Лина Костенко Шум ветра пел виолончелью...

Шум ветра пел виолончелью, писали пальмы акварель.
Вчера я видела скалу ту, где был прикован Прометей.

В древнейшей, вековой Колхиде, где пьётся радостно вино.
А я считала -  это  мифы, придумано давным-давно!

В стране и гордой, и гористой скала седая, как Софокл.
Приводят к ней туристов разных, туристы ж зрят её в бинокль.

Тут берегов амфитеатры, в волнах играет солнца луч.
О, Прометей! А стоит?!
                - стоит! -
так он сказал мне из-за туч.



Вітри гули віолончеллю, писали пальми акварель.
Я вчора бачила ту скелю, де був прикутий Прометей.

В країні древньої Колхіди, де п,ється радісне вино.
А я вважала, що це міфи. А я вважала, це - давно!

В країні гордій і гористій ця скеля сива, як Софокл.
Її показують туристам, туристи дивляться в бінокль.

Тут берегів амфітеатри, і море міниться од барв.
О, Прометею! Варто?!
                - Варто - !
так він сказав мені з-за хмар.