що трапилось з хлюстом.
Собі він мир і спокій подарив,
не знає лише, що робить… з листом!

Вершина її мрії

Жила на світі чарівна Марія
і мала чічка потаємну мрію.
Хотіла чоловіка собі стріти,
щоб дім, машина і здорові діти.
Розумний щоб, веселий, дуже гарний,
а ще щоб молодий і сексуальний.
Так дівка довго голову сушила,
та все ж, знайшла усе, чого хотіла.
Зуміла досвід обхитрить віків!
Лиш то були шість різних мужиків…

Послухайтесь Маяковського

Пельку стули ненаситний москаль
й на Україну свій писок не скаль!
Рило прикрий, автомата зніми,
бо не уникнеш, ординцю, суми.
Ще Маяковський тобі говорив,
щоб ти, кацапе, дурниць не творив.
Київську Русь воювать не ходи –
то перший крок до страшної біди.;
Амурове свавілля

Амур вже геть розперезався,
страх втратив клятий купідон!
У пустощах своїх зарвався,
мов моська – не страшний їй слон.
Йому би задницю надерти
та лук зі стрілами забрати,
щоб знало те крилате стерво
і думало, куди стріляти!.

Лайкер-рецидивіст

В соцмережах почалась
епідемія якась.
Від Петра до тітки Тайки
всі якихось просять лайків.
Просять, кля;чать, вимагають…
Що ті лайки означають?..
Та, якщо у тім потреба,
постараюсь скільки треба.
Одягнувся в шорти й майку
та й пішов надвір полайкать.
Лайкнув в ліфті, десь на вході,
ще й внизу, на самих сходах.
Не забув про нашу клумбу,
лайкнув лавку і на тумбу,
а виходячи із двору –
лайкнув прямо під забором.
Ще хотів піти в кіно,
та закінчилось „лайкно“…
Тож тепер вернусь додому
і візьму собачку „Сьому“.
В того лайнер, як сифон,
він залайка весь район!;
Вам якщо потрібні лайки,
не спішіть аж до Ямайки,
не гортайте жадно стрічку,
а пишіть мені у „лічку“.

Джокер

Не хочу копирсатись у багні,
хоча і маю чоловічі сили.
Коли б ви знали, як уже мені,
ті вертихвістки всі осточортіли!
Я збоченець чи може голубий?
Можливо щось і є у цьому роді.
Сини мені в житті дають снаги,
ще й джокер є у крапленій колоді.
Мов птах сріблястий, дужий і стрімкий,
не стримати у повсякденнім герці.
Для нього теж байдужі всі дівки –
при їх появі рівно б‘ється серце.
Він немаленький, хоч і не гігант,
ще й добру вдачу цей красунчик має.
„Фольксваген-Гольф“ – найліпший „Варіант“!
Та хто цього авто іще не знає?!.

Очевидна перемога

Хто розумніший поміж двох статей –
здавен іде безкомпромісний спір.
Десятки, сотні, тисячі людей
поглинув різнобарвно-сірий вир…
Та очевидно все тут для Мачули –
жіночий рід в цім спорі переміг.
Таку ви байку коли-небудь чули,
щоб жінка розум втратила нечуло
з-за двох, хоча і гарних, просто ніг?!;
Хвороба сильної статі

Хай вдача кожному танкісту усміхнеться,
хто в танки грає, той у цирку не сміється.

Танкетка пробивну гармату має,
снаряди економити негоже.
Вона сталеві рейки пробиває,
зате картон пробить ніяк не може.

Читать не варто їх рекламні блоги,
бо то абсурду і брехні сеанс,
а балансир працює лиш для того,
щоб в гру постійно вносить дисбаланс.

І знову я по-вуха у багні –
простим пробив, ну а „голдою“ ні,
ще нею перший постріл мимо цілі…
Як добре, що на віртуальній ми війні.

Чужинців правило нікого не мине
і називається воно чотири „не“:
спочатку не попав, а потім не пробив,
із третього пробив, та все ж не вбив…

Спитаєте – а де ж четверте „не“
й коли фатальне невезіння те мине?
Четверте – з шельмами не треба грати
і доля нелегка вас омине.

У „-геймінга“ сьогодні знову „вар-“
і завтра буде теж крутий навар.
Останні статки ігроман і час потратить,
щоб мозок йому виніс той кошмар.
;
Стрімке підвищення зарплати

– На кризу скаржитеся ви безперебійно,
та в вас оклад наполовину більший.
Не варто нити й скиглити постійно,
бо це почують і підхоплять інші!

– Оклад… Наполовину… Більший?!
Не може бути, що ж то за морока?
Коли і хто його зненацька збільшив
і в порівнянні із яким же роком?

– Не сумнівайтесь і не панікуйте,
хай буде вам наглядним це уроком.
Скажу вам по-секрету й це врахуйте –
з майбутнім роком, голубе, з майбутнім!

Ходовий товар

Баба Катря на базарі
помідори продає.
Етикетка на товарі
інформацію дає:

Про ціну, ще й немаленьку,
та куди там до ціни…
Про ті ягідки вредненькі –
що з Чорнобиля вони!

Від прозорості людської
хлопець висунув язик,
бо відвертості такої
зустрічати він не звик.

– Це Содом чи все ж Гомора?
Написали щось пусте…;
Жодного ви помідора
так в житті не продасте!

Посміхнулась баба Катя, –
Продала вже сотню кіл!
Хто бере для тещі, зятя,
хто начальнику на стіл…

Тож дивіться, добрі люди,
не біжіть на півціни,
бо нажива душу губить
і доводить до труни.

Неможливо

По одежині, кажуть, зустрічають,
а проводжають завше по уму.
Можливо люди щось не помічають,
чи я чогось такого не пойму…

Дивлюсь на розмір розрізу я юбки,
хоча поводитися так не зовсім гоже,
та й думаю – утримати у любки
„краси“ напору вже ніщо не зможе…

Можливо все те гарно і привабно?
Хтось заперечить, – Пересічна дупа.
Але все це спростовують нахабно
спина оголена ще й декольте до пупа…

А що ж вона всередині сама?
Можливо там палата із ума?!
Не тіштесь, бо якщо смаку немає,
то і ума, повірте, там – катма!
;
Розділ 2. Смішинки

Широка натура

– Я кину світ до твоїх ніг –
кричав Грицько на весь автобус.
– Ой, не сміши собачих бліх
і поклади на місце глобус…

Дивні створіння

Жінки – створіння дивні, що й казати.
Вони уже настільки довели це,
що навіть ключ від серця їм вставляти
доводиться у зовсім інше місце…

Невимовна краса

– Що найголовніше у красі жіночій?
– Це напевно груди чи великі очі…
– Рот краса найбільша, – мовив дід сердитий,
А найголовніше – щоб він був закритий!

Не втримався

Скажіть будь ласка – запитали в діда,
як українською вірніше говорити,
щоб не дражнити нам бандерівську скотину,
ми завітали на чи в Україну?
І тут не витримав нарешті й дід:
В обхід, тварюки. Я сказав – в обхід!
;
Дотанцювалася

Мерщій на танці йдемо з нами, Людо,
а то у тебе руки вже обвисли.
Відстаньте! Бо від танців мене нудить
й останнім часом тягне щось на кисле…

Суворий головний лікар

В лікарні секретарку молоденьку
ще й заводну таку, немов пружина,
звільнив сьогодні головлікар Сенька
за недотримання постільного режиму…

Менше зло

Поліцай вночі авто сіре зупиняє:
– Сер, автомашину вашу з боку вбік кидає!
– Вибачаюсь, офіцере, я хильнув чарчину…
– Це не привід, щоб саджати за кермо дружину!

Не варто спішити

Хто зрозумів життя, той не спішить,
а ще він, зазвичай, не знає страху
і насолоджується ним у кожну мить –
так думала, повзучи, черепаха…

Жодних шансів на перемогу

У спорі з жінкою не досить тільки такту,
коли у неї знов черговий „бзик“.
Як глузд зі зброї, логіка і факти –
хана тобі, повір мені, мужик!..;
Про закони і Ньютона

А знаєш другий ти закон Ньютона –
спитав Грицько в товариша Антона.
Той відповів: „Який же ти артист,
я фізик, чуєш фізик, не юрист!“

Магія косметики в поезії

„Макс-фактором“ знедавна став писати твори,
поезія все яскравішою стає.
Похвал і відгуків відразу ж ціле море,
бо туш виразність і об‘єм їм придає!

Автопробігом по бездоріжжю!

Отримує склероз людина кожна –
болячку часу, щастя наше й пута…
Його позбутись вже повік не можна,
про нього можна лише позабути.

Не вийшло

– Мені здається, ти нерівно дишиш –
сказала дівка, підібравши пасма.
– Ти не накручуй так себе, Іришо,
та й інгалятор поверни, бо в мене астма!

Несподіваний поворот

Із дівкою стрічалися ще змолоду,
не рік ходили слухать солов‘я,
а вчора раз і ніби сніг на голову –
я хочу, любий, знать твоє ім‘я…;
Вони з-під землі дістануть

Стосунки статей дивували споконвіку,
хто б вам щось говорить не намагався.
Бо жінка створена зробить щасливим чоловіка,
де б той нещасний безуспішно й не ховався…

Підтримав

– Чому такий засмучений, Іване?
– Старим козлом назвали, друже мій…
– Це вже занадто! Може то хтось п‘яний?
Який же, Ваню, в дідька ти старий?!.

Заспокійливий ефект

Відома здавна дія валер‘янки,
вона з рідні ромашці чи салату:
всього п‘ять крапель на горілки склянку
і нерви знову – мов стальні канати…

Генеральна репетиція

За першу із Романом шлюбну ніч,
цнотлива Клара дуже хвилювалась –
залізла із сусідом аж на піч
і пару днів ретельно тренувалась…

Пік кар‘єрного росту

Спотикався, піднімався, знову спотикався…
Надоїло бити ноги – на ліжко уклався.
І тепер я усміхаюсь, плюючи у стелю,
бо не можна спотикатись лежачи в постелі!;
Турботливі

Росте неспокій у слабкої статі,
турбота, майже відчай на обличчях.
Хвилює їх здоров‘я меценатів,
а, зокрема, здоров‘я чоловіче.

Переплутала

Дружина під час сексу чоловіку, –
Чому злий, Івасю, ніби песик?
А той, тримаючись, щоб не заїхать в пику –
тому, кохана, що ім‘я моє – Телесик!..

Заповітна мрія

– Чи є в вас заповітна мрія, Гришо?
– Звичайно – кинуть пити і палити…
– Так в чому ж справа? Киньте те і інше!
– А як без мрії далі в світі жити?!.

Безпідставні претензії

Пред‘яву Сара продавчині висуває, –
Купив малюк в вас три кіло сливо;к.
Приніс лиш два… Кіло не вистачає!
– А на ваги ставав-то ваш синок?!

Око за око

– З моїм вже просто неможливо жити…
– Так розведись і буде всьому край!
– Життя скалічив, а тепер простити
і власноруч подарувати рай?!.;
Магнітний холодильник

– Мила, чом тебе щоночі тягне в холодильник?
По тобі вже можна точно провірять будильник!
А останнім часом навіть не боїшся критики!
– Ой, не знаю, що й гадати… Може то магнітики?.

Білобока злодійка-нахаба

Сорока вкрала у Левка щелепу золоту
та ще з пенсіонера і знущається –
вже другий день, розсівшись на мосту,
нахабно привселюдно посміхається.

Невиправний оптиміст

Що не кажи, а я таки щасливчик,
бо міг убитись, коли з ліжка впав!
Лише подряпав пальця собі кінчик
та праву ногу в трьох місцях зламав…

Різні вагові категорії

Як холодно… Та дай піджак скоріше,
бо свою куртку вдома я забула!
Не дам, не маю що одіти більше –
передостанній вчора розтягнула…

А було ж все…

Хвилину тому усього було удосталь:
„Феррарі“, яхта, дім, відпустка, третя поспіль,
ікрою чорною забитий холодильник…
Аж раптом клятий задзвонив будильник!;
Старечий маразм

Начальник секретарці, – Мені каву,
а ще сирок і рибку несолону.
– Семен Іванович, не будете ласкаві
хоч у неділю відійти від домофону…

Інтелектуал

Молдавський вовк в капкан потрапив,
бідняга, як вертівся…
Відгриз собі він аж три лапи,
та так і не звільнився!

Відповідна компенсація

– Сусіде, пес ваш укусив мене сьогодні.
Я скаржитися буду, постривайте!
– То що ж робити?. Та якщо ви згодні,
притримаю його, а ви – кусайте!

Перемога любителiв тварин

Зелені вже натішитись не можуть –
давно минули варварства часи,
коли жахливо неосвічені вельможі
тварин вбивали раді ковбаси…

Вже схудла?

– Мій любчику, поглянь на мою попку,
здається, я ще більш стрункою стала!
– Піду наллю горілки собі стопку,
бо ти мене, кохана, вже мене дістала!..;
Тверда життєва позиція

Отримувати хочу вдосталь грошей,
щоб жити всмак, не просто існувати.
Розгляну варіанти й без розко;шів,
прошу лиш працю не пропонувати!

Мамо, допоможіть!

Скоріше б заміж, мамо, уже вийти!
Так хочеться, що мушу вам відкритись…
Знайдіть коханого, хоч носом землю рийте,
бо так уже набридло чепуритись.

Вибухова ситуація

Після поганого настане щось хороше –
говорять люди, завжди так бувало.
Неділі три уже сиджу без грошей –
боюсь, від щастя лиш не розірвало б!

Ціна капелюшка

– А скільки ти дала за цього капелюшка? –
спитала у Вікторії Наталка.
– Не пам‘ятаю вже – відповіла подружка, –
не більше трьох разів. Мені не жалко!

Проблеми окуліста

В роботі окуліста найскладніше –
це почуття сором‘язливості позбутись.
Нелегко, вам скажу відверто, Мишо,
переконати пацієнтку роздягнутись.;
Брак інформації

– Ми вже знайомі майже місяць цілий,
тож поцікавлюсь, чи мене кохаєш?!
– Щоб дати відповідь на це питання, милий,
потрібно знати, скільки заробляєш…

Жіноча логіка

Я не права, що не полила грядку –
ходила до сусіда на побачення.
Ти ж чоловік, а в крайньому випадку –
полив би сам і попросив пробачення…

У кожного свій порядок

Любив раніше творчий безпорядок,
валялись речі на місцях своїх.
Прийшла дружина і дала їм раду –
охайно скрізь, та не знайду я їх…

Одним – вихід, іншим – вхід

Крамниці ювелірні, як родзинки –
то вихід із депресії для жінки.
Для чоловіка ж то одна із бід,
йому, фактично, це до неї вхід…

Невиліковні мрійники

З дитинства мріяла про принца на коні,
фантазіям її не було ліку.
Спливли роки, немовби на човні,
та мріє, лиш на пару з чоловіком…;
Фінансово-косметична проблема

Я на косметику багато грошей трачу?!
Повір, коханий, це вже не до сміху.
Без макіяжу ти б мене побачив!
Вже б остаточно, любий, з глузду з‘їхав!..

Чому немає машини

– Чому у нас нема машини, тату?
Тут мама враз донизу оченята…
– Бо різні інтереси, любий Гришо,
а в шубі мамі все-таки тепліше…

Таки правда

Чоловік тривалий час у „стрілялку“ грає.
З-за комп‘ютера Тарас мовчки визирає.
Не витримує дружина, – Я ж людина, не змія!
І навіщо тобі монстри, коли є у тебе я?!

Про соснові мрії

– На фронті особистому як справи?
– Мов у сосни на дикій Півночі, Сергію.
– Не розумію, любий друже Славо.
– Стоїть самотньо й про екватор мріє…

Відверті відносини

Сім‘я обідає, ще й теща за столом.
Не втрималась і чхнула баба Люся.
– Здорові будьте, – зять їй напролом.
– Ой, не сміши, а то я подавлюся…;
Майже чесний бармен

Частенько в барі задають питання,
чому весь час я їм не доливаю.
Відверто прозвучить моє зізнання –
тому, що я завжди не розбавляю!..

Що може бути гірше

Що може бути гірше за слона в посудній лавці
й категоричніше усіх імперативів, –
розповідав Роман своїй коханці Клавці, –
це їжачок на фабриці презервативів…

Зміна смаків

Танцювала з юнаками дівка нерозумна
і було б воно нічого, якби не так сумно.
Як нічого не стидалась, то вже й юбка тисне,
смакувала солоденьким – перейшла на кисле..

Сімейний садист

Прошу розлучення, садист мій чоловік.
Я коротко картину вам змалюю –
жахіттями занапастив наш вік,
бо їсти змушує усе, що я готую…

Не треба перебільшувати

Не називай мене єдиною у світі –
репетувала наречена Алла.
Та що ти мелеш?! – здивувався Вітя, –
Я лиш сказав, що курва, яких мало…;
Слух відновлено

– Ви дійсно, діду, чути стали краще
з тим апаратом, що я прописав?
– Так, лікарю, тепер живу, як в хащі –
вже тричі заповіт переписав…

Кожному своє місце

Не теща в мене – просто справжній скарб!
Лише один малий недолік в неї –
щоб не сліпити очі розмаїттям фарб,
такі скарби повинні бути під землею.

Перша шлюбна ніч судді

Арбітр у першу ж шлюбну ніч
дві картки показав своїй дружині:
спочатку жовту, за симулятивний спіч,
й червону – за розмови в другій половині…

Ніхто так не розуміє

Ніхто мене не розуміє так,
як я сама себе не розумію –
все бідкалась старуха Шапокляк,
перебираючи в умі дитинства мрії…

Користуючись моментом

Завис комп‘ютер цей у тебе знову? –
питає тітка секретарку Раю.
Мерщій біжи поїсти у столову,
я хоч пиляку вже повитираю.;
Захмарний рівень культури

Таким культурним став я, тьотю Раю,
бо у елітній школі вже навчаюсь!
Як раптом на мурашник наступаю –
окремо перед кожним вибачаюсь…

Горбату могила виправить

– У мене кругла дата й це не мало –
дружина зраджувать нарешті перестала!
– Невже?! Давно? Пилип аж обімлів.
– Та ось сьогодні рівно сорок днів…

Про швидкоплинне

Не встиг моргнути – вже і понеділок…
Два вихідні лишили спомини хороші.
Знов на роботу… Прощавай спочинок!
Та швидше вихідних скінчаються лиш гроші…

Народний засіб

– Від діареї, кажуть, морква помагає,
бо розлад шлунку ефективно зупиняє.
– Ви що ж смієтесь наді мною, вражий сину?!
Я уявити тільки можу, яким чином!..

Протилежно-направлені сили

– Чому злі люди чахлі, ніби тріски,
а добрим місця взагалі не вистачає?
Ну, ти поглянь на мене і невістку…
– Бо душить зло, а радість – розпирає!;
Потрібно щось міняти

Міняти у житті потрібно щось,
подумав Ян і став готовить ґрунт.
Не покладався він ніколи на „авось“,
тому відкрив новий обмінний пункт.

Вимираюча професія

Шпіони поступово вимирають,
останнім часом це вже не секрет.
Вони лише зарплату получають,
всі ж таємниці розкриває інтернет.

Марний спір

З юристом вельми важко спорить,
бо має думку він свою.
Йому не встигнеш слово мовить,
а він мерщій тобі – статтю…

Непомітність ще не недолік

Якщо тебе ніхто не помічає,
то не відчаюйся і не вмикай свій таймер,
а краще завари міцного чаю –
із тебе може вийти гарний снайпер!

Філософія голодного шлунку

Життя – суцільний суперечностей набір,
щоденно нам кричать телеканали.
Якщо вночі не може їсти навіть звір –
чом лампочку у холодильник вмонтували?!.;
Чарівники з уряду

Казали – молодість не повернути.
Наш уряд розірвав ці часу пута!
До пенсії учора десять років мало бути,
сьогодні вже дванадцять… Чи не чудо?!

Хорошим не страшно

Ні влада у наш час, ні навіть гроші,
не можуть зіпсувать людей хороших.
Бо в тих людей, напевне кожен знає,
ані того, ні іншого немає.

З останніх сил

– Прошу – тримайте, сер, себе в руках,
бо ви такий гарячий, ніби примус.
– А я й тримаю. Так, що просто жах!
Та відчуваю, що невдовзі вирвусь…

Роздуми не першої молодості

Сьогодні місцем поступився у трамваї
мені один, уже не юний, чоловік.
Тепер сиджу і голову ламаю –
красу він на увазі мав чи вік?!.

Зі спогадів невиправного реаліста

Життя минуло, як попало,
бо копирсавсь весь час в багні.
Жонатий двічі, та невдало –
одна втекла, а другі ні…;
Небезпечно для життя

Хвороба – то така зараза,
не підберу точніших слів.
Що не вбиває нас відразу –
заможнішими робить лікарів…

Просто мачо

Мій милий – лагідний і ніжний,
сміюся з ним і гірко плачу.
У ліжку він такий розкішний,
всі три хвилини… Просто мачо!

Не поталанило

Я не чекав уже на свою музу,
сестра таланту все ж до мене завітала.
Вона вкотилась, ніби шар у лузу,
але до кнопки домофона не дістала…

Майстриня нарізання

Говорять, пожинаєш те, що сієш.
Женився рано і свій хрест й несу…
– Ти, люба, готувати щось умієш?
– Я дуже смачно ріжу ковбасу!

Докази всесвітнього Розуму

Вже телескопів встановили цілі сіті,
вивчають космос бідолашні сяк і так…
Таки існує Розум в білім світі,
якщо не хоче йти із нами на контакт!;
Лозунги популіста-опозиціонера

Для них всі методи хороші!
За совість ми, а не за страх!
Ненавиджу я владу й гроші!
Коли вони в чужих руках…

Парадокси життя

Дурня; виходить завжди випадково,
бо вже воно таке, наше буття,
а потім переконуємось знову,
що то найкращі сторінки життя…

Чому три роки

Чому обіцяного ждуть у нас три роки
і хто установив ті дивні строки?
Та навіть кожний юрисконсульт знає –
то просто давність позовна збігає.

Там не гірше

Я знаю, дуже добре на тім світі,
хоч як би смерті хто і не боявся.
Ніхто не хоче попадатись в її сіті,
та й звідти ще ніхто не повертався.

Про любов до гроба

Ніяк не міг раніше зрозуміти,
у чім цієї поговірки суть…
Роки ідуть, уже дорослі діти,
а шанси в неї збутися ростуть!;
Дві напасті

– Чому засмучений, що в бідній голові?
Дивитись боляче, немов з хреста ти знятий!
– У мене напасті удома цілих дві:
одна – дружина, інша – її мати…

Всі війни із-за жінок

– Виною війн, говорять, є жінки…
– То дійсно так, ще з глибини віків!
– Чому? Вони ж такі слабкі!
– Бо понароджують військових-дураків!..

Ховайте ґаджети подалі

– Коханий мій, порадь щось прочитати.
– Кицюню, „Отче наш“ і на балконі…
– А що, не можна зрозуміліше сказати?!
– Стривай, лишився лист в твоєму телефоні…

Трохи попустило

– Добридень, кралечко! У вас новенький бриль?
– Та ні, це ж стільки коштів треба мати…
– Давно не бачились, як головний ваш біль?
– Пішов у карти до сусіда грати.

Майже за Неаловим

Говорять я пишу пристойні вірші
про почуття, політику, війну…
Давайте глянемо на ці питання глибше –
короткий екскурс зробим в ширину!;
Скоромовка-жартівка

Лосі в лісі стріли лиса,
лис лосицю ласо лиснув.
Тут лисиця з ласо лиса –
лис із лісу миттю блиснув!

Особливості сучасних стосунків

В наш час все починається із лайків
у смайликів ярких шаленім тиску,
в коментарях спускаються до лайки,
скінчають традиційно – „чорним списком“…

Новий холодильник

– У холодильнику живе якась тетеря…
– Ти що, здурів?! Нікого там немає.
– Та ні, бо тільки-тільки відчиняю двері –
вона відразу ж світло умикає.

Мова парадоксів

Нова російська – мова парадоксів,
один лиш приклад приведу вам я:
Води у річці по-коліна хлопцю,
а риби в ній – ну просто до х…

Кінець болю

Ох, як боліли в мене ноги в сорок першім!
Нестерпно так, не варто й промовлять!
Купив нарешті сорок другий, ще дешевше,
і уявляєш – більше не болять!;
Молоде покоління

Дивуюсь я цій молоді навколо,
не мають грошей але не здаються.
Вп‘ятьох зберуться у під‘їзді в коло,
одну цигарку палять і сміються…


Концентраційний дитсадок

У вас сьогодні в дитсадочку свято,
вже топлять? – раз питає в сина тато.
І з жахом відповів йому синок –
Поки що ні, лиш ставлять у куток…

Викинь сам

– Чом увесь ти в синяках, – Ян питає Колю.
– Бо учора бумеранг я знайшов у школі.
– Викинь ти його мерщій, не сміши весь клас.
– На і викинь сам, бо я пробував сім раз…

Другий дурдом

– Чом не спілкуєтеся ви у соцмережах,
як ввечері відпочиваєте за чаєм?
– Я психіатр і знаю глузду межі,
мені цього і на роботі вистачає.

Післявесільні тенденції у жінок

Дружина – це не казна-що, вона завжди з тобою!
Чарівно-незбагненні ці жінки…
Після весілля враз перестає дивитись за собою,
а от за чоловіком – навпаки!;
Фантастична різниця

Далеко куцому до зайця –
це мов тайванцю до китайця.
Для ідентичності він мусить
зробити хімію на вусах!

Двох м‘ячів для не вистачило

Зі шведами зійшлись ірландці у двобої,
забили два м‘ячі ірландські вої.
Футбол дивилась вся моя сім‘я –
1 : 1, всього лиш нічия…

Вже мозолі натер

– Я прошу руку вашої дочки!
– А що, своєї в Вас нема руки?
– Звичайно є, та Вам скажу на милість –
постійно працювати заморилась…

Бухгалтер екстра-класу

Бухгалтером в сільпо уже давно
працює чітко моя тітка Любка.
Вона така майстерна, як в кіно,
а не зійтися в неї може тільки юбка!

Інтелектуал

Із Достоєвського Ф.М. читав лише „Гравця“,
та й то була уже остання стадія.
Не вийшло з нього в грі великого митця,
бо зрозумів лише одне – що то не радіо…;
З днем народження поталанило

Із днем народження мені безспірно повезло,
хоча я розумом і тілом не каліка.
В наступний день лише призначено було
кінець усього світу й мого віку!

Яка професія краще

Чому привабна так професія юриста –
спитав кореспондент у гумориста.
Той відповів газетяру, як брату:
скінчиться газ – права можна качати!

Може вистачить

Маршрутка мов комета мчиться містом,
за поручень тримається дідок.
З кишені згодом витяг гривень двісті, –
Будь ласка передайте дурню на вінок…

Об‘ява на одеському пляжі

Жінкам поводитися треба всім належно –
без „верху“ загорати все ж не гоже.
Ведіть себе, шановні, обережно,
а то не кожен „низ“ утриматися зможе…

Заспокоїв, як міг

Піймав вампір діваху молоду
і зразу крик на цілу слободу.
– Та не ори ти, молода кокетко!
Я трішки, лиш зап‘ю таблетку.;
Одеське літо

Жили у батька всі три сина,
у двокімнатній – вся родина.
Гуртом жили, не горювали,
своє житло – у найм здавали…

Майбутній фінансист

Маленький Коля вже пішов до школи,
та довго заздрив меншому він братику,
та як почув: „Два пишем, три в умі“ – Микола
відразу ж полюбив уроки математики.

Різновиди любові

Свою на світі кожен сутність має,
йому лиш притаманний хист.
Баран вівцю за зовнішність кохає,
вовк любить її теж, але за зміст…

Нові тенденції

Бомбезну вчора прочитав об‘яву
і ледве не утратив я свідомості:
„Сексопатолог – зірве вам уяву
проведеннями дій із нерухомістю!“

Безпрограшний варіант

На море їдемо! Що краще взяти, любий,
щоб всім заціпило?! – запитує Світланка.
В тім році ти взяла з собою шубу,
а в цім візьми з собою краще санки…;
Безпідставні претензії

– За дурня Ви мене тримаєте, мадам?
Нікому кривдити себе не дам!
– Життя все мати справу з цим стидалась,
то „дурня“ вашого я навіть не торкалась…

Непоправне горе

Яка біда! Вона пішла навіки! –
кричав несамовито персонаж..
Знайшла дружина „ничку“ чоловіка
й потратила її на макіяж…

Для непрошених гостей

Табличка викликала інтерес,
в ній інформація у кожнім слові:
„Увага, у дворі презлючий пес,
та й кіт якийся дуже вже нервовий…“

Уміють же викрутитись

Все швидко й якісно виконують ліниві,
хоч голови не всі ще мають сиві,
щоб відкараскатись від праці побистріше
і не переробляти все те більше.

