Знов полинути в мандри блакитні кортить,
Що у небі чекає людину,
І чому минуле про це мовчить,
У небо, у небо думками полину.
Там є світ, незгасене палає сонце,
Там примара зникає на вік,
Ні, не у мріях мені здалося.
Хтось до неба залишив слід.
Хтось топтав ту стежину у гору,
Хтось назвав цей шлях ~ каяття,
Дарував надію прозору,
Не бажаю знать вороття.
По стежіні йду до неба,
Зна, побачу златі ворота,
Поки, зараз, зараз треба,
Пережіти зі мной ніч журба.
Знов полинути в мандри блакитн кортить
© Copyright: Людмила Дубищева, 2017
Свидетельство о публикации №117030506775
Свидетельство о публикации №117030506775
Рецензии