Я піду у замріяні луки,
Коли спить ще під сонцем роса.
Простягну у блакить свої руки
І з полегкістю мовлю:"Краса".
Обізветься Надія до мене
Раннім птахом у свіжій траві,
І здається, що квіточка кожна
Усміхається ніжно мені.
Щось дитинне в душі стрепенулось,
Струменить почуттів водограй-
Первоцвітом Надійка всміхнулась,
А на серці вже квітне розмай.
В цьому імені ніжність конвалій,
Аромати фіалок вночі,
Світанкові окрилені далі
І стрімкі журавлині ключі.
Йдуть Надії- обраниці Божі
Поряд нас по життєвих шляхах,
І цілющі листки придорожні
Дозрівають у їхніх руках.
В них - розважлива мудра порада,
Веселковість і плин почуттів,
Легіт вітру удачі, розрада,
Оптимізм і наснаженість днів.
Бережімо ж дихання Надії -
Оберега людських сподівань.
Хай її сокровеннії мрії
Оживають для нових світань!
Надiя
© Copyright: Ольга Колодуб, 2017
Свидетельство о публикации №117031309713
Свидетельство о публикации №117031309713
Рецензии