Без зайвих еківоків

– Ой бачу, Ви ще та тигриця!..
Відрізав комплімент поручик Русий.
– І як же визначили ви це? – посміхнулась киця.
– Та дуже просто, як завжди – по вусам!;
Соловей та зозуля відпочивають

– Ти неповторна, о моя подруго!
– Ти симпатична, як ранкова ружа!
То компліменти сипали друг другу
бульката жаба і зміючка „Жужа“.

Жіночі проблеми на їх же совісті

В жінок проблема завжди – мужики…
Вони народжують їх, так у чім дилема?
Самі виховують їх, пестять залюбки,
тому – самі собі і створюють проблеми!

Непацифістська порада

В людських відносинах настав нелегкий час,
на пульсі руку завжди ви держіть.
Як незаслужено все ж хтось образить вас –
спокійно поверніться й заслужіть.

Ефективна пропозиція

– Скоріше в мене спрей купіть від комарів,
погляньте, двічі бризнув і будинок вільний!
– Середина ж зими і сніг лежить в дворі…
– Я ж говорю, що засіб ефективний!..

Магічна методика збагачення

Як з перепою ти добробут напророчиш
і вдвічі більше грошенят побачить схочеш –
про це нікому в світі не кажи,
а перед дзеркалом зарплату положи…;
Супервірність

Моя знайома, мов крута автівка,
дивує всіх підряд, помилуй Боже –
четвертий раз виходить заміж дівка,
але коханець все один і той же…

Не встигнеш обернутися

І знову літо стрімко зайцем скаче,
летить за вітром диво золоте…
Та бісить вельми й плющить недитяче,
коли за серпнем зразу ж вересень іде!

Сила волі

Я волю всю свою зберу в кулак,
відкину лінь і пересилю „бзік“,
а потім стрімко, мов варений рак,
у ліжку повернусь на інший бік.

Треба щось відкрити

– Надворі спека, жарко дуже,
давайте щось відкриєм, друже.
– Давайте, люба. Вам по-свійськи
шампанського чи може віскі?

Треба пересаджати

Обидві руки підійму за гасло –
„На вітчизняні владу посадить автомашини!“
А щоб не зіпсувати кашу маслом,
ще краще просто „посадить“ й не терти шини.;
Тому, хто хоче довго жити

Старіти скучно, страшно і противно,
але нічого з цим не можна поробити.
Старіти необхідно, як не дивно,
бо зараз це єдиний спосіб довго жити…

Складне питання

– О котрій звільнишся у п‘ятницю, надвечір?
Потрібно обсудити певні речі.
– Складне питання, хочу йти на танці.
Скоріш за все у понеділок, вранці…

Чому так?

Як надоїли уже ці ажіотажі,
всі намагаються тебе відверто надурити –
прийняти участь кличуть в розпродажі,
натомість пропонують щось купити…

Особистий рекорд

– Найвищий бал сьогодні я отримав
при тестуванні біомеханізмів!
– І що ж за тест такий, шановний Климе?
– На концентрацію спиртного в організмі…

Джерело радості

Бог жінку сотворив, щоб радість нам приносить,
я не нарадуюсь оцим прекрасним дивом! –
сказав Іван дружині швидко досить
і взяв піднос у неї з раками і пивом.;
Запитаннячко

Не проспівали й треті ще півні,
як ти мені сказала третє „ні“.
Тепер стою і думаю-гадаю,
чи варто часто так кохатись, Таю?..

На одеському Привозі

– Придбайте вишиванку, любий пане!
– Зачем мне это? Я ведь россиянин!
– Не варто дерти носа й хмурить пику,
хоч схожі будете у ній на чоловіка.

Живіть весело

Живіть без злості і без заздрості,
та не шукайте привід для образ.
Частіше посміхайтесь так, для радості,
живіть з усмішкою, немов в останній раз!

Літо

Яблука доспіли, оси прилетіли.
Грона винограду стежкою по саду.
Серпень на порозі, дівка на дорозі.
Наварила зілля – справа до весілля…

Парадокси чоловічого життя

Перед весіллям певен кожен Митя –
немає краще неї в цілім світі!
Перед розводом кожен точно знає,
;

що гірше вже гангрени не буває.
Але із часом знову виявляється,
що ваша „чуйка“, курва, помиляється…

Діалог у барі

– Ти не відмовишся зі мною переспати?
– Раніш цього зі мною не траплялось,
занадто вже сувора в мене мати.
– Ти що, раніш ніколи не кохалась?
– В житті ніколи я не… відмовлялас

Прихватило знову зранку

Проснувсь, лежу тихенько із закритими очима,
та в голові вже думка застрочила.
Немов на мед злітаються з усюди,
снують і в‘ються, ніби бджоли й люди,
дзижчать, гудуть, юрмляться зранку рими.
Незримо…

 
;
Розділ 3. Колючки

Новий вид соціуму

Останнім часом десь взялись цікаві люди –
краєчком вуха там вони щось собі чують,
краєчком ока бачать щось, та й то не всюди,
а потім залишками мозку метикують…

Кругообіг погані в природі

У гріш не ставить дурень мудреця,
мов кінь ірже потвора над прекрасним,
а телепень – над генієм творця,
у вірності клянеться зрадник жасно...
І те не має ні початку, ні кінця!

Віщий сон?

Вночі мені наснилася підказка,
вона стара як мудрості ріка –
якщо до нас ніяк не прийде казка,
то чи не час змінить чарівника?!

Смертельна небезпека

Директор зоопарку дзвонить до Івана –
беріть таксі й скоріше приїжджайте!
Тут ваша теща в яму з кобрами упала…
– То ж ваші кобри – ви їх і спасайте!
;
Князів, як грязі…

Не просто скочить з грязі в князі.
Хай пам‘ятає кожен князь,
в якому б він не був екстазі –
не вічні князі, вічна грязь!

Псевдопатріоти

Від „патріотів“ скоро лусне голова,
вовки з шакалами нацупити овчинки.
Патріотизм – це не одні гучні слова,
це, в першу чергу, добродійні вчинки!

Наслідки реформ в економіці

Тобі, убогій, нас ніяк не наздогнати,
зовсім ніколи, навіть уві сні –
зневажливо сказали ціни кляті
і показали жирну дулю зарплатні.

Про ситуацію на дорогах

Читаємо ми на газетних шпальтах,
повідомляє мудрий Держкомзем –
то не дірки у рихлому асфальті,
то дихає родючий чорнозем…

Як спасати човен

Багато нам чого кричать і пишуть,
про діри в днищі корабля держави,
та думаю, як криси човен лишать,
то він тонути точно перестане.;
Причина українських злиднів

Чому Канада так допомагає Україні,
ще більше ніж поляки, турки, німці?..
А все тому, що у парламенті країни
більш ніж в Верховній раді українців!..

Мародери

Шановні люди, ви скажіть мені –
Хто може багатіти на війні?
Звичайно ж злодії та корупціонери,
а іншими словами – мародери!

Вас там не чекають

Прийняти вас не можемо у штат, –
прорік чинуша з виразом скорботи, –
нам молодий потрібен кандидат
з сорокарічним досвідом роботи…

Суцільна фальш

Фальшиві брови, фальшиві губи,
фальшиві вії і штучна кров.
Фальшиві нігті, фальшиві груди
душа фальшива і любов…

Злочин і кара

Минула Достоєвського пора,
на справедливість сподівання марні:
покараних невинних вже гора,
злочинці ж – залишаються безкарні!..;
Розплата за чесність

Дивлюся з сумом я на ці стинання,
як влада карти крапить і міняє масті.
Зарплата в нинішні часи – це покарання
за неуміння чесної особи красти…

Нескорена гора

Свою ти гору подолать не можеш,
її вершину видно звідусюди.
І цим мене все більше ти тривожиш,
бо то гора немитої посуди…

Будьте обережними

У світі всі жінки природно „штучки“,
тож чоловіча доля нелегка.
Любить вродливу – мед лизать з колючки,
поколеш безумовно язика!

Комплект спорядження

Хто одягнув собі на очі шори,
хай пам’ятає свіжу байку –
в комплекті з ними завше йдуть офшори,
а ще вуздечка і нагайка.

Гра в демократію

Народу руки й ноги спутали лукаві,
але нічому нас історія не учить –
якби від виборів суттєво щось залежало в державі,
хіба б дозволили нам в них приймати участь?!.;
Тимчасові труднощі скінчились!

Відважно за своє майбутнє бились,
свої на вибори несли ми голоси
і ось нарешті тимчасові труднощі скінчились
й настали дійсно вже скрутні часи…

На папері і в житті

„Народ – носій всієї влади в Україні!“ –
так виглядають з Конституції пости.
Ледь животіють носії ті нині –
бо заморилися ту владу вже нести…

Залиш його наодинці

Зі зрадником стосунків не з‘ясовуй,
хоч кулаки й зажаті до судом.
Тим більше ти його вже не виховуй,
а наодинці залиши з його ж лайном.

Вранці гроші – увечері стільці

Кричить реклама, нікуди діватись –
З грошима треба легко розлучатись!
Так потішатись над людьми зовсім не гоже,
бо стріти грошей тих ніяк не можу.

Все дуже просто

Якщо у вас нема проблем,
а біс гризе ребро й печінку.
Не треба вам складних дилем,
тут просто все – шукайте жінку!;
Можливо це вихід?

Військовим зараз до снаги
усе і це не критика.
У зброї лиш два вороги –
іржа та ще політики…

Моя реклама

Вже задовбало: „нове“, „більше“, „три в одному“,
а також „найдешевше“ й „тільки в них“!..
Моєї ціль реклами полягає в тому,
щоб люди локшину струсили з вух своїх!

Будні народного обранця

Щопонеділка почуваюсь Робінзоном,
сиджу, мовчу та п‘ю багато чаю.
Не лізе в голову робота над законом,
бо я за п‘ятницею дуже вже скучаю.

Не розслабляйтесь

Не треба в вік жорстокий розслаблятись,
а допомоги подаючи руку –
не забувайте своєчасно ухилятись
від копняків подяки… Це наука!

Невиліковні?

Стрімкий прорив здійснила наша медицина,
лікують ВІЛ і рак, плати лиш кровні…
Уже знайома добре всім така картина,
одні політики в наш час невиліковні!;
Несподівана відповідь

Скажіть дідусю, ви давно живете в світі,
у яких органах найбільше паразитів?
Дід відповів без реверансів плавних –
найбільше їх, онучку, у державних!

Жіночі загадки

У жінки загадка якась повинна бути –
не покидала думка голову Віталія.
Скільки вона залила силікону в груди,
чи де, наприклад, у людини талія…

Прикра істина

Якщо загадано судьбою,
нічого вже не зміниться:
Чим більше жертвуєш собою –
тим менше все те ціниться…

Про лицемірів

Облудники – то сорт таких людей,
що гірші, ніж закінчені тварюки.
Лиш вигляд робить, ніби гладить він тебе,
насправді ж – витирає брудні руки…

Про міжнародну безпеку

Яка безпека? Що там говорити
й даремно знову мучить мікрофон,
коли найбільший терорист у світі
ще має право голосу в ООН!..;
Самому дивно

Багато хто з товаришів став дивуватись,
чому я перестав із ними спілкуватись.
Я теж останнім часом дуже здивувався –
як взагалі із ними стільки спілкувався.

Тарасе

Тарасе, Кобзарю великий,
добре, що не живеш тепер!
Якби воскрес та люд безликий
побачив – зразу б і помер…

Чи солодший хрін редьки?

У нас в країні все „нове“,
поліція і пошта нова…
Та лиш по-старому живем,
все так же, як раніш – хріново!

Характерна ознака

– Мадам, які у вас чудові зуби!
– Як можна це розгледіть зі спини?
– Це просто, бо „корму“ наїла, люба,
що ледве-ледве влазить у штани!..

Компенсація фізичної сили

За чоловіка жінка слабша від природи
і щоб зрівнятися та в компенсацію за роди
у досконалості оволоділа дійством –
майстерністю психологічного насильства.;
Гірше тільки дружба

З Росією у нас іде війна,
воюємо країною всією.
Вогонь і кров, та розбрату стіна,
а гірше може бути тільки дружба з нею…

Про нову мінералку

Колись водою тільки пиво розбавляли,
а потім розбавлять все більше й більше стали…
Куди ж тепер податись бідному народу,
як розбавляють навіть мінеральну воду?!.

Своя сорочка ближче до тіла

По ефективності компанія „Рошен“
лишила Україну геть позаду,
хоча керує всім один і той же „супєрмєн“…
Так в чому ж механізму того вади?!

Нові учасники бойових дій

Верховну вкотре лихоманить Раду –
деруться між собою депутати,
ще й вимагають статус всьому складу
учасників бойових дій надати…

В чому секрет вузької спідниці?

Чому так часто молоді дівиці
одягнені в зовсім вузькі спідниці?
Щоб звабити когось вертлявим тазом
чи легше втримати ноги обидві разом?!.;
Про динаміку інфляції

Інфляція така, що не спинити.
Дешевше жити, ніж похоронити!
Як туалетного паперу купувати,
то краще вже банкноту розім‘яти…

Подвійне невезіння

У карти з Олею на роздягання грався Вова.
Собі діваха все нервово скроні терла…
Вона вже роздягтись давно була готова,
але, немов на зло, їй карта перла й перла…

Відсутність видно відразу

В людини мізків зазвичай не видно!–
кричать тупоголові, але то байки.
Такі заяви слухати огидно,
бо їх відсутність всім дається узнаки…

Кожен день одне і те ж

– Полегшала на кілька кілограмів –
з порогу заявила мені мила.
Із дня у день одна і та ж програма…
– Ти, моя кицю, за собою змила?!

Об‘ява на узбіччі

Якщо в твоїй душі одне шкарпіття,
а із бажань лише дверима грюкнуть,
то викинувши на узбіччя сміття –
ти не забудь, тварино, іще й хрюкнуть.;
Штучний політикум

Багато штучного у білім світі нині:
сідниці, груди, нігті, губи, вії.
Отак і в нашій рідний Україні
в політиці практично всі повії…

Мрія повії

Хвалилася ровесницям повія,
пригадуючи молодість свою:
Здійснилася дитинства мого мрія –
завжди живу сама й другим даю…

Страшніша за змію

У мене жінка ще страшніша від змії,
силенна в неї в роті яду сила.
В лікарні вчора ледь спасли її,
бо язика собі випадком прикусила…

А робитиме ж хто?!

Все менше тих, хто ще працює нині
і більшає усе пенсіонерів.
Вже скоро залишаться у країні
перевіряючі одні і контролери…

Можемо втратити!

Ця суржиковість в печінках і душах…
Їм шостої частини мало суші?!.
Не вернемо як рідну солов‘їну –
то втратимо навіки Україну!..;
Ідеальний чоловік

Ідеальний молодець,
думає дівчина, –
то товстенний гаманець
із великим хріном…

Єдина і неповторна

Єдиною і неповторною назвав
мене учора чоловік! Падлюка,
так прямо мені в очі і сказав –
ти просто унікальна… лярва.

Бачили очі, що брали…

Хто голоси скотам віддавав, мов жінці квіти,
нехай сопе тихенько і не плаче.
Коли прийшли до влади сучі діти –
народ чекає лиш життя собаче…

Чорна брехня про світле завтра

Про світле завтра брешуть нам поганці,
а ми їм віримо, дурні й голодні.
Проснешся кожен день отак уранці,
та знов на вулиці у нас – старе сьогодні…

А судді хто?!

Закон як топчуть, де там правосуддя?!
Страшна корупція давно уже не диво.
Який гарант з нардепами – такі ж і судді,
їх переважна більшість вже пішла наліво…;
Хто платить податки

Податки в Україні платять бідні,
бо для своєї Неньки вони рідні,
а олігархи бізнес свій „прозорий“
ховають, зазвичай, в чужих офшорах…

Чому так багато дурнів

У голову не раз приходило питання –
чому на світі дурнів так багато?
Поки в розумних йде процес пізнання,
розмножується решта десь по хатах.

Всеїдні

Не так пани, як підпанки –
обдерли вже, мов липку.
Не гребують і підкупом,
останню знімуть свитку!

Свобода слова по-українськи

Свобода слова – це така собі халва,
вона зрідні цукеркам з шоколаду.
Коли дозволено казать лиш ті слова,
які бажає чути ненаситна влада.

Прощавайте карпатські ліси

Рубають ліс в Карпатах, аж тріщить,
уже і СБУ взялась за ласу нішу.
Дохідний бізнес-дерибан, усе пищить,
тепер гуртом рубатимуть бистріше…;
Жирують гади

Навкруг портфелів знову хоровод,
бо це відомо ще споконвіків,
що чим бідніш живе простий народ,
тим товщі морди у його керівників.

„Братня“ допомога

Горить і рветься та летить до Бога,
серед загарбників страшний ажіотаж –
то все російська „братня“ допомога,
різнокаліберний гуманітарний їх вантаж…

Будьте відвертими

Якщо ви існувать без мене в змозі,
а радше замінити кимось іншим –
не треба силувать себе в життя дорозі,
зробіть це якомога швидше.

Щоб ти жив на одну зарплату!

Ціну підняти може і дурак,
про це, шановний, скажуть навіть діти.
То недолугості твоєї вірний знак,
а як на ту одну зарплату жити?!

Переженемо Європу

– Ми станем краще ніж в Європі жить
вже скоро, через пару-трійку років!
– Що, європейцям так не пощастить –
економічна їх спіткає катастрофа?!.;
Щодо нового генерального

Абсурд триває в Україні й досі,
якийсь дебіл-національний серіал!
Ми на своїх помилках не вчимося,
повторюєм чужий матеріал…

Тепер їм можна все?!

В верхах ажіотаж, якась навала,
бар‘єри впали, ринулись всі слідом.
Там честь і совість навіть не дрімала,
бо влада – це духовні інваліди!
Кому на Русі хороше живеться

Ми значно краще стали жити –
кричать у президентській свиті.
Не прийде все ж народ ніяк до тями,
бо ледве зводить він кінці з кінцями…


Нелегка робота казнокрада

Важка у президента все ж робота,
до сьомого гребуть службовці поту.
Сумлінно всі виконують її,
карати ж нікого – бо тут усі свої…

Новітня „правова“ система

Закон – то право сильного, відомо навіть дітям.
Як злодії у владі, що сказати?!.
Бо вислів, що крадій повинен у тюрмі сидіти –
вже заклик до насильницької зміни влади!..;
Урядові ігрища

Нарешті уряд в нас на новий замінили,
але нам краще жити все ж не стало,
бо замінили в нім на мило шило…
Та чи ж такого ми від змін отих чекали?!

Правопис програмістам не потрібен?

У наш стрімкий, мобільний час прогресу
програмування легше нам опанувати.
Читають більше сайти, а не книги й пресу,
і зовсім розучились правильно писати…

„Майстри“ на всі руки

В вік підприємництва на першім місці гроші
і не важливо – грязні чи хороші.
Меткий ділок всього за пару-трійку „лямів“
готовий вже утнуть й на сонці плями…

Державна опіка пенсіонерів

Постійно відчуваю біль і скуку –
нам скаржилась старенька баба Маня,
й держави рідної цупку дбайливу руку
в своєму власному дірявому кармані.

Народні прихильники традиційних термінів

Відмовились ввести поняття нове,
„в законі злодій“ – то не їх формат.
Порадились і вирішили знову
користуватися старим – „народний депутат“…;
Вкрадені мільярди

Потрібно речі, говорила мені мати,
своїми іменами називати.
Мільярди, щоб їм всім пропасти,
не можна заробити, тільки вкрасти!

Чарівні серветки чи брак краси?

У хіміндустрії тепер нові часи! –
сварився Гнат із подружкою Свєткою, –
три четверті дівочої краси
я можу витерти вологою серветкою.

Навіщо козі баян?!

Європа душить Україну, знов „віджим“,
політики поставили собі чергову галку.
Навіщо цей мені безвізовий режим,
коли немає грошей заплатить за комуналку?!.

На тому й зійшлися

Учора чоловік сказав моєму татку,
що виростив старий зміюку добру.
Тесть гідно відповів неумному дитятку,
що не просту, а королівську кобру!

Поетичний конвеєр

Писать не вміємо, але уже поети!
Мов з кулемета строчимо сонети.
Зі стилем, слухом, ритмом тугувато,
та ліпимо, мов пиріжки, куплети…;
Це труба…

Кому потрібні свіжі роги,
то запроси її на вальс –
уже закінчуються ноги,
а юбка ще й не почалась!

З ким наші можновладці?

За кого українська влада в цій війні?
Таке питання виникає все частіше.
У них все добре, хоча ми в багні,
вони ж живуть все краще й веселіше.

Хоч сім п‘ядей в лобі

Той, хто не може чи не хоче взяти
й державну вивчити та нею розмовляти,
хай сотню п‘ядей має в своїм лобі,
але державою не має права керувати!

Проект нової редакції конституції

Слова „Потрібно потерпіти трішки“,
до Держбюджету треба записати.
Цю мантру розпечатати у книжки
і конституцією сміло називати.

Запах підводить

Ми успіхам „Рошену“ раді,
хоч все в офшорному лайні.
Він з виду ніби в шоколаді,
та якщо внюхатись, то й ні…;
Про початок війни

Ми звикли все міняти кардинально,
яких не натворили тільки жаб…
Війна у нас загалом йшла нормально
і тут у справу втрутився Генштаб…

Війна і брехня – кращі друзі злодіїв

Тварюки, що затіяли війну,
все попередньо і ретельно спланували –
побудували із брехні стіну,
щоб не дізнались, скільки ж вони вкрали…

Одні і ті ж

Сказала Савченко, що у народних депутатів,
як у бандитів дев‘яностих „харі“.
Із цими зрівнювать не варто тих дегенератів,
бо то одні і ті ж насправді тварі…

Нарешті перші в світі

Дожилися, розуміють навіть діти,
що критичний настає момент.
Я країни іншої не знаю в світі,
нахабно де так бреше президент…

Адвокатам-носіям

Не може бути адвокат захисником,
хай кримінальна чи цивільна справа.
Моральніше буть носієм чи візником,
бо у наш час нема в країні права…;
Ескіз портрету депутатського корпусу

Кубло осине так жадобою палає,
що у свого ж народу підло краде.
Це хитрих корупціонерів зграя
зі схильністю патологічною до зради…

Наслідки псевдореформи системи МВС

Звершилося – реформа принесла свої плоди,
повсюди поліцаями замінено міліцію!
Залишилось придумать, як завжди,
як захистить народ від „Нової поліції“…

Навіть не пробуйте

Благаю фахівців про допомогу,
з долонь несила колючки виймати…
Як падатиме кактус на підлогу,
навіть не пробуйте його спіймати!

Як свиня на коня…

Що спільного поміж Росією і Руссю –
ведуть в наш час дискусію із жаром.
А відповідь вас не обрадує, боюсь я –
приблизно, що й між гонореєю та гонораром.

Особливості національної влади

Не тіште себе думкою, „бандери“,
про толерантність будь-якої влади.
Це лиш талановиті корупціонери
зі схильністю шаленою до зради…;
Високосановні лицеміри

Звичайно, в них нема з Росією війни –
вони, чи діти їх, в Донбасі не воюють.
Кладуть там голови простих батьків сини,
вони ж озброєнням з агресором торгують!

Невиліковна хвороба

Давно ти захворіла й безумовно,
біда так часто косить торгашів.
Хвороба ця тяжка, невиліковна –
у тебе онкологія душі…

Тепер за все треба платити

Тепер все платно – лікуватись, вчитись…
Кохання, дружба – теж уже за плату.
Родитись, жити, вмерти, одружитись…
Безплатно можна лише працювати!..

Ще поважає

Учора посварилась з чоловіком,
але продовжую йому варити каву,
бо плюнути із насолодою у морду
було б для мене вже занадто небезпечним.

Депутатський свинарник

Із Ради репортажі вже набридли,
все рідшає у них електорат,
бо бидло є в усьому світі бидло
і лише в Україні – депутат…;
Перманентне лікування

Трясуть її хвороби ніби грушу,
процес триває без перепочинку –
не встигла щойно вилічити душу,
уже на черзі нирки і печінка…

Добре відтянулась

Відпадно шиконули, з блиском, громом,
вечірка супер, феєрверк, чума! –
гадала дівка, їдучи в метро додому,
і раптом думка – в нас метра; нема!..

З ніг на голову

Як може бути старший брат молодшим,
а донька-церква слати проповіді гнівні?
Це – як в собаки головніші воші,
а рубль – не лиш жалки;й обрубок гривні!

Хто для чого

Навіщо нігті в темний колір красять люди?
Реклама манікюру скрізь і всюди!
Одні красу й екстравагантність в цім вбачають,
а інші – щоб не видно було бруду…

Немає нічого неможливого

Й просте завдання може полягти –
радів, потерши руки бюрократ,
якщо з умом до справи підійти
й достатню кількість провести нарад!;
Не судилося

Життя вже вкотре їй дало яркий урок,
щоби не дула губоньки опухлі –
вона була готова на рішучий крок,
та відшукати не змогла потрібні туфлі…

Про події на фронті зблизька

На фронті справи – це не те, що на параді,
голодні сидимо;, по вуха у багні.
Поглянеш здалеку – все ніби в шоколаді,
але якщо наблизишся – то ні!

Ракетобудування може спасти країну

Корупцію щоб в Раді подолати
і припинити безсоромний фарс –
ракету треба швидше збудувати
і депутатів всіх відправити на Марс.

Реклама охолодженого вина на пляжі

Реклама звідусіль нам корчить рожі,
пускає в хід відвертий флірт –
ніщо у спеку так не допоможе,
як чистий прохолодний спирт!

Не треба силувать себе

Не треба зізнаватись у коханні через силу,
любити за чини, за гроші чи за славу.
Із сотень, тисяч тих, співає хто красиво,
лиш одиниці мовчки роблять добру справу.;
Пересуди, пересуди…

„Гріхи других судить ви ревно рветесь,
з себе почніть – і до чужих не доберетесь“.
Так мудро говорив Вільям Шекспір.
Пройшли віки, та не змінився мир…

Годі?

Чим довше я живу, тим більше відчуваю втому,
усе частіше хочеться сказати „годі“.
Родитись мені варто було б років двісті тому,
в цей час тяжкий моя душа не в моді…

Цей шалений, шалений, шалений світ

Звихнувся світ, пішло все шкереберть,
несправедливість дістає, неможна всидіть.
Похвал брехня збирає повний міх ущерть,
за правду ж – судять або просто ненавидять…

Єдина і неповторна

У блуді жити неможливо вічно,
та це ніколи не збагнуть тобі.
Бо ти обмежена, пуста і пересічна,
а також вітряна, як протяг у трубі…

Про себе

Я весь пухнатий, мов той їжачок.
Такий собі клубок із колючок.
Та брехуна, пройдоху й лицеміра
на гострий швидко я візьму гачок!;

Наслідки реформування медицини

Сьогодні медицина у кюветі,
добили вже її реформування спроби.
Весь біль не передати в жодному памфлеті!
До лікаря ідуть за назвою хвороби,
а ліки вже самі шукають в інтернеті…

Про відповідну фахову підготовку

Генпрокурору, що без юридичної освіти,
й затвердившим його народним депутатам
нам залишається одне лиш побажати –
щоб лікували їх у нас і всьому світі
ті лікарі, які не мають навіть атестата!

Цікаве запитання

Чому до „нової“ поліції відбору
не витримали професіонали?
Чи не тому, що у більш ранню пору
вони багато хабарів не брали,
а нині – зовсім не давали?!.

Треба

Людина не живе без мрії,
останньою вмирає все ж надія.
Боротись треба і творити,
щоб пекло в рай перетворити!;
Розділ 4. Мачулізми

Прошу Всевишнього

Дай, Боже, мені розуму змиритись
з тим, що в житті не зможу я змінити.
Та сил для змін, ще й мудрості розжитись,
для того, щоб усе те розрізнити.

Найбільша перешкода

Мандруєш містом, лісом, чистим полем,
чи океаном на семи вітрах –
ти справишся з бідою, злом і болем,
лише коли побореш підлий страх.

Наймогутніша сила

Коли ти віриш в правоту свою,
здолаєш ти хамла і бузувіра.
Найбільша сила в будь-якім краю –
це самовіддана і щира віра.

Найголовніше у житті

Найшвидше розповзаються плітки,
земля ж бо здавна повнилася слухом…
Вам скаже будь-хто, навіть малюки,
найголовніше у житті – не впасти духом!
;
Найнебезпечніша істота

Він посміхається ласкаво і привітно,
найбільше прагне доторкнутись твоїх струн.
У нього день вночі і чорне світло…
Найнебезпечніша істота то – брехун!

