385. Василь Стус. Отец мой, будем. До скончанья ле

Отец мой, будем. До скончанья лет
Одна нам доля – долг свой исправлять
И в горе головы не опускать,
Пускай невзгодам потерялся счет.
Отец мой, будем. Стопочку еще
Поставь одну – мою. Пускай с тобою
Я выпью, как и встарь. Над головою
Одно нам небо – вечера и звезд.
Голубчик мой, мой бражник, мой отец!
Как я тебя, не забывай ты сына,
И благо нам пророчит Батьковщина
Огнем назнаменованных надежд.
И я тебя услышу, батько мой,
И пусть тебя поздравит Батьковщина,
Которая пожаловала сына,
Чтобы забрать. Будь благодарен ей!
Уже заходит солнце наших дней,
И солнце наших судеб уж заходит,
Но вечно мы останемся в народе,
Ибо живит нас доброта, не гнев.
Уже заходит солнце наших дней,
И время жить нам и горилку пить
И отчею землею походить
Рассветных ожидаючи огней.


Мій тату, будьмо. Нині і повік
одна в нас доля — свій приділ справляти
і в горі голови не попускати,
хай злигодням і загубився лік.
Мій тату, будьмо. До чарок кількох
постав одну — для мене. Хай з тобою
я вип’ю як колись. Над головою
одне в нас небо — вечора й зірок.
Мій голубе, мій байдо, тату мій!
Як я про тебе, пам’ятай про сина,
і нас благовістує Батьківщина
вогнем назнаменованих надій.
І я тебе почую, батьку мій,
і хай тебе здоровить Батьківщина,
котра була подарувала сина,
аби забрати. Будь же вдячний їй!
Напризаході сонце наших днів
і сонце наших доль напризаході,
та вічно ми пробудемо в народі,
бо живить нас людське добро, не гнів.
Напризаході сонце наших днів
та нам ще жити і горілку пити
і рідною землею походити,
досвітніх сподіваючись огнів.