Так тихо не було мабуть ніколи.
Все зникло й світла майже вже нема.
І лиш думки й холодні стіни голі,
І на столі вже не потрібна порвана струна.
Ну крикни хтось мені щось! Прошу!
Не можу сам їдке повітря ворушить.
Я ладен заплатити вам вже гроші.
Лишень прийдіть.
Прийдіть! Я веселити буду!
Лунатиме в кімнаті щирий сміх!
Хоч на душі у мене кілограми льоду,
Не покажу його, та буду клоуном для всіх.
Ви вже йдете? Так швидко час минув.
Я знов самотній табурет. Один.
Один! А це ж моє число. Забув.
Я темноти й цигарки син.
***
© Copyright: Ваня Брикулець, 2017
Свидетельство о публикации №117031712668
Свидетельство о публикации №117031712668
Рецензии