Найпідступніше почуття

Це почуття тебе з‘їдає зсередини,
ба навіть задоволення не в радість.
І не важливо, хто ти – жінка чи мужчина,
коли тобою володіє заздрість.

Найкрасивіший поступок

Поступки дуже різними бувають,
як ми поводимося, так і будем жити,
від нас залежать і на нас впливають…
Найкрасивіший же поступок – все простити.

Найкращий захист

Говорять, напад – кращий в світі захист,
але існує ще гарніша фішка.
Найкращий захист, аж ніяк не пафос, –
це білосніжна чарівна усмішка.

Краще менше та краще

Ми зустрічали труднощів немало,
а з часом в плані цім не краще стало.
Тримати ліпше піст, ніж що попало їсти
і краще бути одному, ніж з ким попало.;
Підлість – найгірше

Немає гіршого за підлість –
запам‘ятайте це навік.
Хай краще ногу чобіт тисне,
ніж руку підлий чоловік!

Батьківська порада

Дружи із тим, упевнений у кому.
Живи лише для тих, кому потрібен.
Спілкуйся від душі зі щирим колом
і вдячний будь за те добро усім їм.

Слово не горобець

Говорять не дарма, що слово – горобець,
як вилетіло, то вже не спіймаєш.
Несказаному слову ти хазяїн і кінець,
а сказаному – вже служити маєш.

Старий засіб перевірки

Ума спиртне не добавляє,
горілка розуму не лишить.
Вона лише перевіряє,
його наявність й хто чим „дише“!

Ефективність косметики

Піклуючись про власну красоту,
з душі і серця треба починати.
Коли ж рум‘янами маскуєш пустоту –
про успіхи там нічого й гадати!;
Правильний вираз обличчя

Як душу раптом зашкребуть коти,
сумуй собі сама десь тишком-нишком.
Та коли вже на люди треба йти –
забудь усе і на лице одінь усмішку.

Про справжню свободу

Свобода справжня відкривається в людини,
коли з роками їй стає байдуже,
яке повинна враження щоднини
вона справляти на оточуючих, друже!

Про ступені близькості

Сказати легко – не бери до серця близько
образу, біль, самотність, небезпеку…
Та знає хто глибин того відрізки
і де воно те „близько“ чи „далеко?

Воно того не варте

На когось затамовувать образу –
це рівнозначно антикомпліменту.
Дозволить поселитися заразі
у голові без плати за оренду…

Друга сторона медалі

Життя, як зебра – біла, чорна смуга…
Коктейль багна з горілкою елітною.
Але в медалі сторона є й друга –
та чорна смуга може виявитись злітною!;
Перманентність у поезії

Найвищий пік майстерності поета
і своєрідний майстер-клас душі –
коли зі сном не перервалась естафета,
якщо й вві сні вже пишуться вірші.

Магія каблука

Як кардинально жінку змінює каблук,
лиш одягла – відразу чарівна феміна!
А знімеш ввечері й затихне його стук –
найщасливіша в світі ти людина!

Про свої уподобання

Життя прожив не як попало,
уже дістався й до сивин.
У людях людяності мало,
а тому я люблю тварин.

Коли настануть змiни на краще

Запитувало в Майстра раз ледаще –
чи довго ще чекати змін на краще?
Той відповів, поглянувши суворо –
якщо чекати, зазвичай, не скоро…

Про довіру

Усім, кому в житті ти довіряєш,
практично ти даєш у руки ніж.
Можливо цим життя своє спасаєш,
а може і занапастиш…;
Батьківщина спагеті

Де винайшли звичайні все ж спагеті?
Ти будь-кого довкола запитай.
Італія?! Вітчизна то Папетті,
а батьківщина цих смаколиків – Китай!

Найвищий мовний рівень

Коли ти думкою вже в українській мові,
якщо ти нею бачиш свої сни
і прагнеш спілкування на її основі –
дістався ти до української весни!

Сучасний подвиг

Париж побачити й померти –
то крок сакральний і банальний.
А жити в Україні і не вмерти –
ото геройство, подвиг натуральний!

Життєва партія

Життя – це не партія в шахи,
чого у житті й не бувало.
Як твердять життєві невдахи,
одного лиш мату – замало.

Любов уже не та…

Минули щирості літа,
любов тепер уже не та,
бо без брехні і без обману
любити може тільки мама.;
Про скромність

Хто щирий дійсно й добрий у житті,
той мовчки всім несе своє добро.
Хто ж квокче й кублиться, мов куриця в смітті –
то зовсім інше, лицемірства там тавро.

Учитись нікому не зась

Старими всі стають на світі цьому
й від відчаю не варто в стінку лобом битись.
Розумними – хто знається на всьому,
а мудрими лиш ті, хто не утомлюється вчитись.

Краще за все говорять вчинки

Я поважаю заповіді Божі.
По-іншому, здається, і не гоже,
але бажаю всім, зокрема й Вам –
хай кожен має по своїм ділам.

Парадокс чи закономірність?

Його боявсь увесь могутній Рим.
Він ніс євреям віру і свободу.
Як цар він увійшов в Єрусалим,
а став месією для іншого народу…

Мій страсний тиждень

З Верби вода, вода, вода –
єдина до Великодня їда,
а ще, щоб відмолить свої гріхи –
не доторкнусь і пальцем до сохи!;
Не варто спорити

Пліснява розмножується спорами,
важко зупинити її горами.
Пліснявою душу лиш спотворите,
як наважитесь із нею спорити…

Про лицемірство

Людина не міняється ніколи,
ти просто її краще пізнаєш.
Як не буває прямокутним коло,
так підлості людській немає меж…

Таке не забувається

Не буде ні одна людина більш чужою
за ту, що підло зрадила тебе.
І хоч її простив ти головою,
та пам‘ять серце кігтями шкребе…

Якби ж

Якби ж свого життя узнати строк,
помилки щоб свої повиправляти,
в минуле повернутись хоч разок
і по своїм місцям усе порозставляти.

Мовчання – золото

Як би ж ви знали добрі люди,
що чесність розуміють мало,
а щирість як цькують усюди,
то ви б частіш в житті мовчали…;
Все таємне стає явним

Щоб не робив ти за спиною у людей,
хай незліченна можновладців допомога
і повна голова від маячних ідей,
та знай – те робиш все ти на очах у Бога!

Майже за Омаром Х.

Якщо у змозі, не журись за часом, що летить.
Життя людське – ковток води, всього одна лиш мить.
Живи людиною, не блазнем, бо не у грошах сила.
Усе одно до Бога підеш, в чім мати народила…

Коли жаль тотожний зраді

Зневаги варті можновладці
за їх збагачення невпинні.
Жаліти підлих винуватців –
це значить зрадити невинних!..

Що нас вражає більше

У сварці закипають біль і гнів,
лунає тріск і скрегітня союзів.
Вражають не образи ворогів,
а мертве мовчання заклятих друзів…

Про батьківську підтримку

Умій всередині тримати почуття,
бо всім на біль і смуток твій плювати.
Яким би не було твоє життя,
тебе підтримають завжди лиш батько й мати.;
Не розслабляйтесь

На що завгодно нам надіятися можна,
але робить це обережно треба,
не здійсниться, на жаль, надія кожна,
а покладатись варто лиш на себе.

Найбільша втрата

Не страшно втратити життя,
одну із форм свого буття.
Та страшно втратить за життя
те, що було твоїм життям!

Надійні гарантії безпеки

Історія засвідчила, і це вам не апломб,
після стількох переговорних раундів,
що краще мати пару ядерних маленьких бомб,
чим пару сотень будапештських меморандумів.

Логіка життя

Із часом нам приходить більше сили
та усвідомлення в житті своєї цілі.
Чим вища ціль, тим більше треба мати
життєвих сил, щоб долю осідлати…

Про шану і шанобливість

Кого й за віщо шанувати,
звичайно, вам лиш визначати,
та віднестися шанобливо –
це звичне правило, не диво!;
Шлях до особистої незалежності

Хоча в житті не зайва обережність,
але надмірна – то не кращий крок.
Той, хто знайшов себе, втрача залежність –
залежність від чужих думок!

Про пам‘ять і образу

Погану пам‘ять обриває лише смерть,
а ще хвороба підла, мов зараза.
Старе хто пригадає – око геть,
а хто забуде – то обидва зразу!

Рабська суть

Людина по своїй натурі раб…
Любові раб, надії, і добра.
Раб часу, простору, ідей і почуттів…
Нема в раба свободи у житті…

Все тлінне

Початок має все і свій кінець.
Все тлінне в світі і усе вмирає.
А вічним був і є лише Творець,
можливо в нього є начало, та кінця немає.

Навіщо краще?

Ненавиджу лазити у хащі,
тебе ж весь час кудись убік несе…
Мені робити не потрібно краще –
хай буде завжди хороше і все.;
Про духовне і матеріальне

Нам не тяжкі духовні ноші,
а їх матеріальна суть.
Коли закінчуються гроші,
то плани мріями стають.

Ціна слів

Слова – пиляка це, полова чи лайно…
Відомо нам усім оте давно.
Один спочатку вилає, та потім допоможе,
а інший – лише оду проспіває під вікном…

Випадковість чи закономірність?

Так повелося з глибини віків –
кому пірнать судилося, польоти не в потребі.
Тож в світовому океані більше літаків,
аніж човнів підводних в синім небі.

Чомусь так

Не мають віку почуття,
бо так влаштоване життя.
Той не любив лиш, хто не жив,
та у життя немає вороття…

Про друзів

Не той товариш, хто з тобою в свято,
хто першим з перемогою вітає,
а той, хто вірну дружбу почитає свято
і у біді тебе не покидає.;
Критерії справедливості

У світі справедливість, безумовно, –
це те, що кожен може побажати і для себе.
Поводься із людьми ти чесно і тактовно,
як би хотів, щоб і вони відносились до тебе.

Про земне і неземне

Одні смакують насолоду за життя,
а інші в роздумах про неземне буття,
та поміж ними смерть стоїть стіною
і вищу істину ніхто не взнає за життя.

Вірна прикмета

Закономірність цю встановлять згодом,
та простолюдину знайома вже вона –
Як починають перейматися народом,
то значить знов на щось підніметься ціна…

Сіркова правда

За зраду платиться життям і кров‘ю –
хай знають всі: дорослі і малі.
Хто одцурався од Вітчизни навіть в слові –
тому немає місця на Землі!..

Велика справа мотивація

В народі кажуть – сила силу ломить
і це все не для красного слівця.
Але буває й так, що переможця зломить
той, хто готовий шлях пройти свій до кінця.;
Щастя живе всередині

Ганятися за щастям – марна справа,
бо всі дороги у житті ведуть додому,
То не багатство, вигоди чи слава –
воно знаходиться завжди в тобі самому.

Слухай серцем

Не вір словам – то все полова.
Дивися в очі – ті не брешуть.
Відчуй ти серцем щирість слова,
хай брехуни зубами крешуть…

Пересторога

Багато нам висловлюють ідей
на кшталт – не бійтеся, то політичні трупи.
Не дай вам Боже недооцінить людей,
що позбирались у великі групи…

Без цього не можна

Рідні, колегам, друзям і чужинцям
не заморюсь я повторяти знову й знову –
Не можна бути справжнім українцем,
якщо не любиш українську мову!

Сучасні тенденції в коханні

Любов все менше зустрічається у нас,
лунає рідше в душах наших скерцо.
І дуже боляче, що в нелегкий цей час
до спальні не приносять власне серце…;
Мудрець-простак на колір і смак

Нас різними пустив на світ Творець,
десятки, сотні, тисячі сердець…
На колір і на смак немає щирих друзів –
в однім простак, а в іншому мудрець!

Коли настане довгожданий мир

Ніхто нам шлях не вкаже у імлі:
ні цар, ні герой, ні сенатор.
Тоді лиш мир настане на Землі,
як згине останній диктатор.

Легка на підйом

Багато горя від насилля й гніту,
не менше від інформаційної війни.
Брехня встигає пролетіть півсвіту,
як одягає правда лиш штани…

Війна

Війна – брехня це, лицемірство й бруд,
у всі часи це є, було і буде.
Війна – це штучний стан, коли за інтереси юд,
ідуть на смерть невинні зовсім люди…

Про народний бюджет

В наш час тяжкий хай кожен собі знає,
щоб не позбутися останніх статків –
державних коштів просто не буває,
є гроші чесних платників податків.;
Про людський слух

Зі слухом у людей велике горе
і переконувати в іншому облиш.
Одні не чують, що ти їм говориш,
а інші – навпаки, коли й мовчиш…

Як все змінилося

Ще в школі говорив Карпо Гулак,
що нецензурним словом є „бардак“.
Пройшли часи, змінилось все настільки,
тепер „бардак“ – смаку і стилю знак!

Душевна катастрофа

Зневіра – своєрідна темнота,
в людини з нею доля непроста.
Образа, гнів чи ревнощі залишать щось по собі,
після зневіри ж – лише пустота…

Вирішальний фактор

Нехай з дощем летить каміння з неба,
а вітер гонить хмари й грізно свище.
Важливо не яка освіта в тебе,
якщо ти маєш виховання вище.

Живі трупи

Як зрадником людина вирішила стать,
вона втрачає з честю ще й обличчя.
Бо дехто умирає в тридцять п‘ять,
а існувати може й півсторіччя…;
Покидьки при владі

Геній революцію планує,
йде у бій фанатик-самурай.
Потім усіма уже керує
покидьок, мерзотник і шахрай.

Язиком спаплюжена мова

Вже дістає ця мовна скрута
і ріже очі прози дим –
стрибать не варто „з парашута“,
стрибати треба разом з ним!

Про безцінне

Епоха ринку нині процвітає,
предметом торгу зараз будь-що може.
У вік наш кожен всьому ціну знає,
та мало що цінити вже він може.

Майже за Губерманом

У всім вину шукаючи лиш зовні,
я злився так, що вилізав із себе.
Та що вона завжди в мені, уповні
переконавсь, коли пізніш згадав про тебе.

Майже за Шекспіром

Хороші ноги стануть спотикатись,
спина зігнеться і волосся посивіє,
та добре серце на замориться стискатись,
нести тепло, вперед вести, до мрії!;
Найвірніші

Які особи більше зберігають вірність? –
дівки спитали в діда галасливі.
Не довго думав, згадуючи дійсність,
і без вагань той відповів їм – сиві!

Самообман

Плануєм, падаєм, злітаєм,
там промахнувся, тут зібрав…
Метушимося, серце краєм
й життям усе те називаєм,
та часто то – лиш список справ…

Парадокс життя

Несправедливо як влаштоване життя,
близькі – далеко в цій ріці буття.
Далекі – близько і бракує сили,
бо недалекі уже зовсім оточили…

Вимушена самота

Розумні люди не шукають самоти,
радіють щиро сміху й дітлашні.
Вони лиш уникають духоти
і створеної дурнем метушні.
 
;
Розділ 5. Мереживо

Дякувати Богу

Спасибі, Боже, що проснувся,
що в небі знову світить сонце.
Що з мандрів вічністю вернувся
і айстри квітнуть під віконцем.

Спасибі Богу за здоров‘я,
що ноги носять по землі.
За те, що він мене любов‘ю
ще зігріває у імлі.

Подяка Господу за думи
глибокі, радісні й сумні.
Та за святі душевні струни,
які ще награють пісні.

Я дякую, Господь, за небо,
за цю прозору синяву.
За світ тепла в грудях у себе,
яким допіру ще живу.

Простіть

Прошу прощення я у всіх,
кого образив ненавмисно,
бо знаю – то великий гріх,
але роблю це безкорисно.

Прошу пробачення у тих,
кого я скривдив випадково.
Хай не покажеться для них
нещирим жодне моє слово.
;

Я вибачаюсь і прошу –
забуть, що в серці накипіло.
Як не стараюсь, та грішу,
й лиш марно витрачаю сили.

Бо він, Всевишній, бачить все –
образи, підлості й за рогом…
І кожен хрест свій донесе
туди, де визначено Богом.

По-братськи хочеться обняти,
по кому досі ще скучаю.
І щиро, від душі сказати –
простіть мене і я прощаю.

Мандрівні сни

Я знову відшвартую свій вітрильник
і тихо попливу до царства снів.
Цьому вже не завадить мій будильник,
бо я його сьогодні не завів.

Вмить запурхну на середину ліжка,
піднявши простирадло ніби парус.
Де під подушкою лежить відкрита книжка,
вона мене нарешті дочекалась.

І мандруватиму собі на хвилях мрії
до ранку самого, аж поки не проснусь.
В цій подорожі справдяться надії,
легеньким вітерцем за хмари підіймусь.

Полину над гаями чи над морем,
над пасмами із глибини віків.
Над щастям, біллю, радістю і горем,
над тягарем минулості років.;
Ширятиму з минулого в майбутнє,
на сотні літ, в космічну далечінь.
Загляну в незначне і дійсно сутнє,
спущусь в безодню й знов у височінь!

Сновидою пройдусь понад ланами,
відкрию таємницю майбуття…
Отак один подорожую снами,
пливу у забутті своїм життям.

Яка магічна річ корабель-ліжко,
які у царстві снів живуть дива!
Яка ласкава й чарівна усмішка,
до себе кожний вечір зазива!

Мандрівки ці все більше до вподоби,
все довше думаю про них, коли проснусь.
В один прекрасний час, щоб оминуть хвороби,
з такої подорожі так і не вернусь…

Жінкам зі святом

З весняним святом хочу привітати
усіх жінок, що вірність зберегли!
І в подарунок пісню заспівати,
від серця, щиро, не для похвали…

Про рушничок, що ткала рідна мати.
Про чорнобривці, що в саду росли.
Та чисте і палке кохання з татом,
з якого діти-квіти розцвіли.

Бажаю вам, шановні берегині,
сімейне вогнище невпинно берегти!
Це, як ніколи, злободенно нині.
Господь хай береже вас від біди!
;

Нехай вас радують і діти, і онуки,
у серці не скінчається тепло!
Такими ж ніжними хай будуть ваші руки
та зморшками не вкриється чоло.

Я зичу вам душевного комфорту,
уваги ваших рідних і близьких.
І посмішку, як промінь сонця, гордо
завжди тримати на вустах своїх!

Гімн Надії*

Надію не можна зламати!
Надію не можна убити!
Надію лиш можна плекати,
Надію лиш можна любити!

Надією сповниться серце.
Надією сповняться думи.
Надія – Вкраїни люстерце,
джерело це радості й суму.

Сьогодні це символ свободи.
Блакитна це кожного мрія.
Вже хором скандують народи –
Надія! Надія! Надія!

* Перший твір триптиху „Фальшива надія“.

Весняний етюд

Весна приходить знову й знову
з падінням крапель на поріг.
З бруньками котиків вербових,
пухнато-сірих, ніби сніг,;
що дотає під косогором
і поїть землю досхочу.
Із голубою даллю моря,
куди я думкою лечу.
Із ніжним зеленавим листом,
отав смарагдом молодих.
Із солов‘їним пересвистом
і трелями нічними їх.
Із снігом цвіту на деревах,
вкриває рясно що сади.
Оленячого в горах реву
і тихим плескотом води.
Із трепетом сердець у грудях
й тремтінням неслухняних рук.
Із глибини небес у людях
та з нових зустрічей й розлук…

Отака у нас весна

Закрутило, завертіло,
ще й вітрище свище.
Руки вже пополотніли,
бо зима все ближче.

Полетіли білі мухи,
морозцем запахло.
Вчора брьохали по вуха,
а тепер протряхло.

Заховалось сонце ясне,
хмари небо вкрили.
На деревах цвіту рясно,
та чи буде діло…

Отака у нас весна,
березень буяє.;
Вчора ще була вона,
а тепер немає.

Ой сніг, сніжок,
біла завірюха.
Юркнув в буду наш Дружок,
тільки стирчать вуха…

Кульбаби

Ростуть кульбаби на городі
вздовж стежки, що веде удаль.
Вони, як та дівоча врода,
безмежна радість і печаль…

А далі Вовча тихо в‘ється,
дола віраж за віражем.
В Обрив крутий все хвиля б‘ється
і берег ріже мов ножем.

Обабіч килим, весь строкатий,
і дуже хочеться мені –
як можна більше написати
на цім життєвім полотні.

Філософія життя

Життя – дорога, йдеш чи їдеш ти,
а то летиш чи плинеш за водою.
Воно – картина зла і доброти,
страждань і радощів, приємностей і болю.

Життя прожить – не поле перейти,
народна мудрість так про нього бає.
;
Тут можна втратить все і все знайти,
й сховатись можна – моя хата скраю.

Свій кожен обирає шлях в житті,
який долає вперто крок за кроком.
Як кольори у доленосному шитті,
і кожна помилка стає гірким уроком.

Життя людське, воно не на віки,
та міра кожному дається тільки Богом.
Як виплисти з життєвої ріки,
щоб щастя не залишить за порогом?

Питання всіх людей і всіх часів,
не всім воно стражденне по зубам.
Тут неважлива кількість голосів,
бо кожний родиться і помирає сам.

Напружуватися не варто дуже,
дай відповідь, осмислюючи дійсність –
Що ти залишиш після себе, друже,
опісля того, як ступнеш у Вічність?

Зустріч з дитинством

З-за обрію з‘явилось сонце ясне,
я підтюпцем біжу йому назустріч.
А навкруги все чисте і прекрасне,
сьогодні в мене із дитинством зустріч.

Біжу собі вздовж Вовчої на Схід,
з-за річки линуть трелі солов‘я.
Я залишаю росянистий слід,
тут починалась доленька моя.

Зозуля сотню років накувала,
усе своєї, мов не помічає.;
Колись тут мене матінка чекала,
тепер один лелека зустрічає.

А я біжу вздовж Вовчі до Коліна,
а потім ще й на Бурхани звертаю.
Моя мала й велика Батьківщина
привітно сина блудного стрічає!

Подорож у часі

Кує зозуля нам літа
і років зовсім не жаліє.
Мов дим до неба відліта
життя моє й юнацькі мрії.

Співає жайвір угорі
і пісня та у небо в‘ється.
У світанковій цій порі
вона то плаче, то сміється.

Купаю ноги у росі,
іду я луками дитинства.
І знов один, не як усі.
Кипить в душі чарівне дійство…

Реквієм

Домашня думка у дорогу не годиться –
частенько говорила мені мама.
Не сплю, але мені немовби сниться
така ось незвичайна панорама.

Насупилося грізно небо синє,
весь обрій чорна хмара вкрила.
Удари грому, блискавиці павутиння
і злива ніби хвиля все накрила…;
Ридали хмари, плакала земля
і вітер шматував сталеве небо.
Принишкли, помарнішали поля,
бо стало ясно, що залишились без тебе.

Ще б жити міг десяток-другий літ,
та обірвалася життя твого дорога.
Але залишив немалий ти слід,
в науці права, дякувати Богу!

А небо плаче краплями дощу
і сльози котяться немовби квасолини.
Затримаю тебе, не відпущу,
хоча би подумки, хоча би на хвилину…

Ти вирушив в свою останню путь,
хоч рано, та ідеш, старий, у вічність.
Але не страшно, бо життя найвища суть –
це саме те, що зветься потойбічність.

Хай пухом стане матінка-земля
й розкриє настіж двері царство неба!
Та в серце впився смуток, ніби тля,
бо світ сьогодні став похмурішим без тебе…

Вперше у житті

Усе буває у житті уперше:
це перший вдих і видих, перший крик.
Свою сам долю кожен собі вершить
і не важливо – жінка ти, мужик.

Твій перший клас, „Букварик“ – перша книга,
і перша вчителька, як мама дорога.
Коханням в серці вперше скресла крига,
та час гірською річкою збіга…;

Там перший курс, робота, полювання,
прицільний постріл, перша смерть і кров.
Зарплата перша, перші вподобання,
і знову перша, ніби в юності, любов…

В житті бувають радості і горе,
усіх нас зустрічає перша зірка.
Моря багато хто здолає й гори,
але не в кожного виходить перша збірка.

Минуло

Учора ти моя, сьогодні ти для всіх.
Учора ми сім‘я, сьогодні лише сміх…
У душу зазирну, там тільки пустота.
Тебе не поверну. Куди ж поділась та,
яку я покохав? Обожнював її,
усе життя шукав, усі літа свої…

Минула та любов, розвіялась як дим.
Не закипає кров, як був я молодим.
Пішли у небуття в коханні зізнання.
Тепер моє життя одна лиш маячня.
На небо подивлюсь, зажмурю сині очі.
Уже не повернусь і бачити не хочу.

Виряджала у дорогу

Виряджала у дорогу
козаченька молодого.
Гірко плакала-ридала,
біле личко цілувала.

Біле личко, чорні брови,
проводжала до діброви.;
Край дороги зупинилась,
низько в ноги уклонилась.

Повертайся, серце моє,
бо одні ми такі двоє.
Повертайся, мій соколе,
в рідний ліс, широке поле.

Прихистять нехай в дорозі
переліски й верболози,
тепле сонечко зігріє,
не зітнуть шаблі чужії.

Ой у лузі калинонька,
там плакала дівчинонька.
Вона плакала-ридала,
козаченька виглядала.

Козаченьку молоденький,
де ж подівся ти, рідненький?
Не промовиш навіть слова,
не піднімеш чорні брови.

Ой козаче, рідне серце,
ти дістань моє відерце,
що упало до криниці.
Спити дам тобі водиці.

Чи поїхав за Карпати
рідну землю захищати?
Чи в Криму турчина ловиш,
від Московії борониш?

Повертайся в Україну
до дружини і до сина.
Захисти свій дім-господу,
подивись на мою вроду.
;
Ой у полі дві тополі,
та ще й поряд вишня.
Не шукала щастя–долі,
а любов колишню.

Все чекала-виглядала,
думала вернеться.
Козака чужина взяла,
в жінки ж серце рветься…

Проводжав я Василину

Проводжав я Василину,
зупинився на хвилину.
Вона рвучко повернулась,
мені щиро посміхнулась.
Ніжно в очі посміхнулась.

Василинко, моє серце,
хоч характер в тебе з перцем,
але добра в тебе вдача.
Маю вдачу й я козачу,
бо сміюся, а не плачу.

Василино, щастя моє,
нема в світі як ми двоє.
Чорні брови, сині очі,
в темряві горять щоночі.
Ще й коса густа дівоча.

Ой дівчино, моя зоре,
десь поділись сум і горе.
Про одне кохання речі,
соловей в душі щебече.
Серце пташкою щебече!
;
Моя люба, моя мила,
чим мене ти напоїла?
Стан стрункий, чарівна врода –
ти для мене нагорода.
Це найвища нагорода!

За морями, за горами
вже закрились мої брами,
вільний час давно минувся,
знов додому повернувся.
Я до тебе повернуся!

Нічна колискова

Опівнічна колискова
лине навкруги.
Сплять долини і діброви,
річка й береги.
Спить тихенько сич на гілці
і зозуля спить.
Лиш комарик на сопілці
пісеньку дзумить.
Зорі темне небо вкрили,
не шумить лісок.
Тихо. Вітер свої крила
склав, та колосок
в полі чистім достигає
посеред братів
ще й рулади вигравають
сотні цвіркунів.
Вийшов місяць із-за хмари,
став поміж зірки.
Загорілися Стожари
посеред ріки.
Запалив у небі свічку
чарівник-рогач.;
Виграє в мілкім потічку,
ніби хоче вскач.
Вже під ранок впали роси
на поля й луги,
на долини і покоси…
Це їй до снаги,
чарівниці темній нічці.
Хоч далеко день,
все бліді;ший місяць-свічка,
вже не чуть пісень…
Скоро легінь-ранок прийде,
Схід пополотнів.
Незабаром сонце зійде
з-за рясних хлібів.

Ранок

Сонце визирає із-за хмари,
промінцями в хвильках виграє,
над Інгулом розливає чари –
з ночі плавно ранок постає.

Небо впало прямо у заплаву,
тихо вниз пливуть рясні хмарки.
На мосту, немовби на забаву,
позбирались ранні рибаки.

Вітерець-пустун у очереті
в піжмурки вже бавиться з птахами.
Шпак на гілці, мовби на кларнеті,
виграє свої ранкові гами.

За водою проплива серпанок,
вже туман над річкою сідає.
Знову настає весняний ранок,
новий день природа починає.;
Ностальгія

Читаю, переписую, гортаю,
а в серці спокою і крапельки не маю.
Бо в голові киплять, мов у ківші,
парують, булькають і піняться віші.
В думках милуюсь красотою свого краю
і птахом лину аж до небокраю.
Так тягне розлягтись на спориші
і зорі рахувати від душі.
А потім бігти берегом крутим
туди, де вгору струмениться дим.
Де вариться у горщику куліш,
додому, у дитинство босоніж.
Де мама Люба, ніжна й молода,
мене з корівкою із паші вигляда.
Де батько – місяць-молодик…
У спомин, у душі останній крик…

До тебе думкою лечу

Весна все білосніжним цвітом вкрила,
дерева розпустили гілля-коси.
Лечу щоночі в снах до тебе, мила,
збиваю подумки босоніж чисті роси.

