О, як же ми тоді любили.
Ламали всі стереотипи, плітки та брехню.
Як тільки ніч - під місяцем горіли.
Як тільки день то дві руки зливалися в одну.
Одні! так не почулось вам, лиш двоє.
а інший сірий світ проходив повз.
Завжди навколо нас було все кольорове.
І навіть біль життєвий злякано подалі повз,
Це все було так світло і так цнотно,
Що дивувались навіть скептики смурні.
Для них це все була мов гра аморфна.
в ній сенсу їм не видно, в них брудні всі дні.
І хоч сьогодні у очах нема того вже світла.
І кожен з нас живе своїм життям.
Пройшов вже час і ми вже зовсім інші.
не поряд так давно дві пари нашого взуття
Та все ж це все таке потрібне серцю,
і нам рідненьким час давно вже розійтись.
Але прихожу я під ці відомі дверці.
І відкриває та, яку давно вже треба відпустить.
***
© Copyright: Ваня Брикулець, 2017
Свидетельство о публикации №117032200997
Свидетельство о публикации №117032200997
Рецензии
