Пам ять старця

Пам ять старця

Прогортає пам ять води-роки
І переді мною віч-на-віч –
Той куточок поетичний – Горній...
Ми мов в казку забрели вночі

З автостради ринули в пещеру,
В загадковий грот той кам яний.
Благодаттю дихала тут сфера,
Й відступили страхи всі нічні…

Десь отам, в отих густих ялинах,
Крізь фіранки мороки й пітьми,
Ледве угадали ми хатину,
Що в ній старець подвиги творив.

Світло сюди ледве проникало
Крізь лапчастий оксамитний ряд,
Зелень хвої так його ховала,
Святості бо світла не сховать.

Камінь, камінь, всюди тут каміння,
Ноги тут до крові збить нараз.
Про високість духу і терпіння
Так і мовить цей скелястий край.

І  зоря, що нам дороговказом
В небесах над лісом розцвіла,
В пам ять Феодосія Кавказького
Загорілась, як сердець свіча.

Весла пам яті здіймають хвилі років,
Й спогади прозорі і ясні.
Так, недарма, той куточок – Горній.
То єднання Неба і Землі
                8.08.11