Блискавицi серця lxviii, хмiльна

1.
запити й гуляти
і так до загину
як тінь просихати
дивитись дитинно
на відчаю стоси
палаючі ридма
отих що ще просять
близьких серцю й рідних

2.
вони вигасають
як біль від морфіну
є світло й немає
зола і руїна
є пляшка порожня
труна та без трунку
яка ж ти безбожна
загладо-ласунко
людину з’їдаєш
по вгорленій чарці
і дно наступає
мов попіл в цигарці

3.
і що там печінка
притулок цирозу
що діти що жінка
що плавлений розум
залив шлунок хмелем
забив душу матом
язик біса меле
той пнеться проклятий
у нерви в кишеню
у очі-вітрини
і змієм зеленим
спадає на спину
кипить на обличчі
ікони ковтає
до янгола сиче
і той відлітає

4.
хрести та ікони
на звалищі шалу
де гнізда драконів
та ясності мало
скарби там скорботи
і місячне сяйво
спливає болотом
в якому все зайве
в якому зникає
надія на видих
і сонце лякає
мов кров’ю корида
і небо крізь морок
не в силах дивитись
як пагони горя
по шиї йдуть витись

5.
заповнюю чарку
і бійтеся чакри
душі закамарки
запудрені баки
усе вимітаю
мітла – оковита
і світ відлітає
і хочеться вити
чи дряпати нервом
по шклу чи по стінах
і кликати стервом
людей і країну
кулак б’ється в груди
мов птаха у вікна
і хочеться чуда
та хто зараз пікне
навколо колує
з володарем хмелю
пітьмі алілуя
і прикрощів челядь


6.
є де притулитись
немає притулку
та снам не приснитись
бо в черепі гулко
бо мить витікає
безроздумно біла
а тиша втікає
то в небі осіли
непрошені зграї
вороння крикливе
і я забуваюсь
як в промені злива
і я набуваюсь
мов зброя боями
і я оживаю
лопатою в ямі

7.
дивися-мирися
хай світ цей гойдає
підвалини ниці
верхів’я Синаю
неслухані цноти
несповнені мрії
зелені банкноти
думки гречкосіїв
хребти ненагнуті
серця нерозбиті
розвалини люті
і сміху пролитість
дивися-мирися
бо кожної миті
як світ відмолився
то ласкою витік

8.
у всьому є задум
не Божий то власний
війни канонада
і відчаю ясність
я світло вдихаю
нічим не прикрите
і знову вмираю
щоб ще раз ожити
і крила підняти
опущені вітром
себе покарати
жеврінням нехитрим
себе відспівати
і тінню згоріти
така Божа плата
такі шляхом квіти

9.
впадаю у прірву
у вирву у яму
то ж спокій і мир вам
о дзвони у храмі
мої милостиві
настукання в душу
впадаю красиво
впадаю бо мушу
і промінь зустріне
мене на тім боці
рояться там тіні
при кожному кроці
і ходить з косою
в ченця балахоні
ота що загоїть
мінливе безсоння
ота що зупинить
потоки в судинах
і серцем застигне
чи вб’ється мов клином
між світлом і світом
наповненим болем
і зможе пробити
дорогу в ніколи

24 Лютого, 2017