Буяє свіжа зелень у саду,
джерельце ранком дарить прохолоду.
Я вірю, знаю – знов тебе знайду,
коли прийдеш по кришталеву воду.

Ми сядем під калиною удвох,
моя голубко, птахо сизокрила.
Як серце б‘ється, знає тільки Бог,
твоя любов мене на чужині зігріла.;
Ніч зорями застелить чисте небо,
немовби господиня скатертину.
Усім єством, в душі лечу до тебе
з блаженством уявляю ту картину.

У снах далеку відстань подолаю,
крилатим птахом в небо підіймусь.
Її я уявляю справжнім раєм,
свою Вітчизну – Київськую Русь.

Відродження

Несподівано життя моє вернулось,
так же, як тоді і обірвалось…
Все, що сталось, врешті-решт забулось,
а давно забуте – враз згадалось.
Забринів струмок води живої,
серце вмить злетіло в небо птахом.
Душу відновив свою для бою
і поклав поезії на плаху.

Освідчення в коханні

Життя прожив я не мале на світі,
хоча півсотні років не багато.
Однак уже повиростали діти,
померла мама, та живий ще тато.

За вік свій зрілий пізно й на світанні,
що не кажи, а так воно вже склалось,
не раз прийшлось освідчитись в коханні,
жінкам, а Батьківщині – не вдавалось…

Освідчитись хотів би їй в коханні,
зробити ж це відкрито ще боюсь –;
при всіх Вітчизні висловить зізнання,
ім‘я якої Україна, древня Русь.

Відкрито страшнувато, бо віками
соромилися імені цього.
Та зрозуміли те лише з роками,
що незаслужено забули ми його.

Але у доленосну цю годину
мене чомусь не покидає сум.
Люблю я свою рідну Україну,
та в голові багато інших дум…

Люблю її, як матінку родиму,
у вірності своїй навік клянусь.
Люблю її єдину й неділиму,
свою Вітчизну – віковічну Русь.

За щастя всього люду без спочину
молився я і до сих пір молюсь.
За рідну нашу Неньку-Україну,
за Київську мою святую Русь!

Про чистоту душі

Хвилюючись за стан душі,
ти робиш мудро дуже.
Частіше пишуться вірші,
коли ти чесний, друже.

Ну що ж тут люди за дива,
теорія надійна –
В нас варить добре голова,
коли душа спокійна.

Коли ти з совістю в ладах
і сумніви не точать,;
то й думка лине ніби птах
та майбуття пророчить.

Хоч лицемірити й кортить,
та в чистоті існуйте.
Брехнею совість не брудніть
і душу не плямуйте.

Ранній сніданок

Піднімуся рано-зранку,
приготую кашу-манку,
наберу варення з банки,
відхилю ледь-ледь фіранки,
чаю наливаю в склянку –
все готово до сніданку!

Мамина вишиванка*

Мамо, рідна моя, ти ночами не спала.
Ти трудилась і вдень, щоб дітей прокормить,
а увечері пізно узор вишивала
на сорочці для сина, щоб мав що одіть.

Ту сорочку візьму, одягну ніби спомин
і полину в дитячі щасливі роки.
Мамо, люба моя, як я марю тобою,
ніби зорі горять на сорочці квітки.

Хай вони все життя так палають і квітнуть,
ніби рання зоря, як ті маки в житах.
Мамо, люба моя, рідна нене привітна,
юна горлице сиза, голубка в літах.
;
Знов до тебе спішу, як завжди, моя ненько,
а уява малює щасливі роки,
що минули з тобою, матусю рідненька,
і твою вишиванку ношу залюбки.

* За мотивами пісні „Про рушник“.

Молитва

Господи! Спаси і збережи
світ цей грішний, що крихкий настільки.
Ти прости і злості не держи,
та пробач мені мої помилки.

Не кляну життя свого дорогу,
лиш спокійно прагну розібратись.
Може завинив у чомусь Богу,
що прийшлось так пізно закохатись?

Біль у серці й туга невгамовна,
ніби камінь ліг на мою душу…
Все печаль скувала невимовна,
весь закляк і з місця я не зрушу.

Господи, гріхи мої прости,
змилуйся прошу, великий Боже!
Вбережи нас грішних від біди,
бо крім тебе це ніхто не зможе.

Господи всесильний
(за мотивами бесіди з Творцем „Отче наш“)

О, Батьку наш, завжди на небі Ти,
твій образ сяє нам із висоти.
Хай царство Боже спуститься на Землю грішну,
ім‘я Твоє хай славиться завжди!;

Твоя хай воля вічно на землі
панує в душах і на неба тлі.
Подай нам розуму, щоб хліб самим здобути,
дітям не дай розтанути в імлі.

Прости нам наші, Господи, борги,
як це роби;ть нам іншим до снаги.
Убережи нас від спокуси й лицемірства,
і від лукавого звільни шульги.

Бо Ти всесильний, мов сталева лава.
Гримить, Творець, ім‘я твоє і слава.
Хай пісня щира ця, а не лукава,
несе Тобі хвалу у неба синь. Амінь!

Бабине літо

Вже осінь, листя майже пожовтіло
і за вікном частіше йдуть дощі.
Птахи на Південь в вирій відлетіли,
скидають лист дерева і кущі.

Вже осінь, але сонце пригріває,
немовби літо двері не закрило.
Дощ перестав, мороз чогось чекає –
то літо бабине у гості залетіло.

Стара забавилась і молодість згадала,
порозкидала скрізь своє начиння.
У літа пару гожих днин украла,
летить повсюди сиве павутиння…

Яскраве щастя теплих днів оцих
ще довго буде наші душі гріти.
Ще довго хай лунає щирий сміх
і веселяться літні, ніби діти.;
Не шукайте кохання

Не шукайте кохання,
бо воно застає нас зненацька…
Вмить запалить багаття
і мов жаром тебе обпече.

Не шукайте кохання,
бо воно ніби шабля козацька,
крає серце гаряче
і на шмаття його посіче.

Не шукайте кохання,
в нім потреба – то прояви плоті.
Що спокушує душу,
вашу честь на заклання несе.

Не шукайте кохання,
не марнуйте себе в тій турботі.
Прийде вказаний час
і подарить вам доля усе.

Чомусь не пишеться…

Чомусь не пишеться сьогодні,
чи зорі не туди лягли.
Якісь вони сумні, холодні,
не гріють душу із імли.

Найближча зірка геть не гріє,
хоч рано, а уже пече.
І вітер в полі шаленіє,
гляди все скінчиться дощем.

Однак не страшно, після зливи
земля очиститься, трава.
Настане знову день мінливий,
полинуть думи і слова.;
Вони немов ті краплі чисті,
що з неба падають, з пітьми.
Мов промінь сонця у намисті,
що грає в дівки над грудьми.

Немовби кришталеві сльози,
що сиплють з голубих очей.
Мов ті бурульки на морозі,
відлуння ранків і ночей.

Рядками рівно вони ляжуть
вже на екран або папір.
Про почуття мої розкажуть,
дивись уже і вийшов твір…

Є ідея

Сьогодні мені муза нашептала –
потрібен для натхнення перехід.
З Саврані в Миколаїв для начала.
Почнемо готуватися в похід!

Південний Бут – то все ж велика річка,
а нижче течією – вже ріка.
З маленького, міленького потічка
вона з Дніпром у море дотіка.

Човна пора готовити і весла,
та інший необхідний реманент,
бо на воді вже сиза крига скресла.
Не гоже упустить такий момент.

Мені товариш вірний знадобиться,
щоб веселіше річкою плисти.
Ловить на юшку рибку, як годиться,
проходити пороги і мости.
;
А ще потрібна добра, гарна пісня,
щоб душу звеселяла по путі –
про жито, рідний край, зелене листя,
що серце зігрівала у житті.

З собою також візьмем солі дрібку,
щоб юшку на багатті приправля;ть,
а ще стару циганську вірну скрипку,
що вечорами не давала спать.

Про гарний не забудемо ми настрій
і посмішку, а то й веселий сміх.
Чого ще треба для людського щастя?!
Ріка чекає на гостей своїх!

Село, якого вже немає

Чорні брови мати дарувала,
русі коси батько дав мені.
Ще обоє навчили співати
і веселі пісні, і сумні.

Як щасливе дитинство згадаю,
то черешню я бачу в цвіту.
У зеленім шевченківськім краї
свою неньку струнку й молоду.

Я думками в часи ті полину
у село, що втопало в садах.
Пригадаю бузок і калину
та дві вулиці в пишних житах.

Пробіжуся старими стежками
від ставка аж до Терси в розмай.
Потім луками, поміж стіжками,
де цвіли ковила й молочай.
;
Вже немає давно ні хатини,
недалекі убили село,
та у серці живе батьківщина
і усе, що в дитинстві було.

Ще в сімнадцять пішов я по світу
щастя-долю для себе шукать.
Не одну зміг здобути освіту
і на ноги упевнено стать.

І куди б не закинула доля,
та були у душі вони й є –
ті дві вулиці посеред поля,
те Шевченкове рідне моє!

Козацький спомин

Де берегів високі кручі,
де сіро-синіх плескіт хвиль,
сидів на камені могучий
козак на прізвисько Кисіль.

На березі пустім, під дубом,
в задумі все його чоло.
Сидів один і думу думав,
що буде далі, що було…

Як в цьому світі білім жити,
де зло панує і обман.
Дивився він на спіле жито,
як тихо стелеться туман…

Як в річку сонечко сідає,
щоб завтра вмитим встати знов,
а серце спомин розриває,
журба, ненависть і любов.
;
Пригадував він рідну хату,
і матінку біля воріт.
Як забирали у солдати
і плакав весь кріпацький рід.

Як пробирався він ночами
на Запорожжя до братів,
за мужніми яких плечами
повірити в добро хотів.

Ще пригадалися походи,
як він ординців воював,
а ще п‘янка дівоча врода
тії, яку колись кохав.

Та не судилося побратись
і стати з нею на рушник –
у край далекий розважатись
погнав кохану кочівник.

Вона там й згинула навіки,
не повернулась до села.
Числу знущань не знала ліку,
та душу вірну зберегла…

Сидів отаман в чистім полі
і планував новий похід –
за волю і щасливу долю
він поведе козацький рід!

Я вірю в твою зустріч з Богом*

Неділя. Сходить Божий дух на землю.
Твоя ж душа сьогодні в небо лине.
Зустрінуться вони в повітрі теплім
на мить одну чи навіть на хвилину.
;

Трудом своїм ти заслужив це право,
усім життям довів – ти вартий то;го,
щоб на святій, одвічній переправі
бесідувати особисто з Богом…

* Присвячуєта Володимиру Комасі, написана в сороковий день після його смерті та з нагоди вознесіння його душі.

Запах юності

Весна минула і запахло літом,
люблю гуляти полем за селом.
Лани безкраї так і манять цвітом,
дурманять ярко-різнобарвним сном.

Волошки в житі – сині оченята,
червоні маки, мов вогні горять.
Край поля васильки, як ті солдати,
схиливши голови тихесенько стоять.

Як пахне липою, а ще квітковим медом,
терпким полином, ніжним чебрецем…
Колись, в дитинстві, вкрившись теплим пледом,
дрімав із сяючим від радості лицем.

Тривожать пам‘ять скошені отави,
минулого смакує вже нектар,
як стеляться до ніг зів’ялі трави…
Палає Захід, споминів пожар…

То сонечко за обрій вже сідає
і пізня бджілка з поля ген летить.
В такі хвилини серце завмирає,
хвилюється, а іноді щемить…
;
Щемить – жалкує за безкраїм небом,
де свіжий вітер хмари розганя,
як в юності волосся пишне в тебе,
мов гриву у рожевого коня.

Як верхи стрімголов скакав полями,
з коханою годинами блукав…
Тепер один високими хлібами
іду, кохану Бог уже забрав.

Духмяніє у полі різноцвітом,
розкинулась навкруг п’янка краса –
то чебрецево-волошкове літо.
Так пахне вранці юності роса.

Друг*

Друг завжди пізнається в біді –
так говориться звично в народі.
В ті часи коли тяжко тобі,
а не він у багні та скорботі.

Друг останню сорочку віддасть
і поділиться крихтою хліба.
Ради дружби він хату продасть.
То дар Божий, то сонце, то глиба…

Друг тебе зрозуміє без слів
і не скаже він зайвого слова.
Друг – це той, хто збагнути зумів,
коли ти лише „друже“ промовив.

Коли друг покидає тебе,
щоб навіки зустрітися з Богом –
залишає все ж частку себе
в твоїх думах, ділах і дорогах.;
Все вино я на себе візьму,
а якщо мені буде сутужно –
я покличу на поміч Кузьму**
і роками провірену дружбу.

* Світлій пам‘яті свого друга Володимира Комахи присвячую, написано в сороковини його смерті.
** Андрій Кузьменко, лідер гурту „Скрябін“.

Вірю в майбутнє русинів

Я через років сто проснусь
і в небо синє підіймусь
та пролечу понад землею,
ім‘я якої знову – Русь.

Понад Дніпром моя країна
і Київ, матір городів.
Увесь народ – одна родина,
лиш щастя, радощі і спів.

Лунає пісня в чистім полі,
куди не глянеш – всюди рай.
Повсюди верби і тополі
та чистий, мирний виднокрай.

Почили в Бозі депутати,
народу нікому „служить“,
бо люди з душ зірвали лати,
нарешті вільно стали жить.

На себе вільних працювати,
самі собою керувать,
буть хазяями в рідній хаті,
їх випрямилась горда стать.
;
Нема чиновників, таможні,
пропали судді й інша твар.
Лиш люди щирі і заможні
та їх сердець бездонних жар.

Я вірю, знаю, що це буде
хай через сто чи двісті літ.
Життя щасливим зроблять люди
і раєм стане видносвіт.

Дванадцять місяців

Січе сніжком і свище грізно вітер,
покрились інієм дроти, дахи і віти,
сріблиться сніг під променями сонця –
то січень зазирає у віконце.

Ще сніговій гуляє й хуга свище,
та до воріт весна все ближче й ближче,
жвавіші звірі й веселіші люди –
такий зими останній місяць, лютий.

По небу вище сонце ходить колом,
все зеленню вкривається навколо,
із-під снігу визирають первоцвіти,
бруньки у березні дерев укрили віти.

Все довший день і значно більше світла,
луги зазеленіли і розквітли,
земля під теплим сонечком парує,
у квітні зерням хлібороб її частує.

У пояс піднялись зелені трави,
багатий сінокос дадуть отави,
в садах уже черешні доспівають –
розмай такий у травні лиш буває.;

Повітря пахне луками і медом,
пташки співають в лісі й синім небі,
гудуть бджілки, навкруг буяє зелень –
то літа первісток, вже незрівняний червень!

У жовтий колір вкрилися поля,
врожаєм балує всіх матінка-земля,
жнива у розпалі, відквітували липи –
це середина літа, красень липень!

Сади дарують яблука і груші,
до моря хочеться, бо жарко вже на суші,
а дехто ще й подорожує світом –
то серпень, він останній місяць літа.

До школи потяглися дітлахи,
немовби знов до вирію птахи,
природа щедро радує врожаєм,
а вересень це свято починає.

Все більше прохолодної роси,
в багрянець одягаються ліси,
частує жовтень пізніми плодами
і літо бабине веде на зустріч з нами.

Коротші дні, а ночі холодніють,
і сонечко ще світить, та не гріє.
Вдень падолист, щоночі зорепад –
осінній бал вінчає листопад.

Останній місяць року – дідо грудень,
провітрює морозом людям груди.
Вмикає він ялинки новорічні
й узори на шибках малює всюди!
;

Абрикоси

Навіщо ананаси і кокоси,
як рясно уродили абрикоси.
Джерело насолоди й вітамінів,
не за горами вже й багряна осінь.

Вже сонечко зійшло над сінокосом,
мандрує небом, п‘є ранкові роси.
Під кронами ж приємна прохолода
і до смаку янтарні абрикоси.

Гудуть над головою бджоли й оси,
вони шукають ласі медоноси.
Квіток у липні залишилось менше
й у хід пішли солодкі абрикоси.

Статечна завітала в гості осінь,
та між хмарин бринить ще в небі просинь.
Раюємо у променях світила –
смакуєм соком у саду із абрикоси.

Прийшла зима, хурделиця, заноси,
не скоро за вікном весні роси.
Поставлю чаю, щоб зігріти душу
й дістану конфітюр із абрикоси.

Книжок у кабінеті цілі стоси,
пишу вірші про зиму і морози.
Щоб працював „двигун“ без перебоїв –
жую урюк сухий із абрикоси.

Весна прийшла, навкруг дощі і грози,
знов у саду розквітнуть вишні й рози.
Абрикотину келих за красу природи
піднімемо із запашної абрикоси!
;
Розмова з другом

Налляй-но, друже, в келих синяви
і спомини мої ти оживи.
Про те, що вже давно зневажене й забуте,
закуте часом невмолимо в кайдани;.

Налляй за те, що темряву пройшов
й свою дорогу поміж скель знайшов.
За наш життєвий путь, що аж до сліз сутужний,
за місяць, що над хмарами зійшов.

За те, що не скотився під укіс,
свого хреста смиренно й гордо ніс.
Ще за рясні поля струнких троянд, черлених,
і за друзяк хороших цілий віз.

Згадаймо побратимів дорогих,
багато з них уже нема в живих.
За тих, хто стійко ще мандрує терниками
хитросплетіння різних дат і віх.

Можливо пригадають нас колись,
спитають – де і звідки ми взялись.
Життя своє нам зараз так прожити треба,
щоб люд за нами плакав і моливсь.

Хай світить срібний місяць угорі
і вітер віти вигинає яворів.
Коли ж Господь відчинить нам небесну браму,
данину віддамо ми цій порі.

Полине шлях наш вгору поміж хмар,
де кожного чекає з нас вівтар.
Серця гарячі ми на нього покладемо,
та душі вбережемо все ж від чвар.;
Козак Дума

Оселедця носить, довгі вуса,
ще колись була й чуприна руса,
та колчан зі стрілами для лука,
а на боці – гострую шаблюку.

Чоботи сап‘янові зі смушком,
в галуном гаптованім кожушку,
вишита узорами сорочка,
ще й на шапці пишна оторочка.

Шаровари сині із Бристоля
і за поясом споряджені пістолі.
В кожен він поклав свинцеву кульку,
а у рот – стару козацьку люльку.

Кінь під ним гарцює, вигнув спину,
б‘є копитом землю біля тину.
Ніби сокіл, та лице сидить в задумі,
то полковник васильківський – Дума.

Літера „М“
(із циклу „Абетка“)

Давнішню маю я програму,
мов ключик від усіх проблем,
створити власну монограму,
свій вензель в формі букви „М“.

На букву ту бере початок
в житті багато мудрих слів.
Цією мудрістю вінчати
все мелодичне я б хотів.

Найперше наше слово „мама“,
що нам усім життя дає.
Це ключ, життєва мелодрама,
це майбуття твоє й моє.

І батька звати теж „Микола“,
він руку також приложив,
а поряд тут сім‘я і школа,
в яких колись учився, жив.

Повинна бути всьому міра,
вона у кожного своя.
Щоб у житті не буть вампіром,
межу не переходив я.

Носив у юності тільняшку,
коли у армії служив.
Тепер мереживом рубашку
собі на старості розшив.

Ще „мир“, як стан речей в суспільстві,
і стан у кожного душі.
А також „мир“ – всесвітнє дійство,
в якому пишуться вірші.

Війна затягує нас виром,
все мироточить і болить,
та коли треба, то всім миром
спасати йдемо і творить.

Люблю я рідну Батьківщину,
над нею неба синяву.
Помандрував по всій країні,
та в Миколаєві живу.

Мені ця буква дуже личить,
тому скажу, якщо не чули,
що Миколайовичем кличуть
і прізвище моє – Мачула.
;
Депресія

Зима… Депресія стискає міцно шию,
а серце крають гострі пазурі…
Як жаль, що лицемірити не вмію,
я б почувався краще у журі.

Не знаю, що це діється із часом,
він зупинився, в мороці повис…
Пегас мій не злітає над Парнасом
і притупився завжди гострий спис.

Моя макітра зовсім вже не варить
і муза геть тихенько побрела.
Не по-дитячому всередині кумарить
і хочеться гайнути до села…

Спущусь на кухню, сяду біля столу,
дістану з шафи пляшку коньяку.
Наллю чарчину й залунає соло
в моїм запиленім зажурою світку…

Світло – це життя

По чорному небу хмарина біжить
у срібному місячнім сяйві.
Тихенько навкруг і природа вже спить,
жоржини, фіалки і мальви.

По темному небу хмаринка пливе
у зорянім сяйві нічному.
Навкруг все затихло, вже спить все живе,
лиш місяць мандрує додому.

Усипаний зорями весь небозвід,
дорогою стелить під ноги.
Закрила хмарина весь місяців світ,
сховались у мороці й роги.;
І враз потемніло, хоч око коли,
навпомацки пройде не кожний.
Знімай покривало й перину стели,
бо вдіяти мало що можна.

Пірнемо під ковдру, прилину до тебе
і будемо спати до ранку.
Ось ніч промайнула, зажеврів край неба…
Скоріш відхиляй-но фіранку!

Без світла не можна ні вдень, ні вночі,
воно нас усіх окриляє.
Як тухне зненацька проміння в душі,
то й сенсу в житті вже немає…

Наше літо

Ми бачили сонце в шпаринку
між наших спітнілих долонь,
коли те в пухнату хмаринку
ховало проміння вогонь.

Ми лагідний дощик стрічали
і слухали пісню струмків,
босоніж калюжами мчали
немов блискавиці стрімкі.

На небі лічили ми зорі,
нам вторила ніжно луна,
на хвилях у Чорному морі
гойдалась грайливо вона.

Усе в нас було в цьому світі,
що може людина бажать!
Минуло, скінчилося літо
і випало осінь стрічать…
;
Про ціни і межі

Чи має ціну найдорожче?
Чи можна совість оцінити?
А вірність, честь, кохання?.. Що ще?
За гроші здатен хтось любити?
Чи можна дружбу купувати?
Порядність, вдячність, навіть чесність?..

Жар-птицю щастя сторгувати,
а може щирість чи сердечність?
Все має ціну в цьому світі,
та грішми все не варто мірять,
а зможе вирватись із кліті
лиш той, хто в чудо щиро вірить!

На межі стосунків

У душу зазирни й побачиш там багато.
Там біль і бруд, й скарби других світів.
Там те, чому колись навчили мама з татом,
а також все, що сам зібрав в житті.

Твоя душа, мов океан, безмежна.
Вона така, як неозорий світ.
Усім душа твоя наповнена, сердешна…
Чи з тим вона ще здатна на політ?

У очі подивись, вони все ж менше брешуть,
хоча в наш час цього не можна виключать,
а потім поміркуй і визнач свої межі,
бо лиш тобі під силу це рішать!

До краю прірви тяжко підійти,
а ще страшніш залізти в домовину.;
Зроби свій крок в безодню і… злети
та віднайди одну лише, свою стежину.

Торкнися серця, воно більше скаже,
чого його варту;є волода;р.
Воно тобі все без прикрас покаже,
коли його господар раб чи цар…

Послухай серцем, серце не обмане,
хоча очей та вух не закривай.
Коли йому хтось до вподоби стане –
тоді в душі настане справжній рай.

Літа птахами в небо відлітають

Летять мої літа, вже й рахувать не треба.
Вони й любов свята птахами линуть в небо.
Весною все ж птахів ждуть з вирію удома.
Моїм літам назад дорога ж невідома…

Дитинства й юності не вернуться літа,
горить багрянцем осінь золота.
Іще один в моїм житті минає рік,
та втратив тим я сизим птахам лік.

Сипнула срібла пізня осінь вже у коси
й зима давно до себе в гості щиро просить.
Та не спішу й назад на літо поглядаю,
свою весну як повернути все гадаю.

Життя людське, воно тоді як пісня світла,
коли в душі буя весна й сади розквітли,
і на вустах твоїх усмішка щира грає.
Вона тобі і людям серце зігріває.;
Дитинства й юності не вернуться літа,
горить багрянцем знову осінь золота.
Іще один в моїм житті минає рік,
та втратив я тим сизим птахам лік.

Слава!

Слава, Боже! Богу слава –
народилась Ярослава!
Хай на щастя, не біду –
перша дівчинка в роду.
Хай на радість всій родині
буде гарна господиня.
Діду й бабі ще й для втіхи,
моря пустощів і сміху.
Най росте мала здорова,
буде дівка чорноброва,
прудконога і весела,
а добра – на всю оселю.
Довгі коси, карі очі,
хай спокійні будуть ночі,
світлими численні днини
і добробут у родини.
Ще здоров‘я мамі й тату,
щоб усіх прогодувати,
бо ця дівчинка-синичка,
Бог дасть, лише перша птичка!
А іще вам на поріг
подарую оберіг:
Ясі хто чого бажає –
Бог хай вдвічі повертає!
Янгола їй охоронця,
най завжди зігріє сонце,;

буде хай в‘юнка, як мишка,
сяє на вустах усмішка.
Тата й маму не турбує,
щастя й радість їм дарує!

Мрії і плани

Іще живу і сподіваюсь,
ще дуже хочеться писати.
Надію маю і не каюсь…
Хай буде син і буде мати!

Нехай сміються і радіють
старі, дорослі і малі.
Живуть, щасливіють і мріють,
всі добрі люди на землі.

Усе для щастя

Усе для щастя є у мене:
ось книга, ручка і листок,
сухе ось, жовте, листя клена
і ружі купка пелюсток.

Ось недопита чашка кави,
і навіть келих коньяку.
Ось небокрай, на нім заграви.
Що треба ще на цім віку?..

Ось сад, який ховав від жару,
достатньо лиш ступити крок.
Ось темне небо і стожари,
та сотні, тисячі зірок!;
Вечірній концерт

Над полем сірі сутінки згустились,
на землю тихий вечір опустився.
Шатро небесне зорями укрилось
і хор цикад співати заходився.

Цвіркун дістав свої смичок і скрипку,
на ноти мимоходом подивився,
стрибнув під молоду, зелену липку
і з соло до оркестру долучився.

Хто переможе з них у тому спорі,
цю класику не порівняти з репом.
М‘яке проміння розливають зорі,
чарівна музика нічним лунає степом!..

Примара

Душа перетворилась в чорний попіл
у пошуках свого земного щастя…
Стискає серце біль, як здобич сокіл,
мов зорі гаснуть, дні сумні в напасті.

Із неба тихо сипле сірий сніг,
зима скувала льодом струни серця.
Колись же пахнув й падав цвіт до ніг
і щастя пили з нашого джерельця.

Лебідкою приходиш в мої сни,
а ранком відпливаєш в синє море.
Між зорями у казку два човни
пливуть, та наяву – лиш туга з болем.
;
Між нами чвари, прірва і туман,
а час летить, життя рікою плине.
Дощить ніч чорна, серце повне ран
і білим пухом плаче тополина…

Дві леді

В стариннім замку Баллігаллі*
вночі я побував на балі.
Відвідали мене дві леді.
Одна була в картатім пледі
і більш нічого із одежі,
лиш очі, сховані в безмежжі.
Ще шурхіт сукні на другій,
ходить босоніж до снаги
їй замком темними ночами
із тінню суму та печалі.
А з моря дув шалений вітер,
він гнув додолу клена віти,
і хвилі билися у скелі,
було це чутно ще з постелі.
Аж раптом відчинились двері
і тінь з‘явилась на папері,
що залишався на столі.
Постала леді у імлі,
за нею інша крок ступила
й кімнату мороком накрило.
Обидві за столом присіли,
до мене певно мали діло…
Розмову повели про вічне
буття, мирське і потойбічне.
Добро і зло, про сенс і суть,
нелегко все було збагнуть…;

Сиділи довго, аж до ранку,
а потім враз одна фіранку
відкрила і в ранковім світлі
умить розтанули обидві…

* Замок в Ірландії.

Осінь-чарівниця

У гості завітала рання осінь,
позолотила вербам довгі коси.
Коротші дні і довші ночі стали,
в осіннім вальсі листя закружляло.

Пустує вітерець в старім гаю,
давно вже не до співу солов‘ю.
Потомство голосисте він привів
і у краї далекі відлетів.

Ряснішають в лугах прозорі роси,
та косарі не йдуть на сінокоси.
На горобині облітає листя,
вона багряне одягла намисто.

Повіяло вже смутком у садку,
ховатися не треба в холодку.
Осіннє сонце ніжне, не пече,
лиш променем торкає за плече.

Але ще гнуться під плодами віти
та квітнуть нечисленні пізньоцвіти.
Нас виноградом балує чаклунка,
наповнює кришталь бокалів трунком.
;
Така краса, що серце аж тремтить,
з калиною кортить поговорить,
забути смуток, горе і жалі,
та все лихе й недобре на землі.

