Доля сліпа, скажи ж бо коли я загину,
Де мені знов шукати найкраще життя?
Чи до чиєїсь душі таємничій полину,
Вкрасти щоб ніжність і вірність любові миття?
Темно усюди, куди не погляну знов оком.
Соромно часом, гірке каяття,
Сумно мені серед бруду людського жорстоком,
Але немає назад ні на мить вороття.
Як то відмити себе від огидного бруду,
Де похопити все те, що найкраще бува?
Знову і знову втікаю від злиднів і люду,
Тільки ось часом таке, такеє бува.
Боже! пробач мені грішній провини минулі,
І дай ще прокукувати де кілька років для мене зозулі.
Доля сл па, скажи ж бо коли я загину
© Copyright: Людмила Дубищева, 2017
Свидетельство о публикации №117030506041
Свидетельство о публикации №117030506041
Рецензии