Дитинство я своє згадаю,
Його уривки пам’ятаю,
В садок дитячий привели
На виховання віддали.
На стільчик мама посадила,
Виховникам мене вручила:
«Виховуйте його ви люди,
Дасть Бог, з нього щось може буде».
Там Зою я свою побачив,
На все життя її відзначив,
На піаніно щиро грала,
Дитинство в мене вона вкрала.
Вона мене не помічала
На піаніно тільки грала,
В душі закоханого дитини
Від Зої залишилися крижини.
А в школі я кохав дівчат
І був зарядом для гармат,
Гармати, це мої дівчата
Для них поезія почата.
В тринадцять років як згадаю,
Для дівчини вірша складаю,
Я вперше вірш свій записав
Читати друзям його дав.
Ось так поетом друзі став
І перший вірш свій записав,
А скільки я віршів складав
І на папір не записав?
Коли свої вірші складав,
То зошита свого не мав,
Олівця не мав я під рукою
Щоб записать вірші з любов’ю.
31.08.2014р.
Дитинство
© Copyright: Николай Шапаренко, 2017
Свидетельство о публикации №117030305200
Свидетельство о публикации №117030305200
Рецензии