Нінка, мов картинка

Нінка, як картинка, берегом пливе.
Каблучки-родзинки й платтячко нове.
Груди-горошинки, ніженьки стрімкі.
укривають спинку кучері п‘янкі.

Нінка, мов картинка, гарна і струнка,
ніби балеринка, точена така.
Норовлива вдача, очі-ліхтарі,
тому часто й плаче з ночі до зорі…

Нінка, як картинка, дівка – хоч куди,
але догулялась раптом до біди.
Мокрі сині очі, плутані слова,
никне стан дівочий й горда голова…

Нінка, мов картинка, тук підбором, тук,
знов до вечоринки той вертає звук.
Талія осина, віченьки сумні,
народила сина в дальній стороні…

Нінка, як картинка, вітер в голові,
гне додолу віти, свище у траві;
Хвилями він грає, обвиває стан,
мозок накриває знов густий туман…

Нінка, мов картинка, щастя все ж нема,
вже й життя минає, а вона сама.;
Не спадає долу той густий туман,
а вона питає, Чом такий талан?..

Нінка, як картинка, стежкою біжить,
із років хустинка на чолі лежить.
Нінка – літня жінка, сива голова,
вже зігнулась спинка, та любов жива…

Спас

Яблучний вітаєм щиро спас,
тепле літо покидає нас,
кожуха провітрювати треба
й шапчину взяти про запас.

Святимо із яблуні плоди,
робим це ми не вряди-годи.
Пом‘янемо родичів і друзів,
тож вина хутчій неси сюди!

Вже давно закінчились жнива,
та стоїть ще в полі курява –
збіжжя віємо і в засіки зсипаєм,
щоб узимку не боліла голова.

Стало менше в лузі вже окрас,
комариний став тихішим бас,
завітає скоро вже Пречиста
і цю погань забере від нас.

Літо добігає до кінця,
та далеко хліборобам до вінця.
Ласка Божа нас хай не лишає,
Бога-сина, Духа і Отця.;
Капітани життя

Ми капітани власного життя,
ведемо судно по ріці Буття.
Пливемо навмання життєвим морем
й назад уже немає вороття.

Вітрильники збудовано зі слів,
ще відчуттів, думок і віщих снів.
Удачі вітер підганяє їх до цілі,
ловив його в свій парус, як умів.

Ми бавимось словами, ніби діти,
вперед вони допомагають плити.
Та часто навпаки – назад, в безодню,
потрібно думать спершу, як робити.

В дорозі парус розриває вітер,
його шматки розносяться по світу.
Вперед уперто, з курсу щоб не збитись,
за серця компасом ми мусимо слідити.

В ріки, та й моря, завжди є кінець,
життя ми проживаєм нанівець.
Ковчег свій капітан веде у бухту щастя,
якщо він тільки зовсім не сліпець.

А щастя що? У кожного своє!
Його той в лотерею виграє,
цей все життя штурвал стиска під вітром
ще й веслами гребе, як сила є.

Від долі все ж ніколи не втечеш,
круг пальця ти її не обведеш.
Як навіть по дорозі не потонеш,
до берега все рівно припливеш.;
Відпочинь

Свідомість колисають ніжні сни,
уривки фраз полинули каскадом.
У мареннях заплутались вони
і, мов собаки, виють серенади.

Байдуже все, як темна ніч сумна,
і місяць сіє світло непомітно.
Удалині хмариночка одна
самотньо кружить, мовчки, непривітно.

Іде дощем і грім в собі несе,
шматує думи, мозок розриває.
Поки ще тихо і дрімає все –
поспи, красуне, всесвіт спочиває…

Мольберт художника слова

Найкращі все ж мініатюри
це ті, що пишуться з натури.
Ті ж риси мають і вірші,
коли течуть вони з душі.
Якщо ж сипнути перцю трішки,
то вийде інший твір – усмішка.
А ще тварин добавиш зграйку,
дивись і вийшла справжня байка.
Коли ж переперчиш куплет –
побачить світ уже памфлет.
Окремо слід назвати оду,
останнім часом на них мода.
Співають тут і славлять там –
повсюди лине фіміам…;
Де ж заведуться таргани,
жирафи, леви і слони
ще й феромони, ніби з крану,
там добре пишуться романи!
Мольберт художника – від Бога,
на ньому різнобарвні краски,
та все залежить лиш від нього,
що вийде – жах чи справжня казка!

Що буде після нас

Що буде в світі після нас?
Про це бажаю говорити.
У небуття відійде газ,
вугілля скінчать теж палити,
бо чистоти настане час.

Що буде завтра після нас,
за це хотілося сказати
відверто, чесно, без прикрас.
Хай буде син і буде мати,
най щастя буде після нас!

Що буде в світі після нас?
Хай мир наповнить кожну днину,
мине війни хай чорний час
і всі диктатори загинуть.
Це точно буде після нас!

Що буде завтра після нас?
Хай будуть завжди наші діти!
Не повниться іконостас,
щоб просто жити і радіти.
Хай радує життя всіх вас.;

Чи буде краще після нас?
Надіюсь буде, та не знаю,
чи дасть життя нам новий шанс,
і добрим словом пригадають
потомки непростий цей час.

Що буде в світі після нас?
Живуть хай завжди правда й віра.
Без них палац – лише хавіра,
а Україна – гондурас.
Любов хай буде після нас!

Діалогу не виходить

Не думаю я зовсім про життя,
і майже не хвилює майбуття.
Щоб там не говорили нам провидці,
та у минуле вже немає вороття…

У життя я нерідко питаю,
що дало те наразі мені.
Чому за;чіпки часто стрічаю
на строкатім своїм полотні.

Чому зморшки чоло моє вкрили,
чому сни мені сняться сумні.
Чом із часом все меншає сили
і все рідше лунають пісні.

Чом моє поріділе волосся
сивиною на плечі спада.
Чому літ утікає колосся,
мов крізь пальці прозора вода.
;
Та життя, як луна після грому,
міцно стиснуті мудрі вуста.
Не промовить чомусь ані слова
й ця мовчанка ота неспроста…

Осінь іде

Закружляло плавно в танці листя золоте,
знову осінь-чарівниця на гостину йде.
Заквітчала ліс і поле в дивні кольори,
що тримала у коморі лише до пори.

Сонце ніжно землю пестить, грають промінці,
ще й кульбіти різні креслять жваві горобці.
Листя тихо облітає із дерев, кущів.
Ніжно землю колисає й лине в серце спів.

То співають срібні струни у моїй душі,
крутить колесо Фортуна, пишуться вірші.
Появилась в небі просинь. Зайві каяття…
Вже іде чаклунка-осінь до мого життя…

У правді сила

На правду ображатися не можна,
на правду ображатися не варто.
Хотілось, щоб людина кожна
її всерйоз сприймала, не як жарти.

Хоч щира правда часто очі ріже,
а то, сердешна, ще і серце коле,
та все ж вона у спеку – вітер свіжий,
замкне чи розірве життєве коло.
;
У правді наша сила, українці!
У ній все наше щире щастя, брате.
Це пам‘ятайте всі і поодинці,
коли між кривдою прийдеться обирати!

Секрети віршопису

Ви знаєте, як пишуться вірші?
Бува достатньо пару слів чи й слова.
А далі – виключно політ душі…
Поглянеш і поема вже готова!

Бува проснешся раптом серед ночі,
бо в голові щось мишкою шкребеться.
То думка б‘ється в двері снів пророчих,
немовби птах назовні з клітки рветься.

А іноді нахлине ярко спомин,
сумний чи радісний – уже як пощастить.
Ті згадки линуть, мов весільні дзвони,
бува підносять, а коли й занапастить.

Ця музика, мов світла пісня рання,
буває в серці зіркою бринить.
Немов кохання, перше чи останнє,
що душу пестить в кожну її мить.

Трапляється душа моя болить,
або сердешна безутішно ниє.
Коли все людство третім сном вже спить,
горить вогнем вона, протяжно вовком виє.

Усе в поезії залежить від душі,
по-іншому не пишуться вірші…;

Моя поезія

Поезія – мій поплавок,
тримає на плаву життя моє.
Вона – усе, що в мене нині є,
підносить моє серце до зірок.
Поезія – мій поплавок.

Поезія – це якір мій.
Притримає у будь-яку негоду,
дає мені тепло і прохолоду.
Вона джерело дум моїх і мрій.
Поезія – це якір мій.

Поезія – моя надія.
Вона, мов свіжий вітер з гір,
це промінь сонця і бездонний вир.
Всі мої думи, мої мрії.
Поезія – моя надія.

Поезія – моя любов.
Немовби річка чиста і бурхлива,
мов щира пісня, ніжна і грайлива.
Вона гаряча, ніби юна кров.
Поезія – моя любов.

Поезія – моє життя.
Мереживом ляга на полотнину
в щасливу і скрутну його годину.
Яскрава, ніби мамине шиття.
Поезія – моє життя.
Поезія – усе моє життя.
;

Чи ж можна не писати?

Як хочеться багато всім сказати
про долю, щастя, правду чи життя…
Можливо саме тому став писати
й частіше заглядати в майбуття.

Можливо слів не вистачить удосталь,
любов і дружбу щоби змалювать.
Але я твердо знаю, що непросто,
вже неможливо більше не писать.

Коли один, з собою наодинці,
навколо видно все і все просте.
Летять із неба, мовби ті гостинці,
думки про се і спогади про те…

В такі часи земного просвітління
пригадуєш любов, дитинство, матір,
історію Руси, своє коріння…
Ну, як про це усе не написати?!

Я звик в житті завжди казати правду,
хоча вона була частенько з перцем.
Та поступав і поступаю свято,
як говорило й каже моє серце.

Я жив, як міг і як мене учили.
Грішив нерідко, ще й тепер грішу.
Та матиму поки хоч дрібку сили –
писати буду! І тепер пишу…
;

Мої боги

Мій бог – Любов! Не плотська, а духовна,
до ближнього, Вітчизни чи батьків.
Всепоглинаюча, всесильна і жертовна,
що йде здаве;н, із глибини віків.

Мій Правда бог! Відверта й неприкрита,
проста і чемна, щира і гірка.
Для кожного своя, усім відкрита,
одна для старця і для малюка.

Краса – мій бог! Вона живе у серці,
бринить в очах, усмішці на вустах.
Вона повсюди: у щоденнім герці,
у вчинках добрих і у почуттях.

Мій бог – Життя! Безмежне й різнобарвне,
що скрізь вирує, б‘ється, струменить.
Воно вирує й протікає плавно…
Ой, як непросто в білім світі жить!

 
;
Розділ 6. Полин-трава

Пітьма

Зимна ніч, аж ломить кості,
за вікном пітьма.
Я зайшов до себе в гості,
а мене нема…
Заблудився, мабуть, знову
посеред доріг
і потрапив помилково
не на свій поріг.
Заблукав посеред поля,
бо кругом пітьма,
і тепер шукаю долю,
а її – катма.
А вона мене шукає,
але зась знайти,
все сердешна нарікає…
Так і до біди
недалеко. Дуже близько,
зовсім поряд вже.
Під ногами мокро, слизько,
лише кінь ірже…
Заблукав я не на жарти,
вже бракує сил.
Допомоги мені б варто
в когось попросить,
та нема навкруг нікого,
жодної душі.
Лиш одна пуста дорога
у нічній тиші.
Що робить? Куди подітись?
Як же далі буть?!
Плакати чи веселитись?;
В чому вища суть?!
І така біда частенько,
дістає пітьма…
Що ж робити доле-ненько?
Чом мовчиш, німа?!.

Вишита сорочка

Вишита сорочка, ніби оберіг,
щоб сини і дочки стали на поріг,
з дальньої дороги повертались в дім,
всі шляхи-дороги скінчувались в нім.

Доля-вишиванка, мудра і проста,
з вечора до ранку – з чистого листа.
Вишита сорочка, то ще не усе –
хрестики рядочком нам життя несе.

Квітку вишиває молода рука,
косу заквітчає дівчина струнка.
Ти чекай дівчино любого свого,
не в‘яжи хустину на портрет його.

Стан душі твоєї – ось у чому суть.
Ненька-Україна – Батьківщину звуть.
Вишиту сорочку гордо одягни –
хай радіють дочки і її сини.

Доля-вишиванка, смуток на вустах.
Матінка на ґанку, а в зіницях страх.
Страх за Україну, за її людей,
біль за Батьківщину і своїх дітей.

Хай ідуть синочки у життєву путь,
вишиті сорочки щастя їм несуть.
Як життя б не склалось, серце все ж болить.
Мати вишиває, котру ніч не спить.;

Синку мій соколе, залишись живим,
та зостався в полі вічно молодим…
Вже хрести рядами на горі встають –
проводжають мами у останню путь.

У дорогу вічну видатних синів,
нашу біль дворічну, Данків наших днів.
Вишита сорочка, доля непроста –
пам‘ять про синочка, смуток на вустах…

Тяжка година

Пекла жара і працювали „гради“,
то смерть летіла від „братів-слов‘ян“.
Вони снарядів не жаліли гади,
із шкіри ліз російський „брат“ Іван…

Час зупинивсь, а пил їв хлопцям очі,
у танків навіть плавило броню.
Живі принишкли і чекали ночі,
щоб вийти з моря крові і вогню.

Тут всі свої, нема лиш генералів,
що помирати кинули своїх.
Скотам тим, гнидам, місце за Уралом,
та й як ще можна називати їх?!.

Серпневі дні ті в пам‘яті надовго
залишаться у тих, хто вижить зміг.
І вічна пам‘ять всім, хто ту дорогу
не подолав, а в тім котлі поліг.

Тяжка година, мов зима надворі,
народ крокує в невідому путь.
Серця загиблих світять ніби зорі
і нам дорогу у майбутнє осяють.;
Хвороба суспільства

Серйозно занедужало суспільство,
недуга вразила усі його шари.
Цвіте і пахне нице лицемірство,
про око що ховалось до пори.

По всім фронтам пішла у наступ підлість,
її підтримує підступність і лукавство.
Все рідше зустрічаєм щирість, ніжність,
на їх місцях частіше – злість і хамство.

Здає зовсім позиції порядність,
на чесність попиту все менше й менше.
Така вона сумна наша сучасність,
відвертість ціниться усе дешевше…

Вже вибірковою зробилась принциповість,
для вигоди її лиш дістають.
Анахронізмом зовсім стала совість,
ускладнює життя сумління суть…

Все більше квітне побутове п‘янство.
В його обійми потрапляє біднота,
яку корупція та непомірне чванство
заводять, мов Сусанін, в болота.

Зажерливість росте, немов на дріжджах,
і заражає можновладців в першу чергу.
Не жалує своїх ані приїжджих –
наїстися не можуть, ні нажертись!

Змарніла вже і ледве дише вірність,
цю долю розділяє і порядність,
а в той же час панує легковірність,
ще посередність, сірість, невиразність…;
Кудись поділися Любов, Надія, Віра
й Софія-матінка за ними побрела.
Поглинула усе буденність сіра,
все менше співчутливості й тепла.

Суспільством правлять нині казнокради,
пройдисвіти й відверті брехуни.
Народ не в силі дати цьому раду,
з усіх шпарин повзуть ті таргани.

Чи можна ще спасти наше суспільство
і що за ліки зможуть це зробити?
Складне питання… Лише благодійство
палке бажання чудо сотворити.

А ще вернутись треба до моралі,
до виховання змалечку дітей.
Мету суспільства занести в скрижалі –
це виховати людяність в людей!

Та час летить, хвороба прогресує
і завтра може бути вже запізно.
Якщо й надалі будем жити всує,
то післязавтра відлунає тризна…

В гості до батьків

Я завітала до батьків,
вже перетнув дорогу рів.
Село немов би опустіло,
біленькі хати посіріли.

Стоїть одна моя хатина,
рясніють мальви біля тину.
Ніхто не садить їх, самі
ростуть вони після зими.
;

Попріла, перетрухла стріха,
поникла вся, вже ледве диха.
І тин із та;ли похилився,
мов на коліна опустився.

Десь там і цвинтар за городом,
ніхто у двір не йде по воду.
Давно криниця обвалилась,
водою ж ще в дитинстві милась.

Дитячі мрії пригадались,
частина їх тут і осталась.
Лежать вони на цім погості…
Я до батьків прийшла у гості.

Чому ніяк не скінчиться війна

Чому у нас ніяк не скінчиться війна? –
питає донька у солдата-тата.
Як довго ще лякатиме вона?
І запитань таких в останній час багато…

Чом нашу землю „брат“ окупував?
Чом кулі свищуть і снаряди рвуться?
Чом тисячі людей з армійських лав
додому вже ніколи не вернуться…

Кому потрібна клята ця війна?
Давайте спробуєм спокійно міркувати.
Тому, кому сьогодні вигідна вона,
війна для кого, ніби рідна мати…

Хто за рахунок тисяч тих смертей
відволікає пильність у народу,
затягує у вир псевдоідей
та душить ними думку і свободу.;

Біда на руку й іншій стороні,
отій, що українство оббирає,
що множить свої статки на війні,
і на крові кишені набиває.

Бо знає нице свинство, що війна –
то ширма для корупції і зиску.
Їх підлий інструмент лише вона,
це важіль спекуляції і тиску.

А тому, щоб закінчити війну,
нам мало знищить різних „недоросів“.
Всю нечисть треба скласти у труну,
потрібно знищить власних кровососів!

Повзе змія землею України

Повзе змія землею України,
у саме серце цілиться вона.
Чому ж мовчить, заклякла вся країна,
як суне рать московського багна.

Хто йде у тій колоні і навіщо?
Що хочуть ці чужинці доказати?
Поки в Донбасі міни й кулі свищуть –
вести чи ж можна з терористами дебати?!

Троянський кінь повзе шляхо;м країни,
всередині попи й бойовики.
Задумайся стражденна Україно,
навіщо й хто веде оті полки!

Замислися над тим, робочий лю;де,
чому нас можуть нині научить
патріархату московитського іуди,
псарі агресора, що не дає нам жить?!;
У нас повинна бути власна церква
і мирні та ясні її слова,
поки ще воля й слава не померкли
і смерть не почала нові жнива!

Кряче ворон

Кряче ворон на ялині,
чути крякіт у кремлі.
Щось пороблено країні,
всім виною москалі.

Та не ті, з московським духом,
що шматують Неньку й рвуть.
А свої, рилі з пухом,
що Вітчизну продають.

Горобці що, та не геї,
ненажерність їхня суть.
Повдягалися в лівреї,
все ковтають, не жують.

Все хватають, все їм мало,
ненаситні пацюки.
Очі вже позапливали,
крадуть, тягнуть вже віки.

Час минає, годі спати
і терпіти цих злодюг.
Всіх здолаєм супостатів,
виведемо навіть дух!

Знов здобудем перемогу,
як у Другій світовій.
В завтра прокладем дорогу
і позбудемось повій.;
Допоки?!

Потоки слів і ріки бруду,
мільйони голих обіцянь.
Брехні лавини й словоблуду,
озера хвастовства й стенань…

Знайома всім така картина,
бо кожен день і кожен час
багном вся правляча „родина“
з екранів заливає нас!

А потім та сволота підла
свої збирає бариші,
народ вважає гірше бидла
і веселиться від душі.

Чи довго нас дурити будуть
ці горлопани й торгаші?!
Та не давати жити люду,
поки ми пишемо вірші…

Політичний лікнеп

– Навіщо навкруги будують ґрати?
– Щоб владу упирів охороняти!
– Від кого ж бережуть свою свободу?!
– Від носія в державі влади, від народу!..

– Для чого Конституцію міняти?
– Щоб більше красти й не відповідати!
– А скільки ж в Україні можна красти?!
– Доки при владі чи не склеїш ласти…

– Навіщо Україні воювати?
– Простіше багатіти так й брехати!;
На злигоднях народу красти легше.
Життя ж стає коротше і дешевше…

– Для чого вибори і статуси Донбасу?
– Щоб голови дурить народним масам!
З реформами щорічно зволікати
і знову красти й пельки набивати.

– Чому корупцію ніяк ми не здолаєм?
– Бо владу ми бездумно обираєм!
У владі головні її герої –
тож „боряться“ вони самі з собою…

А як боротися зі злом цим неприроднім? –
частіше все лунає у народі.
Щоб чорне зло те швидше подолати –
сміття все треба вигребти із хати!

Her Polizei

Мої діди Вітчизну боронили,
з фашистами вели смертельний бій.
Одному неймовірно пощастило!
За мир віддав своє життя другий…

Пригадуються розповіді діда
про голод, лихоліття і війну.
Багато він цікавого повідав,
яким було життя у старину…

Закарбувалось у дитячу пам‘ять,
як це бува з малими, зазвичай.
Дід говорив, прикрикуючи навіть,
що гірше за фашиста – поліцай!

Зустрілися й діди уже на небі…
Торує Ненька свій нелегкий путь,;
а поліцаї знову у потребі!..
Мені ж цього ніколи не збагнуть…

Вже знов пройдисвіти народ розводять,
бо то лиш імітація реформи –
стару, протухлу каламуть находять
й пакують у нову сіреньку форму!..

Звідки поліція нова?!

Про яку нову поліцію держави
нам патякають останній час з екрана.
Мабуть захотілось хлопцям слави
і чекають третього майдану…
Не було до цього в Україні
поліцаїв – брешуть популісти.
Зрадників своєї Батьківщини
в поліцаї брали при фашистах!

Досить пустих законів

Вкраїну б‘є янтарна лихоманка –
копають, миють, навіть на очах.
Спецназу зась тут справитись на танках,
природу нищать так, що просто жах…

Все чуємо частіше звідусюди –
закону відповідного нема…
Ви з глузду з‘їхали?! Опам‘ятайтесь, люди!
У нас законів тих вже ціла тьма!..

Народ їх просто не встига читати,
врегулювали все, до миски і виделки…
Лишилося ще тільки сім прийняти –
по кожному із кольорів веселки!
;
Спішать заговорить любу проблему,
ми тонемо в словесному поносі.
Отак до необхідності дійдемо –
Інструкції по колупанню в носі…

А щоб так звану кризу подолати,
не треба довго терти в ступі зілля –
достатньо посадити всіх за ґрати,
хто прокриває те бурштинове свавілля!

Стрільці
(японська притча на місцевий манер)

Стрілок із лука йшов одним селом,
він був найкращим у своєму ділі.
Присів перекусити й за столом
побачив іншого, який стріляв по цілям.

А підкріпившись, майстер з‘ясував,
що вразили всі стріли точно цілі.
Він меч свій витяг і було почав
до ритуалу готуватись харакірі.

Утрутився у справу перехожий,
він майстру розповів, що то блаженний –
спочатку той стріляє в огорожу,
затим малює навкруги мішені.

Гарант з прем‘єром нам розповідають
про виконання цілей згідно з планом.
А хто про плани їх що-небудь знає?!
Звичайно – той, хто верховодить кланом.

Знавці тих планів зовсім не блаженні,
ретельно свої цілі визначають.
В їх планах – знову набивать кишені,
лиш міри ті „стрільці“ уже не знають!..;
Чому бідні…

Він вертиться, як вуж на сковорідці,
втирає про сліпі всім знову трасти.
У всьому вкотре винні австро-німці,
бо заважають преспокійно красти.

Щоденно крутять нам дешевий кліп,
тече з екранів знов смердюче „мило“…
Народе український, ти осліп?
Невже таке життя не надоїло?!

Таких не хочуть бачити в Європі,
свого добра такого вистачає.
Країна вже давно в глибокім… топі –
воно ж краде та ще й усіх повчає!

Ера торгівлі

Торгують всім: картоплею і сиром,
ковбасами та іншими харчами.
Торгівля йде повсюди, усім миром,
авто, калошами і зайвими речами.

Заводи продають і магазини,
патенти, дивіденди, кораблі,
майно із продовольчої корзини,
дійшли й до української землі…

У попиті торгівля власним тілом,
у кожного є свій в торгівлі путь.
Тут Батьківщиною торгують поміж ділом,
а там он честь і совість продають.
;
В наш вік торгівлі так уже ведеться,
що в попиті всіляка каламуть.
Одна лише любов не продається…
Вона безцінна, в неї вища суть!

Вранішня сумна

Я напишу картину маслом,
на ній – одне єдине гасло:
„Проснись, знедолений народе
і захисти свою свободу!“

Від поціновувачів трастів,
від друзів їх і „федерастів“.
Від кроликів, порохоботів,
сутяг, бариг, душевних жмотів…

Від ряжених тих генералів,
від горя, суму і печалі.
Від рукоблудів недолугих,
бо в кожному дріма хапуга.

Від нами ж обраних поганців,
що з нас зробили голодранців,
від їх коханок і коханців.
На всі віки, на всі часи –
убережи нас і спаси!

Гра в закони

Закон про бурштин і закон про забори,
закон про зарплату й закон про офшори.
Закон про кордон і закон про податок,
закон про суспільно-дворовий порядок…;
Закони про стежки і про перелази,
про норми й розцінки спожитого газу.
Нарешті дістанемось сонця і вітру
і приймемо новий закон про повітря!

Кому все ж потрібні безглузді закони,
які добавляють нові перепони.
Бо їх лиш приймають, щоб щось умикнути,
замилить проблему чи рота заткнути…

Кримськотатарський геноцид

Сьогодні роковини у татар
з початку знищення татарського народу,
коли прищавий ненаситний цар
став хоронить його надії на свободу.

Коли усіх з маленькими дітьми
погнали до теплушок залізничних,
поводилися ніби зі свиньми –
стріляли, били… Все було, як звично,

у ті часи розгулу комунізму –
погнали у далеку далечінь
Понині ще лунає вічна тризна,
а над могилами бездонна неба синь…

Яким же треба бути „лицемером и уродом“,
щоб ті події безсоромно оббрехати?!
Страшну трагедію татарського народу
за пошуки життя нового видавати!..

А тим скажу, хто затівав те маяття
чи зараз розповсюджує ганебні чвари –
Щоб ви довіку так шукали кращого життя,
як це робили у Криму татари!.
;
Не пересісти б на рефрижератори

Рашисти хочуть їхати на танках
на Євробачення 2017–ть.
Та потяг мчить вперед й на полустанках
не варто йому зовсім зупиняться.

А ще для тих „танкістів“ в Україні
знайдуться музикальні інструменти,
що змусять їх схилить свою гординю
та відшукати інші компліменти.

Зокрема, не потрібно забувати,
що в рідному селі їх, а чи місті,
хвальків невдовзі можуть зустрічати
вже вантажем трьохсотим, а то й 200–ті!

Глядіть, тамбовські „браття“, щоб не вийшло,
як говорив великий комбінатор,
і взад не повернулось ваше ж дишло,
перетворивши танк в рефрижератор!

До другої річниці Одеської трагедії

Сьогодні голову схиляє вся Одеса
і шану віддає своїм синам.
Життя їх вилилось у історичну п‘єсу
посеред моря пафосу і драм.

Завмерли у скорботі одесити,
схиляє голову увесь простий народ,
але скриплять зубами урки ситі
та сиплються погрози від заброд.

Уже покрили сіттю всю країну,
московська цвіль й рашизму метастази.
;
Я закликаю всю нашу родину
позбутися тієї геть зарази.

Плаче і стогне Ненька-Україна,
та не потрібно руки нам складати.
Московія – це ракова пухлина,
яку потрібно терміново видаляти.

Вже мавпам стидно

Коли історію я людства розглядаю
і бачу приклади численних звірств,
то сумніви беруть, що ми із раю,
ведемо свій початок… Стільки вбивств
і підлості потоки та обману
постійно супроводжують цей шлях.
Вже душу нудить від політиків дурману
і серце більше й більше розпирає жах.

Достатньо Хіросіму пригадати,
голодомор у тридцять третьому у нас,
Катинь, Хатинь і Яру Бабиного шати,
концтабори, ГУЛаг, Абхазію, Донбас…
Кровавим світлом струменить від рампи –
театр „Життя“, його остання пілка.
Якщо людина і пішла від мавпи,
то то була її найгірша гілка!

