Пiсляноворiчне
Нікуди не йде вже мій потяг-состав.
На місці стоїть. Сліпо тикає носом
у рейки порожні. Десь різні міста -
крізь простір і час - під укоси
сповзають. А куля земна у Галактиці мчить
родима, красива, зелено-блакитна...
Куди? У бавовну хмарок покладе і приспить
мов кулю у Вічність до свят новорічних. Сповита
в коробці лежатиме, де серпантин
срібляний, ліхтарики різні, зірки золотаві,
і дух мандаринів, і посміх дитячий яскравий.
Вона там чекатиме рік. Не Новий, - ще один.
© Copyright: Петр Скорук, 2017
Свидетельство о публикации №117022806509
Свидетельство о публикации №117022806509
Рецензии