Згасає літо, мов дівоча врода,
Сумує клекотом лелечим вдалині.
І рання осінь вже шукає броду,
Пірнувши нишком в трави росяні.
Рожеві ранки смутком оповиті...
За теплим літом невимовно жаль.
Учора ще цвіли волошки в житі,
Сьогодні вже стерня лягає вдаль.
Життєве поле нею зарясніло,
В тугі снопи пов’язані роки...
В повітрі павутиння забриніло,
То літо бабине снує нові нитки.
Згасае л1то
© Copyright: Алевтина Цветкова 3, 2017
Свидетельство о публикации №117031910845
Свидетельство о публикации №117031910845
Рецензии