До дня великої Перемоги

Я дякую за перемогу діду,
Пилипу діду і усім дідам,
що захистили нашу землю рідну
від ворогів-фашистів. А ще вам
хотілося б згадать за перемогу;
усіх народів в Другій світовій.
За ту неоціненну допомогу,
яку отримали усі в війні ми тій.
За те, що стільки самих різних воїв
за мир і щастя наше полягло.
За невідомих тисячі героїв,
що захищали місто і село.
Згадати хочу я естонців й білорусів,
татар, таджиків, чехів, латишів
поляків, українців і французів,
усіх національностей бійців.
За тих, що днями й темними ночами
кували перемогу у тилу
і довгі роки в горі та печалі
тримали фронт, „лупа;ли ту скалу“…
Здолали разом всі нациста-звіра,
зірвали з нього хижого тавро.
Допомагала їм у цьому віра,
безмежна віра в щастя і добро!
Надія теж людей не покидала,
життя на краще, радості часи.
Ну, а любов серця їх зігрівала
й вела вперед крізь гори і ліси.
Закінчили похід свій у Берліні
і над Рейхстагом встановили стяг.
Давайте пригадаємо ми нині
героїв тих, що полягли в боях!
Загиблим віддамо останню шану,
схиливши свої голови в скорботі.
Усім їм з України й Казахстану,
танкістам, артилерії, піхоті…
Мільйонам люду, що пішов із димом,
згорівши заживо у лагерних печах.
Життя людське занадто швидкоплинне,
весняним снігом тане на очах…;
Невже ж не хватить мудрості народам
сказати твердо „ні“ страшній війні?!
Невже свій ум і честь, свою свободу
ми віддамо в заклання сатані?!
Невже останнім часом всі ми стали
походити все менше на людей –
бездумно Божу заповідь попрали
й позбавимо майбутнього дітей?!.

Вершина „професіоналізму“

Зіткнешся із народним депутатом,
у нього спільного з повією багато.
Та має він і те, про що повія
лише вночі в шикарнім ліжку мріє.
Бува й таке, хоча і небагато,
повія стала враз народним депутатом.
Збулась рожева у вакханки мрія –
тепер вона з усіх сторін повія!

Офшорно-шоколадний барига

Як зветься той, скажіть, пани хороші,
хто в очі бреше вам про свої гроші
й ховає у офшорах власні статки,
щоб не платити у казну податки?!

То, звісно – кримінальний елемент!
Ну, а якщо він ще і президент?!
Тоді нові питання виникли: де ж Рада
і чи про інше скаже вам він правду?!

Зокрема, нацбезпеку і реформи
чи про війну, хоча би для проформи,
про корумпованість всієї вертикалі,
за що чиновники отримують медалі…;
Про захист українських інтересів
та ще про цілий ряд гучних процесів.
Яка вже може бути до гаранта віра?..
Воістину – не сотвори собі кумира!

А ворог поряд, танки на кордоні,
сидіти нам не варто в обороні.
Поки ми чубимось та кричимо про славу,
узагалі б не втратити державу…

Нічого не буває просто так

Коли на перший погляд доля неправа,
якщо образа горло затискає –
рішуче відкидай пусті слова,
всього в житті у кожного буває…

А ще не варто сльози лити марно
й стражданнями лиш горе тамувати.
В житті нічого не бува безкарно,
бо заслужили ви тієї втрати.

У бідах всіх кори себе вперед,
в минуле зазирни недоброчинне.
Згадай, було що до і посеред –
там ти знайдеш всіх бід своїх причини.

Як все змінюється!

Як час людину змінює…
Ну, просто не впізнати!
Чи міг від себе я того чекати,
щоб смерть людини не ятрила душу,
а навпаки! Та ще сказати мушу –
чи міг подумати, що „брат“ прийде до брата,
щоб підло запалити його хату.;
Щоб красти все, що нажили віками…
Багато що змінилося з роками.
Вже досить часто з того хто радіє,
коли спливає рядова подія –
„братів“ чергова сотня повернулась у Росію,
але вже „Грузом-200“!
Дійсно чудасія…

Чому ж так?!

Чому з агресором іще й до цього часу
дипломатичні не розірвані стосунки?!
Чому тримають за лохину маси,
а керівництво розсипає подарунки?!.

Чи не тому, що шоколадні інтереси
переважають всенародне горе?!
Чи не тому, що там не до прогресу,
брехні де й обіцянок цілі гори?!

Чи не тому, що до сих пір обранці,
війну своїм ім‘ям ще не назвали?!
Тому, що безсоромні, ниці ланці
іще агресором Росію не признали.

Фінансова петля

Що діється у нашій стороні?!
Бариги й злодії відкрито балом правлять.
Герої гинуть в не об‘явленій війні,
а олігархи жруть і зуби скалять.

Катастрофічно зріс державний борг,
бідують люди, та жирують гади.
Яка там криза?! Вибачить хай Бог –
вони в народу просто гроші крадуть!..;
Чиновників росте страшна орда,
розгул корупції вже захлеснув країну.
Якщо не буде ця зупинена біда –
ми можем втратити державу Україну.

Все пізнається в порівнянні

Я ображався на Творця, що не було чобіт.
Поки не стрінув молодця в його сімнадцять літ.
Той їхав тихо на візку, бо ніг своїх не мав.
Й веселу пісеньку таку про себе все співав.
І я нарешті зрозумів, що чоботи – мара.
А в голові лиш кілька слів: життя – велика гра.
Тут можна виграти усе, а можна – навпаки.
Одного течія несе, а іншого – байки.
Один ногами по піску біг і залишив слід,
а інший їхав у візку в свої сімнадцять літ…

Що вони там курять?!.

Ізраїльські кордони перетнули
десятки палестинських танків, „градів“…
Без бою пропустили! Ну, ви чули?
Ось тільки подивіться на тих гадів!
Захоплюють адмінбудівлі, склади,
єврейське все населення питають…
Прем‘єр Ізраїлю говорить, що у влади
шляху рішить конфлікт цей силою немає!
Потрібно вирішить усе дипломатично,
амністію бойовикам прийняти.
Вести переговори і систематично,
полонених міняти та звільняти.
А ще, щоб швидко досягти мети,
бойовикам отим із Палестини,
дозволить вибори місцеві провести;
й надати статус особливий для частини…
Ви уявляєте собі такий сценарій?
То що вони в Європі тільки курять?!
Улаштували мінський серпентарій,
за носа водять нас і дурять!

Нас знову хочуть розвести

Що діється у наших соцмережах…
Ой, скільки ґвалту, криків і тирад!
Чи має лицемірство якісь межі?!
Хто фінансує той лиш маскарад?

Тих тролів, що уми нам забивають,
що пригощають нас лайном і брудом.
Вони нас за лохів чи дурнів мають,
коли за біле чорне видають, паскуди?!

Хто ж ті, що нам казки розповідають
й маскують репетом отим злодійську суть?
Когось там „декласують“ й „прибивають“,
але прибиті процвітають і живуть.

На „місце ставлять“, в „шок вбивають“, в „ступор“,
працює пропаганди апарат.
„Добили“, „знищили“… – лунає, ніби в рупор.
Синіють тролі, відпрацьовують свій шмат.

Під видом ліків тичуть нам отруту,
схиляють вибори на Сході провести.
Закласти міну й запалити трута,
щоб будь за що дістатися мети.

Задумайтесь над цим, шановні люди,
щоб Батьківщину разом нам спасти –
до чого закликають нас іуди,
бо зовсім недалеко й до біди!;
Допоки підкидатимуть ці „жуйки“
і скільки лихо будуть ще творити?
Самі дивіться, думайте, міркуйте
й самим себе не дайте одурити!

Гіркі роздуми ветерана

Я не вписався в нинішнє життя,
де правлять гроші всупереч законам,
але назад уже немає вороття
й сувору дійсність не заллєш бетоном.

Не можу совістю своєю торгувати,
викручуватись, говорить неправду,
брехати, зраджувати підло, хитрувати…
І дід, в свій час, віддав життя за правду.

Я звик своєю честю дорожити,
чекаючи сумлінно свою мрію.
Прислужувать не можу, лиш служити.
За що боровся все життя?! Не розумію…

В єдності наша сила

Якщо ми гідно хочем жити,
не варто нити і тужити.
А працювати більше треба
і починати варто з себе.
А ще потрібно не вищати,
а Батьківщину захищати
від різних гадів, „недоросів“
й своїх „народних“ кровососів.
Чиновників, що люблять статки
й беруть-гребуть щоденно взятки.
Від різних зрадників-іудів,;
і пострадянських словоблудів.
Лише всім миром, дружно, разом
позбавитись ції зарази
ми зможем, люди, взагалі
і панувати на землі.
На наших неозорих нивах,
таких родючих і красивих.
На наших українських кручах,
де знову Дніпр реве ревучий.
Лише тоді наш прийде час
і нас вітатиме Тарас!

Останній лист

Напишу я листа,
напишу у майбутнє, потомкам.
Хай читають вони
через сотні і тисячі літ,
що таке красота.
Із вогню та краса і бетону,
та яким був колись
наш далекий, загублений світ.

Напишу про життя,
як тоді ми жили і творили.
Проводжали дівчат
і співали веселих пісень.
Як ростили хліба,
а ще віддано й чесно любили,
видавався яким
нам у радості завтрашній день.

Напишу про любов,
про кохання палке і розлуку,
про дорогу широку
і стежку вузьку на завод.;
Напишу в далечінь
вам про радість безмежну і муку,
про птахів в небесах
і про зір чарівних хоровод.

Все забрала війна,
все поглинула чорна скорбота.
Рвуться міни кругом
і осколки та пулі свистять.
У свої двадцять п‘ять
ми пізнали життєві турботи,
тільки радість життя
ще уповні не встигли пізнать.

Нас не варто жаліть,
бо і ми б не жаліли нікого.
Не потрібно ридать
та в минуле нам слати листи.
Обірветься життя –
і усі ми полинем до Бога,
та усе ж не дарма –
у майбутнє навівши мости…

Напишу кілька слів
і писати вже більше не буду,
бо не знаю і сам,
спадкоємцям що ще написать.
Не пізнав я життя,
а снаряди вже рвуться повсюди.
Я до бою іду,
щоб сьогодні його захищать.

Напишу я листа.
Напишу швидкору;ч перед боєм.
Може встигну, іще
за коротких тих кілька хвилин.
;
Мамо, рідна моя,
чи зустрінуся знову з тобою,
та у серці завжди
хай живе захисник твій і син.

Помовчи

Не треба говорити, помовчи.
Послухай тишу, в ній своя чарівність.
Не треба слів, ти подумки кричи
про сподівання юності у вічність.

Про щастя, горе, біль і почуття
зітхання, роздуми та щем у серці.
Про радість, смуток, пізні каяття
і про життя у вогняному герці.

Не треба говорити, бо любов
сама без слів про відчуття розкаже.
У повній тиші збурить в жилах кров,
узором вишивки на полотнину ляже.

Моїй душі пустих не треба слів,
бо красномовніше про все повіда тиша.
Вже вогник світлих почуттів зітлів
і вітер лиш полин-траву колише…

Думи мої

Думи мої, сіромахи, сумно мені з вами,
в синє небо, ніби птахи, линете з роками.
Усе далі, усе вище, вже й за небокраєм.
Я мандрую, вітер свище, то пеклом, то раєм…

Над землею підіймуся, полечу за хмари.
У безодню задивлюся, де горять Стожари.;
Подивлюсь на Україну, на її простори.
Пригадаю ту картину, де поля і гори.

Де лани широкополі, де Дніпро і кручі.
Ще шукаєм щастя-долі, знов реве ревучий.
Треба знову рвать кайдани і кропити кров‘ю…
Думи мої полум‘яні навпіл із любов‘ю.

Бо другая половина – то лиш лють безмежна.
Не була ще Батьківщина дійсно незалежна.
Незалежна від підлоти, від царя і свити.
Ой, ще стільки нам роботи потрібно зробити!..

Ще прийдеться козаченьки долю боронити.
Визволяти рідну Неньку від царьків і свити.
Ще нам стануть у пригоді наші шаблі гострі.
Доведеться при нагоді завітати в гості.

Завітати і спитати, скільки ж можна красти.
Доки будуть жирувати гади ті мордасті?!
Бо не гоже й нашим дітям це ярмо тягнути.
Завітаєм, позриваєм ярма ті і пута.

Станем браття ми стіною за нашу державу.
Як один підем до бою за козацьку славу!

Два вороги

Зібралась Україна повесні
в Європу йти незнаними шляхами,
та наяву зустрілась, не вві сні,
з двома підступними і злими ворогами.

Два вороги у нас, два вороги –
це зовнішній один і всередині другий.
Два вороги у нас, два вороги –
заклятії „брати“ і внутрішні хапуги.;
Її шматує ззовні московит –
Крим захопив, в Донбасі люд вбиває.
А всередині свій космополіт
останні статки у народу відбирає.

Вставайте люди, Неньку захистіть,
не дайте ворогам майбутнє вкрасти.
Здолайте тих і інших, не простіть
їм хижим. Відведіть ці дві напасті!

Я вірю, що настане знов весна,
розквітнуть у саду чарівні вишні.
Нам щастя й радість принесе вона,
і кануть в небуття часи невтішні.

Щоб розквітли чорнобривці

Україно мила, моя Ненько,
ти в біді уся і у вогні.
Животієш, Матінко рідненька,
у жахіттях, горі і борні.

В тридцять третім голодом морили
комуняки ненаситні нас.
Землю рідну всю могили вкрили,
Крим „брати“ украли і Донбас.

Та біда не ходить поодинці,
гниди усередині свої –
доморощені й чужі ординці
розривають нутрощі її.

Розкрадають рідну Україну
рвуть її сердешну на шмаття,
добивають мову солов‘їну,
позбавляють Неньку майбуття.
;
Та хіба ж ми, други, так і будем
тихо, мовчки осторонь стоять?
Чи минуле зовсім позабули
й на майбутнє також наплювать?!

Розтуліть нарешті свої очі,
пробудіться грішні віді сну.
Я побачити нарешті хочу
українську чарівну весну!

Чорнобривці щоб розквітли наші
біля хати, в рідному краю –
вирвати із себе треба „рашу“
і не скніти в пеклі чи раю!

Та й з Європи нічого чекати,
тільки зиск їм з нашої пітьми…
Навести порядок в своїй хаті,
українці, зможемо лиш ми!

Оповідка про козацькі думи

Сидить козак край дороги під крислатим дубом.
На дніпровії пороги похилився чубом.
Похилився, прихилився та й думу гадає –
Чому в краї, де родився, щастячка немає…

Окружили польська шляхта, татарва;, кацапи…
Не накинеш вчасно плахти – обстрижуть, як цапа.
Випотрошать, обкарнають, наче й не людина,
а від них тебе чекає лише домовина.

Так сидить собі, міркує – ніби ж не ледачий,
не дурак, не байдикує, має добру вдачу…
Та коли до жнив доходить – нічого косити,
у кишенях вітер бродить й хочеться тужити.
;
Розтягла усі старшина статки від походів.
Чи така вона паршива й у других народів?
Ота доля-сіроманка, доля-бідолаха.
Бо якби не вишиванка, носив тільки б лахи…

Сидить козак ріпу чеше та все думу дума.
Може нам про те все брешуть оповідки, куме?!.

Забайкальські Карпати

За Байкалом сонце сходить з-за крутої сопки.
Служба тут давно проходить в капітана Стьопки.
Родом він із Буковини, жив і вчився в Сумах.
Тисяч сім від України, Батьківщина в думах.
І таких Степанів море в особовім складі.
Сопки заміняли гори при радянській владі.
А на рідній Україні московити кляті.
Там полковники й майори на його посаді.
За Байкалом сонце сходить, хлопці не зівайте.
Ви на Стьопку капітана всю надію майте.

Чудаки на букву „м“

Останнім часом в рідній Україні
багато розвелось мутних дядьків.
Таких собі перевертнів корзина,
на букву „м“ цікавих чудаків.

З чотири сотні у Верховній зраді,
не менше у Кабміні і АП.
Вони усі в строю і при параді,
в судах, прокуратурі, МВД.

Окремо слід назвати податківців,
таможню, банк і навіть СБУ.;
Туди ж і поліцаїв-початківців,
хоча для них резервував я „у“.

Додати слід – таких осіб цікавих
удосталь і на нижчих поверхах.
Вони гуртуються в такі ж мутні анклави
і крадуть, тягнуть, смокчуть… Просто жах!

Ну, що з такими трутнями зробити,
для боротьби обрать яку зі схем?
Нормальними потрібно замінити
всіх чудаків на спільну букву „м“!

Слово і діло

Не кожен хоче працювать,
та кожен прагне слави.
Десь загубилась люду рать
в путі від слів до справи.

Тому не зайве пам‘ятать –
потрібне добре слово.
Та хто не вміє слів тримать –
той зроблений з полови.

Троянська коза*

На полонині, за горою,
розкинулось містечко Троя.
Жили там звірі мирно, дружно,
хоч інколи жилось сутужно.
Неподалік було болото,
де мешкала одна сволота.
На Мокші там стояла стая**,
і вовча в ній селилась зграя.
Їх ватажок шакал плішивий;
задумав Трою захопить.
Бо жив грабунком біс паршивий,
нічого більш не міг робить.
Нагоди ж ще не видавалось,
бо Троя билась і кусалась.
У хід ішли копита, роги, кігті,
а тому лиш чекать лишалось.
Та в Трої проживала кізка,
така собі проста коза,
скубла траву попід берізки
і вигиналась мов лоза.
Троянці місто захищали,
хоча і слабші від вовків.
На пашу разом вирушали,
робили це без зайвих слів.
Лиш з норовом ота козичка
не звикла стрій чіткий тримать.
Десь в стороні скубла травичку
і під кущем лягала спать.
Це запримітив той плішивий,
вмить у шакала визрів план.
Він підстеріг козу спесиву
і потягнув до себе в клан.

Заклацала зубами зграя,
рікою слина потекла.
Їх зупинив шакал лукавий –
це ключ до міста і села.
І стали кізку научати,
оті шакали і вовки,
що браму слід не запирати,
коли на пашу вирушати,
на всі засуви і гачки.
Отак тривало пару років
доки шакалячих уроків
напам‘ять вивчила коза.;
При цьому гарно годували,
на зграю мекать дозволяли,
поки над Троєю збиралася гроза.
Козу ж ту потім відпусти
й приготували кращі сили –
у засідку біля воріт
троянських хижі посадили.

Чекать недовго довелося,
що заплановано – збулося.
Не стало в лісі більше Трої,
усі загинули герої…
У чім цієї байки суть?
Засланих кіз боятись треба
і висновок зробить для себе –
ті кози лиш біду несуть!

*Заключний твір триптиху „Фальшива надія“.
** Хлів, стайня.

Гей, Бики!

Життя тече своєю чередою,
мелькають роки і пливуть віки.
Все змінюється, як і ми з тобою,
тепер у нас уже нові й бики.

Не ті, що степ колись давно орали,
возили збіжжя чинно до млина
і шлях чумацький сіллю засівали
степами Таврії. Змінилась далина…

В тролейбусі, трамвайному вагоні
жінки вагітні й дідусі стоять.
Їх обскакали у життя погоні,
немає місць – на них бики сидять.
;

По зустрічній зі швидкістю ракети
буває мчить собі такий ось бик.
Ланцюг на шиї, ратиці у кедах,
з салону чутно невимовний гик.

Зайдіть в під‘їзд чи у кабіну ліфта,
тут феромони хмарами снують.
Питання виникає в стилі Свіфта –
тут люди чи тварини вже живуть?!.

У Францію на Євро по футболу
з Росії чартер терміново полетів.
Керують всім там ФСБшні кола,
бо в ньому ціла партія биків.

Те стадо із тваринним гиком-ревом
усе руйнує, нищить і трощи;ть.
З корінням рвуть бики кущі, дерева,
калічать глядачі, а можуть вбить…

Оглянь уважно рідні ти пенати,
повсюди цих биків багато дуже.
А щоб оте биківство подолати –
із себе починати треба, друже!

Свято популізму

Сьогодні вихідний, чергове свято
придумане у дусі комунізму.
Таких святкових днів у нас багато,
не додають вони нам оптимізму.

Суспільний договір давно не діє,
то лише ширма, цяцька для народу.
Закрили очі обіцянок вії
та казка про добро і про свободи…;

Так, Конституція – то лише гарна казка,
щоб вам ті крикуни не голосили.
Я вірю, що настане все ж розв‘язка,
але самі не згинуть чорні сили.

День популізму, свято в нас сьогодні,
Злодюги силу права замінили
на лозунги, хоча і благородні,
та штучне і цинічне право сили…

Проституція світового масштабу

Учора він картав рашистську дійсність
за підлий у Туреччині гамбіт,
та раптом гнів змінив на царську милість
і поведінкою своєю вразив світ.
Сьогодні він поїхав до Росії
і запевняє: Вова – кращий друг!
Політик – це така собі повія,
петлею мертвою замкне черговий круг.

Обережно брехня!

У нас продасться все, хай кожен знає! –
несамовито скрізь реклама нам волає.
І той же сайт нам знов відверто „чеше“ –
у нас найкраще, тут ніхто не збреше!

Одні хіти без переривів на рекламу! –
локшину вішає чергова нам програма.
Нема межі цинізму в тих розливах,
бо роблять це у міжрекламних переривах!..

Гірка й невтішна ця бездонна чаша –
шахрай, крутій на кожнім кроці нашім.;
Своїм очам не вір, тим більш вухам,
коли махляр перед тобою, шельма й хам.

А як же в цьому білім світі жити
і що з гидотою тією нам робити?!
На дотик, смак і запах все перевіряти,
щоб віру в чесність і порядність не убити?..

Не царська справа

Війна в Донбасі всю країну убиває,
на часі терміново бити у набат.
На фронті вже бійців не вистачає,
бо генералів більше ніж солдат…

Страшна корупція країну доконає,
її негайно зупиняти треба,
але гарант до того справ не має,
бо починати треба прямо з себе!

Невже все марно?

На полотні життя малюю я картину,
ретельно фарби підбираю гарні…
Та вкрила візерунки павутина.
Невже усі мої старання марні?

Невже землі не вистачить тепла,
посіяне зерно невже не зійде?
А може сила слова замала
і путнього нічого вже не вийде?..

Кричу, волаю, у всі дзвони б‘ю,
та чую лише шепіт звідусюди.
Повторюю молитву я свою –
нарешті просинайтесь, добрі люди!;

Прокиньтесь, чемні, відійдіть від сну,
протріть урешті-решт незрячі очі!
Але не подолати ту стіну,
мене ніхто і слухати не хоче…

Зашорені й мутні у люду очі,
усіх приспала лінь, недобра звичка.
То й ремиґають з ранку і до ночі,
зів‘яла ще в кориті є ж травичка…

Лемніската

Вона зненацька може заявити,
щоб підігріть до себе інтерес:
Без тебе я не можу й мить прожити,
а день – то просто невимовний стрес!

В душі у неї чорне попелище,
в заявах не існує норм і меж –
Як демонів усіх в мені ти знищиш,
то й ангели мої загинуть теж!..

Прийоми ще в кишені є у кізки,
вона миттєво видасть політес:
Ніщо так не прочистить, любий, мізки,
як недоречний і безґлуздий секс…

Із нею ті дива бувають часто,
в запасі завжди мед, вино, крючок…
Пильнуйте, щоб на вудку не попасти,
не проковтнуть прихований гачок.

Підступність – то вже річ невиліковна,
людський цинізм не знає геть межі.
А прикладів таких повсюди повно,
як не існує меж і для маржі…;
З „братнім“ привітом

Тихо колишуться віти,
сумно край лісу стою.
Поле укрилося цвітом,
га;ривом пахне в гаю.

Свіжа могила під віттям,
хрест на узліссі бринить.
Хто в ці часи лихоліття
у домовині тій спить?

Може невпізнаний воїн,
Неньки святий захисник.
Може і той, хто достоїн
на придорожній терник.

Тихо колишуться віти,
рядом вмирає село.
Скільки з усього їх світу
тут за два роки лягло…

Через чиюсь недолугість,
через жадобу і гнів
хтось положив свою юність,
птахом у небо злетів…

Та чи ж за те вони бились,
йшли напролом, до кінця.
Щоб ми з цим хамством мирились,
й власні заклали серця?!.

Ухнуло десь з-за лаштунків,
чується відгомін залпів –
„старшого брата“ дарунки
небо розрізують на;впіл.
;

Тихо колишуться віти,
сумно край лісу стою.
Поле шматують „привіти“,
жарко в Донецькім краю.

Спека по всій Україні,
спрагло у душах, серцях.
Всім ворогам в домовину
вгоним осиковий цвях!

Свято чи поминки?

Сьогодні в Україні незалежне свято,
святкує дехто, аж пиляка йде!
Але таких вже зовсім небагато,
та скоро й це у вічність відійде…

Не дуже щось святкується народу,
не вірить він в майбутнє золоте.
Поглянемо, отримав хто свободу
й дорога та куди всіх нас веде.

Вже вільні стали гроші від народу,
і тут належне треба їм віддати,
бо необмежену отримали свободу –
в кишені влади і офшори утікати.

Дістали волю за грошима й статки –
втекли, тут правди нікуди дівати.
Здавили шию їм драконівські податки
та так, що годі й голову підняти.

Отримали свободу наші ціни,
ростуть на заздрість гривні і грибам.
Гриби ж для пересічної людини
давним-давно уже не по зубам.;

Звільнилися від пут нові тарифи
птахами полетіли в височінь.
Їх не лякають ні підводні рифи,
ні Бог, ні дідько, ні біда… Амінь.

Залежність втратили обранці від народу,
для них те беззаконня стало звичним.
Вони самі собі встановлюють свободу
і думають, що так це буде вічно.

Держава наша – той же корабель,
що суне в шторм. Все більше диферент!
Баласту в кубриках гора, до самих стель,
ну, а найбільший, як не дивно, президент…

Але традиції ми бережемо свято.
Різдво, обидва роки, празник жінки
святкуємо несамовито і завзято,
та це сьогодні – вже скоріш поминки…

Який парад, навіщо тратить гроші,
коли вже їсти нічого народу?
Не краще б вам самим, пани хороші,
піти на фронт, щоб захистить свободу?!

Третій рік війни

Йде третій рік неоголошена війна,
шматують рідну землю хижі круки.
Та кожну весну розквітає знов вона,
не знають слова „досить“ ті тварюки.

Вже третє літо „гради“ ниви рвуть,
на шмаття рвуть донецькі ниви спілі.
І кожен тиждень йдуть в останню путь
десятки й сотні хлопців посивілих.;

Ідуть на небо, щоб батьки жили,
а ще дружини, сестри, рідні діти.
Та знову смертю плюхають стволи,
для багатьох це вже останнє літо…

Так доки будем рідних хоронить,
поки бариги весь нарід грабують.
Пора Вітчизну-неньку боронить,
бо тварі слова доброго не чують.

Парадокси національного виробництва

Рекордні урожаї зернових
зібрали хлібороби України.
Та все частіше розбирає сміх,
як кажуть, що не хлібом же єдиним…
Бо знову хлібодарам свердлить мозок:
Куди дівать зерно – питання не просте.
Корупція все ж переможе розум –
цієї осені ціна на хліб зросте!..

Відходять друзі

Відходять друзі, час летить спонтанно,
і тут не вберегтися від біди.
Одні ідуть на небо невблаганно,
а дехто з інших – просто в нікуди…

Найбільший ворог дружби завжди заздрість,
вона зламала не одне крило.
Як успіхи товариша не в радість,
то й згадки там про дружбу не було…

І правда завжди димом очі ріже,
бо зазвичай лама порочний круг.;
Та хто вам чесно скаже слово свіже,
як не старий і вірний, справжній друг.

У нашому житті всього буває,
лише Господь не робить помилок.
Та нас, говорять у народі, оживляє,
не гроші – дружби вірної ковток.

Коли ж у дружбі вже нема потреби,
а правда, ніби шило, око коле.
Коли старої дружби вже не треба –
прощайте всі, хто кинув дружнє коло.

Епідемія татуювання

Настало літо. Вже й біля води
у групи люди почали збиратись,
блукати тінями – туди-сюди,
а потім зовсім стали роздягатись…

Відкрилася картина геть невтішна,
як познімав народ свої жакетки.
Поглянеш і стає до болю смішно –
не люди, а якісь там етикетки…

Пливе ось пляжем перелітна птиця,
тату набила дівчина проворна
китайською, але ж яка дурниця –
не заморожувать, читай її, повторно!

У іншого з грудей кричить реклама,
центнер вагою, пика аж тріщить –
„Довіку не забуду рідну маму!“,
та вічним сном його сирітка спить…

Ось ще дві мавпи сунуть, мов з музею,
татушки вже від п‘ят до шиї носять.;
Все тіло розмальоване дурнею,
а вільне залишилось лиш на носі…

У всіх набиті чорні, кольорові
серця, герби, слова, хрести, ікони…
У юності на витівки здорові,
„добро“ носити будуть те до скону.

Таким він був

Усе життя немов дитина жив,
все щиро вірив у добро і правду.
Не завжди вистачало в нього слів,
щоб змалювати віру в світле завтра.

Прямий був, казна-що не плів,
відверто він дивився прямо в вічі.
Все бідкався і каганця палив,
коли зненацька затухали свічі.

Добігло непомітно до кінця
людське життя: ні довге, ні коротке.
Не досягнув він так свого вінця,
хоча до нього залишались кроки…

Карпати гинуть!

Карпати помирають від сокири,
тріщать і падають смереки вікові.
Щоденно і надривно виють пили,
та лісовози з гір спускаються нові.

