Дайан Вакоскi. По правдi кажучи про моi фантазii

                до М.В.

Нікому б
не дала знати,
про що насправді думаю,
коли вимикаю світло
на сон.

Або сиджу у аеропортах,
очікуючи
літаків.
                Як я перетворюю тебе на
гонщика,
що підбере мене у іншому аеропорті, коли мій літак
сяде,
або бачу тебе
чоловіком з чорними вусами
у твідовому пальто,
що підіймається по трапу American або United,
з дорогим фотоапаратом
та примірником “The Wall Street Journal”;
який посміхається до мене,
коли я упускаю мій примірник “Road and Track”,

або як я заплющую очі, уявляючи, як я лежу на пляжі
з дивоглядною засмагою, від якої рубці
над жовтим бікіні
сяють
                і виглядають скоріше екзотично,
ніж потворно,
і ти зі мною, і ми кохаємось,
хоча я ніколи у житті не була на пляжі
достатньо приватному,
щоб кохатись,
                так,
ця фантазія для тебе
буде нудкою,
без сумніву,
для тебе знати, що
я часто уявляла чоловіка, з яким була,
тобою
                для того, щоб говорити
розлогіше,
для того, щоб він взагалі мене зацікавив;
або якщо він був таким безнадійним, що я
взагалі не могла уявити його тобою,
тоді я уявляла, що ти стоїш
по інший бік
кімнати,
спостерігаючи як я балакаю до нього доти,
доки моє лице не ставало жвавим, і те, про що я говорила,
ставало, як мрії чи вірші,
і ти, моя незрима аудиторіє,
з твоєю цинічною посмішкою
і стриманими манерами,
давав мені знати, що ти дивився,
хоч ти ніколи нічого не казав,
і я проходила повз тебе з кімнати
з нудним типом вечеряти
або сидіти у барі,
посміхатися тобі, гадати про що ти думаєш, коли киваєш
стримано,
знову,
            іронічно,
                насправді,
                і потім я усвідомлювала,
що навіть уявний ти,
той якого я вигадала,
той, що навіть не стояв тут,
також зник,
коли я виходила з кімнати,
і зараз мені не вистачає мого власного витвору
так само, як перше мені не вистачало тебе,
                першопричини
моєї уяви.
О! Ти не можеш собі уявити
статуру, яку я вигадувала для тебе, тому що я вже ледве  пам’ятаю,
чи ти високий чи низький,
широкоплечий чи худий,
і фактом є те, що коли я мрію про любощі,
то найчастіше з тобою,
хоча я ніколи не зустрічала чоловіка, такого собі Короля Іспанії, який  би любив
трахатися стільки, як я,
                усі жінки, згідно думки хорошого знайомого поета –
                німфоманки,
                коли їм випадає нагода,
але оскільки я живу з тобою лише у своїй уяві
у мене є привілея вигадувати тебе відповідно моїм вимогам.
Мої вигадані сцени з тобою – це завжди прибуття та відправлення.

Мужчина, якого я люблю,
має одночасно показувати свою любов до мене
та байдужість,
але найбільше у своїх фантазіях мені подобається те,
що стосується байдужості,
тому що навіть у моїй уяві, ти завжди йдеш
з якоюсь іншою дівчиною,
або сам,
або не хочеш торкатися мене так,
як я воліла би щоб торкався.

Це пояснення адресоване:
Королю Іспанії
Моєму Зраднику на Мотоциклі
Ліснику
Астроному
Поету
Водію вантажівки
Альпіністу
і тобі,
без імені,
що відповідає силуету усіх вище зазначених,
тому, що обхоплює мене своїми руками, коли мені холодно,
щоб я нюшила запах тютюнового диму у твоєму одязі,
з певністю, що якогось дня цей мужчина може опікуватись мною.
 
Моє тіло потворне.
Моє обличчя негарне.
Моя балаканина поверхнева і обмежена.
Іноді я намагаюсь повірити у свою уяву,
але коли я розкриваюсь
ця дешевка читається як «Esquire» чи «Playboy»
чи гірше
«The Ladies’ Home Journal».
Та все ж я вірю у дерево, з якого робиться целюлоза
для цього дешевого паперу.
Не жалій мене.
Я горда, горда, горда.
І щира.
Щира, як сплячий вулкан,
якому ти довіряв
задовго.

Переклад з англійської Оліся Лапковського