якщо крокувати льодом

якщо крокувати льодом

відчуєш себе всесильним, відчуєш себе чимсь більше,
ловитимеш сонце в брилах, ловитимеш вітер в віршах,
відчуєш незнану віру – в людину, в добро та й годі,
якщо не спиняти зиму, розтопиш крижини в собі –

опинишся в сірих водах, де вмерли останні краплі,
коли крокувала льодом, бриніли у горлі – плакать
навчишся, коли плистимеш, долатимеш біль в судомах,
коли крокувала льодом, поверхня була бездонна,

коли затопило сонце – все тіло в огидних шрамах
від водоростей – не тонуть, лиш мушлі будують храми,
ті храми здирають ноги до крові, солоно лижуть
долоні твої і скроні, шепочуть звабливо й ніжно:

що плавати можуть риби, літати невільно людям,
що видих – всього лиш видих, що море є непідсудним…

плистимеш, відкинув руки у зорі, які, мов айсберг,
бо льодом ходити круто, а плавати краще маєш.
бо доторк поверхні надто важкий, щоб його забути,
оманливий лід не знає людини, якій ще бути,
якій ще втрачати зайве, якій ще все вчити знову,
бо море – лишень екзамен на Господа в тобі й в ньому.