Природа гине у Карпатах українських,
ридає й тужить наш карпатський ліс.
Від хижих дій таких відверто свинських
вся флора й фауна злітає під укіс.;
То можновладці роблять свої гроші,
які не пахнуть, але як сказать…
Ви нюх утратили, пани хороші,
вони не пахнуть дійсно, а смердять.

Істот тих добрим словом вже не справить,
для них вже не існує знаку „Стоп“.
В них бал єдине гасло нині править –
„Можливо все, а після мене – хоч потоп!“

Карпати українські полисіли,
поникли голови славетні синіх гір.
Невже не вистачить нам мудрості і сили
спасти зелений верховинський мир?!

Нічого не минеться

Вам дати відповідь за все, скоти, прийдеться
за Грузію, за Крим і за Донбас.
Нічого даром вам, тварюки, не минеться,
все спом‘янеться, йде розплати час.

Відповісте за ЮКОС і за „Боїнг“,
за бранців українських і других.
За наслідки страшні чеченських воєн
та ще сестер кривавих інших їх.

Згадаються вам нагла смерть Нємцова
і Політковської дітей безсонні ночі,
всі ті, що полягли за чесність слова
та дерибан – „Зимові ігри в Сочі“.

За те, що весь народ свій розорили,
за вкрадене ім‘я Вкраїни – „Русь“,
що разом з екіпажем утопили
Росії гордість – субмарину „Курськ“.
;
Чи вміститься на неба терезах,
що назбиралося з часів Афганістану.
Та впевнений, за сльози, біль і страх –
все боком вилізе, поперек горла стане.

Сучасні джульєтти

Я не гола і не боса,
статна дівка русокоса.
Пишногруда, круглолиця,
є на що тут задивиться.
Чорноброва, синьоока,
та і з крижами – нівроку.
Ну, а талія осина –
очі відірвать несила.

Я не жну і не сапаю,
бо метку натуру маю.
За прилавком не стою,
хоч сама завжди в строю.
Гарна дівка, струнконога,
в бізнес вся моя дорога.
Обкручу я навіть чорта –
тож родилась для ескорту.
Є на послуги оці
грошовиті покупці.

Донжуану, мачо, франту –
послуги по прейскуранту.
Так дивись за кілька років
без напруги стільки кроків:
мерседес, диплом, будинок
ще й фундамент для родини.
Бо старезний мільярдер
пропозицію припер –
руку й серце пропонує,;
ще і яхту подарує
та мільярд, а може й два…
Не боліла б голова!
Скільки там йому лишилось,
ну, скажіть мені на милість.

Ну, а потім, не каліка ж,
підшукаю чоловіка,
понароджую дітей
й буде все, як у людей…
Отакі прийшли часи –
все вирішують труси.
Не до од уже поетам,
бо тепер такі джульєтти…

ГорлоПанів розвелось багато

„Патріотів“ розвелось багато,
йде війна, тяжкі тепер часи.
Плаче, тужить Україна-мати
і стікає краплями роси.

Тужить Ненька над синами гірко,
що в полях за неї полягли,
що не випили свою життєву мірку
і раніше строку відцвіли.

Словоблудів розвелось багато,
кожен правду нам несе свою.
Дифірамби є кому співати,
та бійців бракує у бою.

Горлопани рвуть мою країну,
їх сьогодні повно, ціла рать.
Той, хто дійсно любить Україну –
мовчки йде за неї помирать.;
Остання охота

Мисливцем по характеру він був,
ще у афганську службу ніс в спецназі.
Ніхто від нього лайки не почув,
та спуску не давав любій заразі.

Уже давно минули ті часи,
коли з одним ножем він брав ведмедя.
Літа летять, порідшали ліси,
і внучка підросла у діда, леді!

Та чотирнадцятий війною грянув знов,
„брати“ Донбас украли разом з Кримом.
Любив свій край, гучних не вів розмов,
тож на війну пішов з четвертим Римом.

Хоч вже в літах, але вподобав дівку,
не звик перед очима він мелькати.
Узяв „Маестро“ снайперську гвинтівку
та прихопив з собою дві гранати.

Весь час своїм життям ризикував,
коли ходив самотньо на завдання.
Вночі, увечері спокою не давав
він ворогам, а також – на світанні.

Бог милував його жарких котлів,
і навіть не було легких поранень.
Беріг від ворогів, своїх козлів
аж останньої пригоди на світанні…

Відхід своїх він хлопців прикривав,
у тил до ворога вони вночі ходили.
Та бісів син там також не дрімав
і засідку „Маестро“ все ж розкрили.;

Йому б назад швиденько, до своїх,
та як же друзі, хто їм допоможе.
І вже в кільці – їх, як в собаки бліх,
один проти восьми в тилу ворожім.

Та зараз навіть те не головне –
тримає терористів на прицілі,
устигли б хлопці, хай лиш час мине,
й зусилля досягнуть своєї цілі.

Ще не смертельно, то ще не кінець,
бо вдома він, а з „гвинтарем“ їх двоє.
Поклав ще трьох бандитів молодець
і все ж скінчились в подружки набої…

А ворогу за цим прийшла підмога,
кільце стискається, дихнуть немає як.
Закрита до своїх тепер дорога
і це мисливцю вже недобрий знак…

Шакали здобич внюхали легку,
дотумкали – патрони закінчились.
Кільце все вужче, горе чужаку,
бо на їх боці й перевага сили.

Він каску скинув, глянув в синє небо,
зняв з ременя останніх двох подруг.
Зоря займалась, вибирати треба –
пора ступати у останній круг.

Жив скромно і боровся, як умів,
любив Вітчизну та сім‘ю, як завше.
Подвійний вибух залпом прогримів,
з десяток ворогів з героєм взявши…;
Ех, дороги

Не сіяли, не орали –
на асфальті назбирали,
п‘ять мішків зерна пшениці,
годувать скотину й птицю.
А іще з півтони жита –
буде взимку з чого жити.
Назмітали, нашкребли
із вибоїн, що змогли.
Тут вини немає Бога,
винувата в тім дорога,
вся у ямах та горбах…
Не поїздка – просто жах!
Бо на кожнім кілометрі
без вибоїн кілька метрів.
Мало виростить, зібрати,
треба довезти і здати.
Як вони те збіжжя возять
бідолахи-зерновози…
Як не яма, то канава,
тоне в ній вся наша слава.
Але в нас такі дороги,
навіть олень вломить роги,
бо засіли бюрократи,
крадії і казнокради.
З верху й до низу крадуть,
в них із нами різний путь.
Яхти, літаки, боліди
не залишать там і сліду –
інші борознять шляхи,
грошей повні в них міхи.
Я б хотів би замість гранта,
щоб прем‘єра чи гаранта
провезли безперестанку;
із Казанки до Баштанки!..
А як витримає гад –
ще туди його й назад!
Може це їм допоможе
пригадати, милуй Боже,
що живуть на Україні
не вони одні єдині.
А то возять лиш свій зад
до Борисполя й назад.
Як відвідать Запоріжжя
при такому бездоріжжі?!
Чи ступити на поріг
до рідні у Кривий Ріг?
За дороги треба братись,
а не у Європу пхатись,
та ладнати власний віз,
не просить заморських віз.
Гарні збудувать шляхи
українцям до снаги,
треба лише казнокрадів
всіх відправляти в батоги.

Чорна гвардія

Я дякую тобі, мій мудрий діду,
що ти давив московську гниду,
міг випити стакан-другий вина,
коли служив у батьки, у Махна.

Та вольниця тривала аж три роки,
відомі славні і гіркі її уроки.
Але не всім ті факти до вподоби,
тому й ховали їх радянські сноби.

Зібрав Махно в той час селянські сили,
що по тилам денікінським ходили,;
ще й Врангеля успішно воював –
нікому Нестор спуску не давав.

Давив він „краснопузих“ дні і ночі,
та захищав селян і люд робочий.
Не жалував забрідну німчуру;
й свою білогвардійську машкару.

Але себе наразив на офіру,
коли „совітам“ підлим він повірив.
Поклав на плечі непосильний груз,
бо підписав з лукавими союз.

Не забарилася себе чекати зрада,
в одному залишилася розрада –
народна пам‘ять житиме в віках
про батьку із шаблюкою в руках!

Предмети хвилювання

Скільки у світі існує людей,
стільки ж у ньому витає ідей:
Щодо владнання планетних порядків,
щодо режиму і темпу зарядки.
Щодо об‘ємів з‘їдання харчів,
й використання образливих слів.
Про неможливість всесвітніх проектів,
шкоду страшних парникових ефектів,
що добивають все людство й природу,
та про загальну й статеву свободу.

Спорять про нафту, вугілля і газ,
щиро, по суті, а то й напоказ.
Як зберегти хоч би рештки довкілля,
заборонивши наркотиків зілля.
Спорять про геїв, а то й про путан,;
про лицемірство, брехню і обман.
Ще про Будьонівськ, Беслан і Норд-Ост,
голодомор, геноцид, холокост,
„Курськ“, про Нємцова й украдений Крим,
та про четвертий, примарливий Рим.

Спорять про голод і підсвинків ситих,
сепаратюг, у свій час недобитих.
Ще про корупцію й влади свавілля
та про загальне й сімейне насилля.
Про міжнародний і свій тероризм,
збоченців ницих, відвертий садизм.
Ще про палаци у слуг від народу,
про політичну й для себе свободу.
Спір йде про мир і війну на Донбасі,
спорять в вагоні, буфеті і в касі…
Не на життя спір іде, а на смерть,
сплуталось в головах все шкереберть.

Спорять про Ялту, про Реймс, Тегеран,
та український останній Майдан,
про терористів, фашистів і хунту,
про зітц-директора знаного, Фунта,
ще й механізм розв‘язання дилем,
бо вистачає у світі проблем..
З вуст у вуста ця іде естафета,
в спорах таких скоро втоне планета –
ось що хвилює людину й поета,
але вже тема ця не для сонета…

Поету це не загрожує

Відомі завжди помирали в злиднях,
їх слава зазвичай не доганяла.
Зі Скандинавії не жду чи з Відня
ні премії, ні навіть кусень сала.;
Багаті гинуть від якоїсь порчі,
від ожиріння чи ж бо діабету.
Це не загрожує людині творчій,
тим більше – невідомому поету.

Нема загрози завороту кишок,
ба навіть тривіального поносу,
Бо на столі я оставляю лишок,
як доля рідко все ж його приносить.

В житті повинна бути всьому міра,
бо зайве не приводить до добра.
Пустий хай шлунок краще буде й віра,
ніж повний кендюх і якась мара.

Хода нескорених

В війну парад – бенкет під час чуми.
Невже цього не розуміє влада?
Невже цього не помічаєм ми
чи одного нам мало Сталінграда?!

Невже елітна техніка потрібна,
щоб раз на рік проїхатись парадом?
А фронт тримають хлопці наші гідно
без „броників“, з одним лиш автоматом!..

Зате нацгвардія у латах до зубів,
й на ременях у них новітня зброя.
Між ними й фронтом нездоланний рів,
кого й від кого захищають ті герої?!

Кого потрібно у столиці захищать,
чию потрібно берегти свободу?
Звичайно слуг, гаранта, їхню стать,
від власного невільного народу.
;
А потім брязкать зброєю для кого,
кому демонструвати свою силу?
Щоб продавати далі мати змогу
гуртом і вроздріб Україну милу?

Хода ж нескорених осталась без уваги,
герої ратну справу вже зробили…
Нікому не потрібні вже трудяги,
життя ціною що свободу захистили?!

Та прийде час і ще усі прозріють,
бо вже не зможуть всіх і вся дурити.
Не влада, то хоч люди зрозуміють,
що далі так не можна в світі жити!

Герої неоголошеної війни

Вони в боях ідуть удалечінь,
за волю, за свободу, не за славу.
У цім житті не видалось спочить
і долю обмануть свою лукаву.

Вони з боями йдуть у небуття,
бо серце їм стискає наша дійсність.
Кладуть за Неньку молоді життя,
а ситих нас дивує їхня стійкість.

Вони торують у майбутнє шлях
своєї Української держави,
назавжди на незібраних полях
лишаючи одні шматочки слави.

Хай стане пухом рідна їх земля
усім їм, хто пішов у синє небо.
Хай українські ниви і поля
віками радують людей стіною стебел.
;
Хай наша пам‘ять збереже в віках,
їх стійкість, мужність, віру, безкорисність.
Вже треба пересилювати страх
й міняти цю стару, нікчемну дійсність.

За кермом

Чотири колеса, асфальт і п‘яте рульове.
Перед очами безліч шпальт й на кожній щось нове.
Що там попереду? Тупик чи є усе ж проїзд?
Чергові вибори й „кірдик“ чи знов партійний з‘їзд…

То може з‘їхати, звернуть? Не бити ходову.
Знайти собі пристойний путь вві сні чи наяву.
Он яма, знову, ще одна… Об‘їхать, не влетіть!
Висока чом для тих ціна, хто хоче вільно жить?

Чому хапуг і глитаїв так розвелось в наш час?
Хто допоможе нам, сім‘ї? Ніхто, окрім лиш нас!
Чому чекаємо, ждемо, не поскидаєм їх?
Чому ж кермо не беремо до рук уже своїх?!

Реформатори з душком

Реформатори Вкраїну жваво атакують –
ще не встигли сотворити, а вже реформують!..
Лиш поліцію створили у сучасній формі,
та уже кричать щосили про її реформи.

Брехунам і горлопанам щоби не робити,
лиш би почуватись паном, тільки б надурити.
Вихвалятись, обіцяти, заплітати мізки,
щоб як липку обібрати ще й пустити слізки!

Наша Юля в президенти вкотре уже преться,
до найбільшого корита ніяк не дорветься.;
На колясці не вдалося в‘їхати у владу –
„лабутени“ одягнула і виляє задом.

За народ уболіває в туфлях з крокодила,
по заморським дачам скаче та стара кобила.
Все їй мало, хоче влади працьовита наша,
мало мабуть нею правив Лазаренко Паша.

Життя і казка речі несумісні

У казці принц стріляє вправно з лука,
стрілу свою знаходить на болоті
й бере за жінку страхітливу жабу,
що обертається у чарівну принцесу!
В житті ж усе виходить навпаки –
з дитинством покидають нас казки…

Друг?

На похоронах друга в повній тиші, –
Давно не бачились! Куди це ти пропав?
Чом не подзвониш, чому не заїдеш?..
Питань багато друг мені задав…

Все пам‘ятаю, як я „загубився“,
чом кілька років телефон мовчав,
як ніби риба об крижину бився,
та втримався. Нічого не сказав…

– Переїжджаю скоро я до моря,
у літню резиденцію свою.
Чекаю, неодмінно поговорим,
у мене гарно там, немовби у раю!

Телефонуй! Ти чуєш, неодмінно!
Дружина не дає мені спокою,;
цікавиться, питає безупинно, –
Куди подівся, як і що з тобою?!

Я відповів, бо знаю його вдачу:
Готовий будеш стрітись – знати дай.
Приїду неодмінно, порибачим,
весна скінчиться – будем пити чай.

Весна скінчилась, літо пролетіло,
я час не гаяв – жив, читав, творив.
Сьогодні осінь вже теплом зігріла
та сердобольний друг не подзвонив…

В минуле дороги немає

Немає у Росії дійсно руських,
бо там ніколи їх і не було.
Погляньте ви на вихідців улуських,
на очі, ніс, волосся чи чоло…

Жили там завжди ненці і тувинці,
мордва, буряти, манці, якути,
евенки, чукчі, чуваші, марійці,
татари, ще башкири і ханти.

Чеченців і аварців там немало,
лезгини і карели ще живуть.
Удмуртів і калмиків вистачало…
Кого ж вони слов‘янами зовуть?!

Чому чужу історію украли,
чужих богів, героїв, навіть віру.
Чи честі й совісті своїх не мали,
та все ж хотіли щось явити миру…

Московія тому і тягне люто
до України хижі пазурі,;
що древню Русь собі припутать,
втопити Неньки славу у Дніпрі.

Одній щоб безроздільно панувати,
і багатіти на чужих кістках.
У лаптях грязних преться у палати,
віками сіє лише зло і страх.

Але такого далі вже не буде,
минули одурманення часи.
Звернуть в минуле не дозволять люди,
що скуштували волі і краси!

Покидьки

Чимало бруду скрізь останнім часом,
зміліли дуже вже народні маси,
бо розвелося покидьків багато,
хто сміття звик під ноги викидати.
На пляжі нечисть та відпочиває
і у пісок недопалки ховає.
Плює на тротуар, немов верблюд,
і не зважає, що навколо люд.
Матюччям он тварина жінку криє,
а та у річці „Мерседеса“ миє.
Лайно ось вилив „красень“ на дорогу,
бо підросли уже бичачі роги.
Цей в траву з машини скинув сміття,
немов якесь настало лихоліття.
У нас таких вже покидьків багато
і всіх скотів отих родила мати…
Ця напасть називається бідою!
Чи в змозі подолать її з тобою?
У творі цім багато песимізму,
та краще ніж дійти до катаклізму…
;

Не леді

В Ірландії одна легенда є
про істинну й святу любов навіки.
Легенда факт цікавий видає,
як леді Стайрс любила чоловіка.
Він був відважним, та не босяком,
ходив не раз по морю й океану.
Звело її кохання з моряком,
та не буває моря без туману…
Одного дня коханий не вернувся,
хоч леді на мосту його чекала.
Йшов час, і люд не раз, не два проснувся,
і не одна доба у замку Ардгіллан минала.
Так непомітно цілий тиждень сплив,
десятки раз Стайрс сльози сумно втерла.
Але коханий так і не приплив,
а леді, плачучи, на тім мосту померла…
Мені легенду цю повідав лікар Прайс,
з ним познайомились колись ми на бенкеті.
Та ти, шановна, все ж не леді Стайрс,
а поміж тим і, взагалі, не леді…
 
;
Розділ 7. Переспіви

Зустріч з Осінню*

Сьогодні в двері Осінь подзвонила,
на східцях мовчки стала і чекала.
Я обімліла, коли їй відкрила,
чарівною вона такою виглядала!

Копна із ярко-рижого волосся,
ніс точений, рум‘яно-красні губи.
Шалений погляд із-під вій-колосся,
суцільна ласка… Хто тут грубим буде?

Я ошелешено у дверях відступилась.
Вона ввійшла і тут слідком за нею
така краса враз з вітром закрутилась,
що пригадалась із дитинства фея.

Ми чай пили вприкуску з листопадом,
сльозу пустили з проливним дощем.
О, осінь – ти душі моїй відрада!
Зима ж хай почекає нас іще…

* Твору Лариси Рубальської „Сегодня Осень в дверь
мне позвонила…“

Відкритий лист*

Вас повідомити повинен –
ми не вручили адресату
листа, що совісті хватило
у вас направити солдату.

А не отримавши листа,
не був він ранений паскудством,;
не втратив розум і вуста
не проклинали те розпутство.

Коли він піднімав бійців
в атаку біля терміналу,
безцеремонність ваших слів
душі його не розривала.

Як тяжко в бій він крокував,
мотузкою стягнувши рану,
лист кілометри ще долав,
тоді, на щастя, було рано.

Коли на землю враз упав
і смерть закрила йому очі,
листа того він не читав,
бо не дожив герой до ночі.

Вночі, поклавши в плащ-палатку,
у темноті міському парку,
ми схоронили після схватки
його під невелику арку.

На обеліску зірка там,
тополя ще, висока дуже.
Та зрештою забув, що вам
усе оте уже байдуже.

Лиш вранці, всупереч образі,
з причини смерті адресата
послання ми читали разом –
пробачте нам, простим солдатам.

Як пам‘ять вас збиває з толку
і ви забули про свій лист,
від імені усього полку
я нагадаю його зміст.
;
Писали ви, як другий рік
дісталися у город хлібний,
у вас вже новий чоловік,
а він вам більше не потрібний.

Що ви не знаєте біди,
живете хороше, в достатку.
Нема ніякої нужди
у лейтенантськім атестаті.

Листів щоб більше не чекав
і вас не утрудняв би знову…
Так, саме так – „не утрудняв“,
болюче відшукали слово!

І все, і більше ні гу-гу…
Перечитали терпеливо
ми ті слова, що на снігу
в розлуки час в душі знайшли ви.

„Не утрудняй“, „муж“, „атестат“…
На що ж ви серце проміняли?!
А він же був герой, солдат!
Ми з ним за вас тут помирали…

В розлуці жити – серце бити,
не всяк її лиху здолає.
Не кожен зможе вік любити,
на жаль, в житті усе буває…

Хай не любили вже ви більше
і він уже не був потрібен.
Нехай уже жили ви з іншим,
Бог з вами й тим нікчемним злиднем,

але ж який солдата гріх,
що часу вільного не знає!;
Що захищаючи вас всіх,
себе три роки „утрудняє“…

Що ж написати не змогли
хай слів гірких, та благородних?
В своїй душі ви не знайшли?
Так зайняли б в кого завгодно!

Бо у Вітчизні нашій єсть
немало чистих душ, високих.
Вони б вам виявили честь
і ваші згладили пороки.

Вони б за вас слова знайшли,
щоб підбадьорить чоловіка.
Від нас уклін їм до землі
за серце добре і велике!

Не вам, жіночому загалу,
від нас відірваних війною
ми написати побажали,
щоб знали – ви тому виною.

Чоловіки на фронті тут,
із ворогом в борні й собою,
з тривогою якоюсь ждуть
листів із дому перед боєм.

Ми начиталися лайна,
тепер тихцем усі жалкуєм –
а раптом все ж ви не одна,
й такого хтось іще скуштує…

На суд дружин пошлемо вас,
їх імена ви забруднили.
Хоча всього лише на час
листом нам мозок отруїли.
;
Нехай поставлять вам в вину,
що душу чорну ви ховали,
любили лиш себе одну
і за дружину видавали.

А бувший чоловік – убитий,
все добре, забавляйтесь з новим.
Він мертвий, вже на тому світі,
не потривожить зайвим словом.

Живіть, а він вже без вини
не відповість і не напише.
Вже не повернеться з війни
й під руку вас не стріне з іншим.

Лиш за одне його прощати
прийдеться вам, продажна юдо.
За те, що з місяць доставляти
іще листи вам пошта буде.

Нічого вже не зробиш тут –
листи від кулі повільніші.
Вони у вересні дійдуть,
хоч згинув місяцем раніше…

Без вас там жодного рядка
немає й це вам неприємно.
Так я від імені полка –
беру назад все те напевно!

Прийміть в кінці уже й від нас
презирство наше, на прощання.
Всі ті, хто зневажає вас –
покійного однополчани.

* Твору Костянтина Симонова „Открытое письмо
женщине из г. Вичуга“.
;
Смак осені*

Сумна пора… Очам чарівна врода!
Як не любить ції прощальної краси?!
Смакую пишну тризну від природи:
в багрянець, золото закутані ліси;
у кронах вітру шум і свіжі хороводи,
і сонця мить, і небо в ці часи;
несмілий промінець і вранішні морози,
та сивої зими віддалені погрози.

* Твору Олександра Пушкіна „Унылая пора, очей
очарованье!“

Зимовий ранок*

Мороз і сонце, день чудесний!
Іще дрімаєш, друже чесний?
Пора, красунечко, проснись.
Відкрий свої ти карі очі,
не залишилось й сліду ночі,
зорею Півночі з‘явись!

Згадай-но вечір, хуга злилась,
імла в мутному небі вилась
і місяць плямою тьмянів.
Крізь хмари світло лив він з лінню,
по хаті ти блукала тінню…
А зараз ранок вже розцвів!

Під голубими небесами,
розкішно–пишними коврами,
поблискуючи сніг лежить.
Прозорий ліс один чорніє,
сосна між снігом зеленіє,
під льодом річенька блищить.;
Уся кімната сяє блиском.
Затоплена, з веселим тріском,
палає піч і поряд ти.
Приємно, гріючись, лежати,
а може в санки наказати
гнідого мерина впрягти?

По вранішнім ковзнувши снігу,
мій друже, віддамося бігу
ми норовливого коня.
Відвідаєм поля пустинні,
ліси, улітку так гостинні,
і рідний берег в світлі дня.

* Однойменного твору Олександра Пушкіна.

Снись мені*

Приснись мені, а то я забуваю,
тебе любити як і берегти.
Не сердься і приснись, бо теж жива я.
Приснись і доторкнись, а можеш прилягти…

Приснись мені важким, замореним, покірним,
таким приснись, як у гарячці лід.
Як сниться чоловік своїй дружині вірній,
як син для матері, а для дітей – політ.

І ось лягаю вже, стуляю віки,
рахую з сотню і спадаю вниз…
Скажи, чом снитися не хочеш ти довіку.
А може сни я забуваю? Снись!

*Твору Римми  Казакової „Приснись“.
;
Я все ж не камінь*

Я схоронив любов і сам себе прирік
їй пам‘ятником бути. На свою могилу
про себе вивів два десятки слів, за рік
посмертно написавши через силу…
Як в марафонськім бігу, бездиханна
до фінішу любов їх долетіла.
Та кинула її душа неждано,
а тіло жити без душі не захотіло.
Як камінь серед каменів стою,
прошу лише одне – руками не чіпайте!
Та й інших написів повік не визнаю,
бо я ж не камінь, люди, пам‘ятайте!

* Твору Костянтина Симонова „Я схоронил
любовь…“

Дощ*

Ми вдень сварились під дощем,
хмурніли наші лиця:
„Ні, ми друг друга не поймем!
Ні, нам не зговориться!“
І, подавивши стук сердець,
клялись, обидва вперті,
що остаточно це, кінець,
що вороги до смерті.
У дощ, що падав з висоти,
не в силі обернутись,
направо я, наліво ти,
пішли, щоб не вернутись.
Утік від тебе ледь живий
до себе я, додому…
І не важливо, хто правий,
кінець, кінець усьому!
Ввійшов один в порожній дім,;
запер замок ключем.
Упали хмари через грім
униз рясним дощем.
Ураз згадав, як ти ідеш
без хустки, без зонта.
Босоніж по воді бредеш,
а в серці пустота…
І, плащ схопивши, без вагань,
під громовержця скрипи,
крізь дощ помчався і туман
тебе спасать від грипу.

* Твору Расула Гамзатова „Мы ссорились дождливым днём…“

Зізнання*

Я Вас люблю, хоч і кажуся,
та все ж це сором, труд даремний.
І у дурниці цій мізерній,
я на колінах зізнаюся!
Таке не личить в мої роки,
і так не пишуться вірші.
Та впізнаю, хоч не пророк я,
хворобу серця і душі.
Без вас сумую я, зіваю,
при вас журюся і терплю.
Немає сил, сказать бажаю:
„Мій ангел, як я Вас люблю!“
Як чую з горниці невпинно
легкий ваш крок чи плаття шум,
дівочий голос безневинний,
я вмить втрачаю весь свій ум.
Усмішка ваша згонить лихо,
Ви відвернулась – вже біда.
За муки денні дар і втіха;
мені рука ваша бліда.
Коли за п‘яльцями невтішно
жартуєте, якщо Вам смішно,
схиливши очі у шиття.
Зворушений я мовчки, ніжно
любуюсь Вами, як дитя!..
Чи Вам відкрити свою тугу,
ревниву і сумну печаль,
як прогулятися в шаругу
збираєтеся Ви удаль?
Тут ваші сльози в одиночку,
удвох розмови за чайком.
І подорожі у Опочку
чи фортеп‘яно вечерком?
Аліна, зжальтесь наді мною,
любові вимагать не смію
за гріх. Зізнаюсь, як умію,
що не вартую я спокою.
Прикиньтеся! Ваш погляд звабний
чудово може говорити.
Мене неважко надурити!.
Я сам одуреним буть радий!

* Твору Олександра Пушкіна „Признание“.

Мірило*

Коли зустрічаю я в людях дурне,
не вірити довго у нього стараюсь.
Скоріше за все, то лише напускн;е
або випадк;овість. Та все ж помиляюсь…

Шук;аючи думам подібним підґрунтя,
я прагну повірить, забувши про докір:
Брехун відчуває фантазій відлуння,
а хам випадково складає свій покер.;
Пліткар, що сьогодні прийшов у мій дім,
можливо здорового ґлузду лишився.
А друг, що залишив мене у біді,
не зрадив, а просто тоді розгубився.

Від бід не ховаюся я під крило,
належно другими тут мірками м;ірять.
Страшенно не хочеться вірити в зло
і в підлість до болю не хочеться в;ірить!

Тому, як зустрінеш нечесних і злих,
частенько стараєшся всупереч волі
в душі своїй буцімто виправить їх,
спрямити кути у трикутному колі.

Ті факти болючі – не зовсім дурн;иці,
та як не силкуйся не витруїш зла.
Бо гниль все одно лізе підло в світл;ицю,
сховати не можна, як вуха осла.

