Було багато істини у твоїх словах,
Я не зможу іі забути.
Зносило мені й тобі дах,
Ми хотіли сповна ці всі муки відчути.
Пили рідину один з одного,
Пили трунки, що обпікали горлянки.
Ситі один одним, та водночас голодними
Ми засинали зазвичай на світанку.
Ситі утіхами плоті і підсвідомості,
Голодні на розуміння і, певно, любов.
В твоїх обіймах вмирала щораз від самотності,
А поцілунками, здавалося, пив мою кров.
До дна допила я сьогодні скляну і блакитну,
Ту, що привіз ти у якості подарунку.
Цікаво, чому дурила себе, хоч і було помітно,
Що замість любові ти поїш мене міцним трунком?
Я щаслива, що нема тебе поряд зі мною.
Виявляється, що самотність - моє друге я.
Я радію від того, що бачив ти мою зброю.
Тобі цей вірш не потрібен.
З повагою,
Твоя змія.
Bombay
© Copyright: Стихотворец Иван Добрый, 2017
Свидетельство о публикации №117031306837
Свидетельство о публикации №117031306837
Рецензии