Спостерігаючи за вітром і кульбабою
Я марнотратство часу пригадав,
Жорстоку над всім людством владою,
Він ,як той вітер нами хилита.
Ось ніби –то людина квітуча та успішна
Живе собі ,не думає про час,
Але подує вітер ,настане мить трагічна
І вже волосся не залишилося в нас.
А ми ще тужимось, стояти намагаємось,
Ще ніби стовбур міцно нас тримає.
Та вітер сильний і ми під ним зламаємось
І вже пуста земля ,а нас на ній немає.
Та не шкода, насіння ж полетіло,
Впаде на землю ,знову проросте.
Йому важливо, щоби сонце гріло,
Від зрілості батьків воно ж бо не пусте.
Таке життя ,влаштований так світ,
Безглуздо час втрачаємо ,що не говори.
Ще ніби ранок був та вже настав обід ,
Та незабаром буде вечоріти.
Сосєдка О.Д. 26.02.2017 р.
В тер-час
© Copyright: Александр Соседка, 2017
Свидетельство о публикации №117022700240
Свидетельство о публикации №117022700240
Рецензии