А злого, зізнаюсь, в своєму житті
не так вже і мало стрічать довелося.
Доволі крилатих надій не збулося,
і друзів втрачав, і тонув в каятті.

Та вірити все ж я ніколи не к;ину,
щоб в світі буремнім шалених ідей
у кожній особі не бачить скот;ину,
а з міркою доброю йти до людей!

Хай будуть пом;илки, бо все не так просто,
та як же ти будеш безмірно радіти,
коли ота мірка прийдеться по зросту!
То щастя з таким все життя ще й дружити.

Хай циніки жалко бубнять, ніби діти,
що все ж ненадійна то штука – серця…;
Не вірю! Живуть же, існують у світі
і дружба навіки, й любов до кінця!

Підказує серце – не бійся шукати,
але пам‘ятай лиш одне напер;ед:
Себе не забудь з тим мірилом рівняти,
а решта завжди неодмінно прийд;е!

* Твору Едуарда Асадова „Когда мне встречается в
людях дурное“.

Рижий острів*

Завсігди уміли коні плавать,
але недалеко і неважно.
„Глорія“ російською – це „Слава“,
всім запам‘ятати це неважко.

Корабе;ль ішов найменням гордий,
океан мав намір перепли;сти.
В трюмах коні, мордою до морди,
але їх сумні чекали вісті.

Ціле стадо… Вдалечінь пливли,
тисячі підків в копита вбили.
Щастя все ж вони не принесли –
міна днище кораблю пробила.

Люди сіли в шлюпки, весла взявши,
коні слідом пли;ли просто так.
Що ж робити бідним, бо, як завше,
не було їм місця на плотах.

Плив по океану рижий острів,
в синіх хвилях острів плив гнідий.
Зразу їм здалося – плавать просто,
ніби в річці, більше лиш води…
;
Та нема ні берега, ні краю,
у ріки вони завжди були.
Хвилі накривали рижу зграю,
а вони все фиркали й пливли.

Залишали коней рештки сили,
ті іржали, тонучи в воді.
Та ніяк вони не розуміли –
чом їх люди кинули в біді.

Врешті-решт розтанув рижий острів,
всі втонули, згинули в імлі.
Домом став їм океанський простір
в сотнях миль від рідної землі…

* Твору Бориса Слуцького „Лошади в океане“.

Осіння елегія*

Як швидкоплинна тінь осінніх днів,
їх ранню хочеться затримати тривогу,
цей жовтий лист, що падає під ноги,
цей чистий день, що в променях згорів…
А тіні дня – то надлишок краси,
спокійного земного хвилювання.
Вони тривожать і дарують сподівання
із присмаком ранкової роси.

* Твору Олександра Блока „Осенняя элегия“.

Щастя не виходить…*

О;дин без одного – все в нас виходить,
в нашім життєвім безрадіснім спорі.
Все те своє в різні боки розводить,
навіть насмішки, знущання чи горе.;
Ми у конфліктах знаходимо вихід,
так день за днем і крокуємо світом.
Нові дороги обрали, на лихо,
кожен своєю пішов гордовито.
Враз все змінилось: життя і робота,
навіть по іншому сонечко сходить.
Люди хороші, довіра, турбота –
щастя лишень в нас чомусь не виходить…

* Твору Едуарда Асадова „Друг без друга у нас
получается все“.

Втеча*

Втекла любов… Мені ж не віриться…
Невже й по правді цілий вік
була в полоні та невільниця
й втекти рішилась в цей лиш рік?
Пішла любов, з собою взявши
і тихий сміх, і погляд ніжний.
В душі так пусто, ніби завше,
коли в соборі лише грішні…

* Твору Андрія Дементьєва „Ушла любовь, а мне не
верится…“

Всі шляхи ведуть до тебе*

Ішов один по вулиці учора
і думав, – Від‘їжджати саме впору,
вже їхати потрібно, назавжди,
ніколи не вертатися сюди.
Бубнів, що ти, звичайно ж, неправа,
картав себе за всі свої слова
й повторював – другу собі знайду,
такій-сякій на зло і на біду!;
То повз, то біг і натикався на людей,
та врешті опинивсь біля твоїх дверей…

* Твору Расула Гамзатова „Я шёл один по улице
вчера“.

Тепер не помирають від любові*

Тепер не помирають від любові –
глумлива і ощадлива епоха.
Гемоглобін лиш падає у крові,
людина безпричинно лише оха…
Лиш серце раптом барахлить ночами.
„Швидку“? До біса! Вибачте на слові.
Бо лікарі лиш блимають очами:
„Тепер не помирають від любові“…

* Твору Юлії Друніної „Теперь не умирают от
любви“.

Любов настала*

Багато часу у мені любов жила,
хоч слово це і ні про що не говорило.
Вона мов сонною царівною була,
та ось проснулася і очі все ж відкрила!

Не я співаю, бо любов для цього є,
і пісня та луною світом в‘ється.
Любов настала так, як ранок настає,
вона одна в мені то плаче, то сміється!

І вся планета розчинила широчінь
для мене й радість, ніби сонце, не схолоне.
Втекти не зможеш від вогню удалечінь,
не зникнеш, не сховаєшся – любов тебе
здогоне!;

Багато літ в мені любов жила,
само це слово ні про що не говорило.
Любов чекала в глибині і два крила
в один прекрасний день мені розкрила!

* Твору Роберта Рождественського „Любовь
настала“.

Трансформації*

Нехай ти випита другим,
але мені теж залишились:
скляний твого волосся дим
й очей сумних осіння милість.

Осінній вік твій, він мені
дорожче юності і літа.
Подобається це чи ні
уяві лірика-піїта.

Ніколи серцем не брешу,
тому завжди на голос чванства
спокійно я тобі скажу,
що вже прощаюсь з хуліганством.

Вже розлучитися пора
і горду кинути відвагу.
Не тішить серце ця мара,
в крові немає більше браги.

Мені вже вересень у скло
вербовим стукає багрянцем.
Щоб готувався і тепло
беріг в душі своїй, як в ранці.

Багато з дечим я мирюсь
без примусу і без утрати.;
Вже іншою я бачу Русь,
другими кладовища й хати.

Дивлюсь прозоро я навкруг
і суще бачу за куплетом.
Лиш ти одна, сестра і друг,
була супутником поета.

Що я одній тобі лиш міг,
сховавши біль і сум в убранстві,
співать про сутінки доріг
і про юнацьке хуліганство.

* Твору Сергія Єсеніна „Пускай ты выпита другим“.

Поет*

На сонці виграє, іскриться мій кинджал,
у золото закований і срібло.
Булат його зберіг надійність, гарт, запал –
всю спадщину, яка в наш час потрібна.

Служив він вершнику у горах сотню літ,
за послуги свої не взявши плати.
Багато ворогів відправив на той світ,
кайдани розтинав і різав лати.

Він забавки ділив слухняніше раба,
у відповідь дзвенів гірким образам.
Різня в ті дні, мов дика молотьба,
у нього викликала лиш відразу.

Його в полон відважні козаки
взяли на мертвім тілі свого пана,
а потім тільки грались парубки,
на пояс хтось вдягав поверх жупана…
;

Вже піхов рідних, понівечених в боях,
позбавлений колись супутник вірний.
Він дорогою іграшкою шлях
скінчив, на жаль, безславний і покірний!

Рукою звичною і дбалою ніхто
не чистить, із наділку не виймає,
перед молитвою не зніме свій хітон
і написів ретельно не читає…

В наш лицемірний час, поете, чи не так
призначення своє ти зовсім втратив?!
Зміняв на злото даний Богом знак,
який народ боготворив і славив.

Був час, коли палкі твої слова
із мертвих підіймали люд на битву.
Хоч крапля правди ще в них є жива,
чи зможуть замінить вони молитву?!

Твій вірш, як Божий дух, над натовпом витав
і дум твоїх відлуння благородно
лунало дзвоном між людських отав
у дні вселенських свят і бід народних.

Наскучила проста, мужицька мова,
ми тішимось байками і обманом.
Живого, щирого не чуємо вже слова
і зморшки все ховаєм під рум‘яна…

Ти ще прокинешся, осміяний пророк?..
Чи, залишившись за умовностей межею,
із піхов золотих не вирвеш свій клинок,
попсований апатії іржею?!.

* Однойменного твору Михайла Лермонтова.
;
Осінь*

Як зір сумний люблю я осінь.
В туманний, тихий день ходжу
я часто в ліс і там сиджу –
очима в небі ворожу
та у верхівках темних сосен.
Люблю, вкусивши кислий лист,
сидіть з усмішкою, ліниво
і мріять просто, непримхливо,
та слухать дятлів ніжний свист.
Трава зів‘яла вся, холодний,
спокійний блиск розлитий в ній…
Зажурі тихій, благородній
я віддаюсь в душі своїй…
Чом? Не пригадую. Які
й не завітають в гості мрії…
Високі сосни і стрункі
шумлять в задумі, мов живії.
Як зграя птахів здоровенних,
зненацька вітер налетить.
В гіллі заплутанім і темнім
нетерпеливо прошумить.

* Твору Івана Тургенєва „Осень“ (Как грустный взгляд,
люблю я осень).

Ваші пальці*

Ваші пальці пахнуть ладаном,
а у віях спить печаль.
Не потрібно вже нічого нам,
вже нікого нам не жаль.

І коли сумною звісткою
підете Ви в синій край.;
Бог Вас східцями, мов невісткою,
поведе у світлий рай.

Дяк старий все молитву цвенькає,
за поклоном знов б‘є поклон,
бородою мете сивенькою
пил віків зі старих ікон.

Духмянять пальці ваші ладаном,
а в довгих віях спить печаль.
Нічого в світі цім не треба нам,
уже нікого нам не жаль.

* Присвяти Олександра Вертинського Вірі Холодній.

Чому поранений я ранив?*

Скільки раз був ранений я дуже,
ледь додому добиравсь повзком.
Та не тільки зло калічить, друже,
можна ранить навіть пелюстком.

Ранив я і сам, невільно зовсім,
ніжністю, недбало, находу.
І комусь душа боліла вдосталь,
як босоніж взимку по льоду.

Чом іду один я по руїнам
рідних і близьких, та дорогих?
Я, в житті такий вразливий,
ранив просто так усіх других…

* Твору Євгена Євтушенка „Был я столько раз так больно ранен“.
;
Місто моєї юності*

Є місто, що часто я бачу вві сні,
барвисте, усміхнене, чисте.
На Чорному морі постало мені
в платанах й акаціях місто.

Там море, в якому я плавав, тонув,
де хвилі мене колисали.
Повітря морське, що в дитинстві вдихнув,
вокзал, кораблі і причали.

Повік не забуть Воронцовський маяк,
Французький бульвар та Пересип,
і пам‘ятник Дюку, де юність моя
проходила – рідну Одесу.

У роки війни захищали її
й назад поверталися з боєм.
Одеса завжди пам‘ятає своїх
солдат і матросів – героїв.

Сьогодні бувають веселі й сумні,
як завжди, голодні і ситі.
Жалітися гріх, бо скажіть ви мені –
Хто краще живе одеситів?!

Вдяглася Одеса у скло і бетон,
немовби Париж чи Чикаго,
а Мішка Япончик – місцевий барон,
колись молдаванський бродяга.

Та мама здолає скрутні ці часи,
зірве ланцюги і бандитів
відправить рубати дрімучі ліси,
як вигнала всіх паразитів.;

І знову Одеса розквітне, мов мак,
немов ясне сонечко зранку.
Запалить вночі Воронцовський маяк
й одягне свою вишиванку.

Одеський характер в ділах і словах,
та в голосі Марка Бернеса.
Живе хай щасливо і квітне в віках
південна пальміра – Одеса.

Краса та у пам‘яті в нас назавжди,
повік не розлучимось з нею.
Одеса – це місто часів молодих
і ми молодієм душею.
Ми юні й донині душею!

* Твору Самуїла Кортчика (Семена Кірсанова) „У Чёрного моря“.

Кінець апокаліпсису*

Я наповню всю ванну доверху шампанським
і насиплю туди кришталевого льоду.
Туго вікна закрию й розкинусь по-панськи…
Тільки так відійду в цю спекотну погоду.
Навіть квіти змарніли у вазі, зів‘яли,
що приніс ти лиш вранці. Біліють, як сніг.
І морозне мартіні в широкім бокалі
не позбавить гарячої ковдри з інтриг.
Той напій нагадає про втрачені мрії,
сподівання нічні, що пішли в небуття.
Зірве мозок умить і поверне надії,
повідгонить всіх ельфів, розбудить життя!

* Твору Вікторії Мерисабель „Я налляла у ванну шампанського“.;
Бермудський тролятник*

Люба наша передача,
вся Канатчикова дача
у суботу дико скаче
і до „телика“ біжить.
Замість того, щоб підмитись,
причесатись і побритись,
вся лікарня буде битись
лобом в стінку і тужить.

„Заливав“, здійнявши баньки,
красномовець–баламут
про нікчемність чар коханки
перед чарами Бермуд.
Мізки всім порвав на шмаття,
звивини позаплітав –
з глузду поз‘їжджали браття,
хто ума хоч трішки мав.

Шанобливий шеф–редактор,
може краще про реактор,
про російський нанотрактор?
Так не можна! З року в рік
тарілками все лякають,
ніби з неба ті шугають.
То у них „піндосів“ лають,
то настав „бендерів“ вік…

Ми самі уже з вусами,
тарілки б‘ємо весь час,
нам уже набридло сало,
подавай горілку й квас.
А пігулок кілограми –
ми в унітаз, хто не дурак.
Оце життя, а тут Багами…
Ось і раз, не можна ж так!
;

Не хотіли ми скандалу,
нам вождя не вистачало,
натуральних буйних мало –
тож бракує вожаків.
А на вигадки підступні,
мітли є у нас і ступи,
ангел в кожного заступник
та ранковий дружній спів.

Їхні ж бо чорти лукаві
бермутять воду у ставку.
Вигадав усе те рабин,
що горілку п‘є в шинку.
Ми про вибухи й пожари
готували ноту ТАРС,
тут прибігли санітари
й постриножували нас.

Всіх метких і надто спритних
оповили служки ситні.
Бився в піні старший спритник,
як відьмак на шабаші –
Розв‘яжіте простирадло,
щоб тобі сконати, падло,
проковтнуть тяжке ковадло!
Так бермутно на душі!.

Сорок душ позмінно виють,
розпеклися добіла,
так ось, дуже всіх хвилюють
про трикутники діла.
Всі з котушок позлітали,
навіть хто й ума не мав,
і тоді шеф–лікар Павлов
вето на екран наклав.
;

Он він, змій, в вікні мелькає,
штепсель у карман ховає,
ще і фельдшеру киває –
недалеко й до біди.
Нам лишилося напитись,
в шати білі нарядитись,
і на дно болота злитись,
як у Мокшу, назавжи…

Завтра ж нас спитають діти,
повернувшись з–за бугра –
Татки, що робити літом,
бо в Криму страшна жара?!
Ми відкриєм нашим чадам
правду, а вона лайно:
Турок виявився гадом,
відпочинок – лиш в кіно…

Ось артист–надомник Рудик,
має радіо він „Грюндик“
і його ночами крутить,
ловить, Педро він, ІДІЛ.
Там інструктором скитався,
але з розуму подався
й до лікарні він припхався
із діагнозом „дебіл“.

Ті, хто вижив в катаклізмі,
всі в глибокім песимізмі,
їх в скляній прозорій призмі
до лікарні привезли.
А один із отих тролів,
що сидять на дачі, в „Олі“,
скаржився на свою долю
і заламував масли.
;

Що було там, як ти спасся?! –
кожен ліз і докучав.
Троль же тільки дико трясся
й про недопалка волав.
Він то плакав, то сміявся,
а то фиркав, мов їжак –
він над нами потішався.
Що там взяти? Бо ж дурак!

Підхопився алкоголік,
чорноротий пан Ярмольник –
треба „вмазати“ на стольник.
Нумо, третім хто?! Вперед!
Розходився, мов гарячий
самовар чи сива кляча,
ідеолог не іначе,
творить знов велосипед…

Боляче по нашим душам
коменти за сотні миль
б‘ють. Америку заглушим
і задавим Ізраїль.
На річницю перемоги
знову проведем парад.
Нахріна шляхи–дороги?
Втаємничемо квадрат!

Розкажіть нам про офшори,
золоті високі гори,
про панамські ще комори
і про власний скромний хлів.
Та куди ж дівати гроші,
де кармани в макінтоші?
І коли, пани хороші,
вже підете до богів?!
;
Кисельовські передачі
нам розкажуть про удачі,
до істерики і плачу
доведуть вони народ.
Нас візьміть до свого стану,
будь–кого ми враз дістанем,
перетворимо в дебілів,
зазомбуємо їм рот!

І працює ж ця ідея
не один десяток літ,
ненавидимо ми геїв,
але йдем за ними вслід.
Залишилось кілька кроків
і тоді усім капець…
Вовчик – ось уся морока…
Ну й Висоцький, молодець!

* Пісні В.С. Висоцького „Бермудский треугольник“.

Свій голос віддаю за доброту*

Нині людяність в людства вже зовсім не в моді,
з доброти залишився один лише слух.
Безкорисливим привидам вижити годі,
світ від шелесту грошей вже майже оглух…

Міра всьому ведеться у крупних купюрах,
що звичайно душею цінилось раніш.
Щира жінка сьогодні – примара чи дура,
й чоловіку такому ціна лише гріш.

Вже на глянцевих фото мелькають не лиця,
в крупних планах не видко розумних очей.
Радше яхти, палаци, відверті дівиці
та деталі сідниць їх, грудей чи плечей…;
Щохвилини за щастям страшенні погоні,
від зорі до темна без купюр і прикрас,
та згадати не хочем життєвих законів –
завше щастя лиш те, що всередині нас.

Багатіти душею раніш було важно,
дасть прибуток безцінний отой капітал.
Мимохідь не продайся за шерхіт бумажний,
не згубись серед злата і пе;рлових скал.

Грошей зайвих ніколи для скнар не буває,
але маски наглядно зривають вони.
Той поділиться з бідним усім тим, що має,
цей криваві мільйони везе із війни…

Доброта – тож бо класика, змилуйтесь люди,
вікова аксіома на різні часи!
Бо душею скупий, лише зовнішність судить,
а на серці у нього удавка висить.

Він торує протоптану іншим дорогу,
йде до мрії упевнено, мов по мосту,
Позабувши давно вже про людяність, Бога
і сповна користає чужу простоту.

У людини байдужість – то справжня хвороба,
від халепи такої вмирає душа.
Бо нахабство та завидки йдуть і за гробом,
нищать людяність всю, не лишать ні гроша…

Доброта, безперечно, то істинна цнота
й не завжди в поєдинку програє любов,
бо зіграє Господь цей концерт, як по нотам,
хай напише там біс хоч мільйон настанов!

* Твору Ірини Самаріної-Лабіринт „Доброта – это классика, люди..“;
Салат із великого Омара*

Не давайся приспати себе похвалою,
долі меч повсякчасно висить над тобою.
Хоч солодкі слова, та отрута готова
у судьби. Бережись отруїтись халвою.

* * *
Все ж, чому всемогутній Творець наших тіл,
дарувати нам вічне життя не схотів?
Якщо ми досконалі – навіщо вмираєм?
Якщо недосконалі – хто брак цей зробив?

* * *
Визначав я пізнання своїм ремеслом,
познайомився з правдою, болем і злом.
Всі вузли, як один, розв‘язав я на світі,
окрім смерті, сповитої мертвим вузлом…

* * *
У цім світі зрадливім не будь дураком,
покладатись не думай на тих, хто кругом.
Подивися уважно на кращого друга –
чи не хоче зробить він тебе кріпаком?!

* * *
Дуже добре, як одяг у нас без проріх,
і про хліба шматок теж подбати не гріх.
Усе решта не так вже й потрібно для щастя,
бо життя все ж дорожче багатств і утіх.

* * *
Жаль, що сили удосталь мені на дано…
Небосхил я високий звалив би давно
й спорудив справедливе, із розуму, небо,
щоб любило достойних і чесних воно.

* * *
Старцем, дервішем ставши – досягнеш висот.
Серце в кров пошматавши – досягнеш висот.
Думи геть про величні свої перемоги.
Лиш з собою в ладу ти досягнеш висот!

* * *
Якщо Бог не почує мене в вишині,
я бажання свої розповім сатані.
Коли Богу молитви мої не угодні –
то диявол вселяє бажання мені.

* * *
Якщо піст я порушу для плотських утіх,
не подумай, що гірший я геть за усіх.
Просто дні ті пісні, мов сорочки нічні,
а ночами ж, відомо, грішити не гріх!

* * *
Часто дивом здаються поступки Творця,
гіркотою наповнені наші серця.
Ми йдемо з цього світу всього не пізнавши,
ні початку, ні сенсу його, ні кінця.

* * *
Пройде час. Як надії зерно не зійде –
що за вік свій скопив, ні за гріш пропаде.

Якщо ж ти не поділишся з братом чи другом,
все багатство твоє ворогам відійде.

* * *
Голови я ніде прихилити не можу.
Вірить в світ потойбічний ніяк я не можу.
Що згнию і повстану із тліну я знову,
десь билинкою в полі широкім – не можу.

* * *
Де подітись? Усюди один лиш обман!
Отакий у житті в нас нікчемний талан…
Буть рабами у плоті своєї навічно,
бо жага до наживи – це той же дурман.

* * *
Ніби сонечко сяє й не гасне любов.
Ніби пташка з небесного раю – любов.
Але ще не кохання ті хоті стенання.
Не стогнати, кохаючи – то вже любов!

* * *
Хто шлях не шукає, тому й не покажуть,
фарби на картині різнобарв‘ям ляжуть.
Хто ж шукає стежку, віднайде той долю.
Стукай і відчинять, на те й двері – кажуть.

* * *
Нам до народження нічого ще не треба,
та опісля – уже у всьому є потреба.
Як тільки скинеш гніт людського тіла,
то вмить твоїм багатством стане небо.

* * *
Ми джерело із радощів й чиста криниця.
Ми вмістилище зла й кришталева водиця.
Бо людина складна і як світ різнолика.
Тут нікчемна вона і вона ж там велика.

* * *
Як можеш, не тужи за скорим часом сущим
і не обтяжуй душу минулим чи грядущим.
Скарби свої потрать поки іще живий,
бо на той світ ти підеш неімущим.

* * *
Я дуже довго думав про життя земне
і зрозумів, що в решті решт усе мине.
Мені відомо, що нічого не відомо –
остання істина, що вразила мене.

* * *
Життям хто битий – більшого доб‘ється.
Пуд солі з‘ївший – вище цінить мед.
Хто сльози лив – щиріше той сміється.
Хто помирав – той зна, нащо живе!

* * *
Нам не смакує перекислий квас
і не хвилює вже минулий час.
Погано думають про нас лиш ті, хто гірше,
а тим хто краще – просто не до нас…

* * *
Весь час міняється усе і всюди,
вже інші двері, дім і нові люди.
Але від себе нам нікуди не подітись,
а як і вдасться, то лише в нікуди…

* Творів Омара Хаяма

Не дай вам Бог так покохати*

Я Вас люблю, та кожен раз Ви миттю
байдужий погляд свій відведете.
Тим поглядом холодним мовби пліттю
огрієте і далі спішите.

Чекайте, постривайте, поверніться,
залиште потопельниці хоч шанс.
Пихливий, гордий, сам собі лиш снишся…
За що я тільки покохала Вас?!.

Занадто заклопотаний собою,
Вам справ немає до чиїхось бід.
Весь сам у себе канув з головою
й залишив на поверхні тільки слід.

Який жорстокий, але все прощаю,
бо що не любите, не Ваша в тім вина.
Я ж віднайшла любов і Вам бажаю,
щоби і Вас таки знайшла вона.

Настане день, коли стріла Амура
уразить Вас і Ви падете ниць.
І Ваше серце, сховане за муром,
роздавлять сотні тисяч колісниць.

Не дай Вам Бог пізнать кохання муки,
відчувши присмак зради на вустах,
коли кохана під весільні звуки,
вся в білому, на гострих каблуках,
по Ваших пройде чистих почуттях.

*Твору  Лари Морро „Бумеранг“.

Коктейль з Омаром

Не став ти дураку хмільних напоїв,
щоб вберегтися від відрази й для спокою.
Коли нап‘ється, криками тобі завадить спати,
а вранці надоїсть, прохаючи прощення
з перепою.

* * *
Гарсон, мерщій вина сюди! Тепер не час для сну.
Я хочу розами ланіт прославити весну.
Але спочатку розуму, докучливому старцю,
увагу щоб його приспать, у лик вина плесну.

* * *
Грядущий день захований від вас,
не упусти свій швидкоплинний час.
Пий, чорноброва! Часто буде місяць
виходити на небосхил без нас…
;

* * *
Лик ружі свіжої завжди нагадує весну.
Свою кохану пригадай, лише її одну.
В чудесний день густим вином наповни щедро келих.
Забудь про зиму за вікном і ніжно тронь струну.

* * *
Всі хвороби сердечні лікує вино.
Муки розуму, скруху прогоне воно.
Еліксиром життя і утіхи навічно
став напій цей величний – звичайне вино!

* * *
Немає для вина жорсткої заборони,
потрібно певні поважати лиш закони:
Хто, з ким, коли та скільки вип‘є цього трунку,
тоді для насолоди зникнуть перепони.

* * *
Пий вино, але розуму все ж не втрачай,
насолоду смакуй і душі в нім не чай!
Бережися образити чесну людину,
міру знай повсякчас, бо вино все ж не чай.

* * *
Заборони на чару із мудрим немає,
мудрість завжди тобі у житті помагає.
За столом не хизуйся і після застілля,
бо хвальба нетвереза кордонів не має.

* * *
Якщо серце моє відіб‘ється від рук,
то куди йому дітись? Безлюдно навкруг!
Хто заллє собі очі вином непомірно,
той обличчя утратить і вийде за круг…

* Творів Омара Хаяма.
;
Спомини про першу любов*

Теплий дощ спада чи холодний сніг –
я в кімнаті, проти дому вашого, стою.
Може пройдеш ти, а можливо й ні…
Варто глянути на тебе – я уже в раю!
Смішно й дивно так зроблено цей світ –
серце любить, та не скаже про любов свою.
Хай живу я і не знаю, любиш ти чи ні,
все ж на краще, ніж почути „ні“ твоє мені,
як боляче почути „ні“…

Пісню підібрав на гітарі я,
жаль, що ти вже не почуєш, та в віршах своїх
я назвав тебе, зіронько моя,
найніжнішою у світі й це уже не сміх!
В тиші, у нічній, я пишу вірші.
Хай говорять – пише кожен у сімнадцять літ.
На листочку в два рядочки лише „Л“ одна,
моє серце зігріває все життя вона –
любов моя, моя весна!

У нічній тиші я пишу вірші.
Хай говорять – кожен пише, лише прийде час.
На листочках в два рядочки літера одна –
моє серце зігрівала все життя вона.
Розтанув сніг, пройшла весна,
любов моя була сумна…
Розтанув сніг – пішла вона,
любов моя, моя весна…

* Твору „Восточная песня“, слова Онєгіна Гаджикасимова, музика Давида Тухманова.
;
Почуття міри й віку не мають*

Почуття міри й віку не мають.
Якщо любиш – яка вже різниця?
Коли люди всім серцем кохають,
душі в небо їх линуть, як птиці.

В почуттях своїх віку не знаєш…
Як кохаєш – немає різниці!
Просто любиш і ніби тримаєш
у руках журавля, не синицю.

Просто тіло звикло до більшого,
але серце уже слухняніше…
Смак розлуки гірчить здебільшого,
та душа все ж іскрить полум‘яніше.

Почуття міри й віку не мають…
Якщо любиш – не варто каятись!
Просто ніжність смаку набирає
і все менше потрібно маятись.

Уже зорі на небі тьмянішають…
Може нам поталанить свій ранок спасти?!
Почуття з часом тільки світлішають,
якщо любиш палкіше, ніж в юності!

*Твору Людмили Кльонової „Чувства возраста не имеют“.
 ;

Посміхайтесь

Усмішка – незамінна річ,
проста і зрозуміла.
В ній теплоти на сотні свіч
та нездоланна сила.

Вона доступна для усіх
і завжди так ведеться:
Де весело, лунає сміх –
там кожен посміхнеться.

Усмішки промінь на вустах,
мов долі поцілунок,
вона прогонить біль і страх,
то Господа дарунок.

Дарує ласку нам вона,
немовби ніжна кішка.
П’янкіша кращого вина –
успішності усмішка.

У світлий чи похмурий день –
незмінний хіт і фішка.
Вона – вінок дзвінких пісень,
мов сонця клаптик в ліжко.

І в найлютіші холоди
хай душу гріє книжка –
вас супроводжують завжди
„Мачулівські усмішки“!