Вихід у Всесвіт загоює свої рани,
Всі неприйдешні мостяться за екраном.
Миготить світло: чи то потік ріки, чи то він перетворився в пляму
Ти себе пізнаєш крізь сімох окуляри.
Синій – то небо, з птахою голубою,
Зелень – то ліс в тобі, з в’язами та лозою,
Жовтий – то день у грі: з м’ячиком та юрбою.
Знай свої береги, дихаючи росою.
Камені у ріці стерті поверх рудою,
Це є оранжевий світ – сповни його собою,
Це є замолена мить холоду й снів; рукою
Втримати спробуй жагу й слідуй святою тропою.
Червень – твоя земля: сій, поливай і співом
Вливай в свої клітки літню і свіжу зливу,
Зміцни свої краї – в очі собі дивися.
Зранку і ввечері сум викидай і молися.
Сонце – твої береги з радістю й ніжним болем.
Дати б тобі п’янких подихів над водою.
Та твої спраглі думки зкраплені й так росою.
Фіолетових снів тобі без холоду, і без зною.
Кольори
© Copyright: Наталия Поляк, 2017
Свидетельство о публикации №117031411057
Свидетельство о публикации №117031411057
Рецензии