Я дихаю, ще трохи, без кохання...
Залитим небом, що приховує віка.
Прекрасним ранком, що несе своє вітання,
Як чиста, до прозорості, ріка.
Я трохи бачу ще, без нього, без кохання.
Усі шляхи, які ведуть до полонин.
Ту пристрасть, що пробуджує бажання,
Мов дикий вітер, що приводе в дію млин.
Можливо, трохи чую, без любові.
Чарівний спів закоханих птахів.
І нотку ніжності, у кожнім добрім слові,
Що зігріває, як вогонь серед снігів.
А може, я приречений кохати?
Чекаючи омріяне життя.
Дізнатись те, про що повинен знати.
І буде в мого серця укриття?
Там, де побачу ті, із ніжності, долоні,
Що будуть точним дзеркалом моїх.
У тих очах, зостанусь у полоні,
Мов океан, який вже так давно у них.
______________________
© R. Tserkovnyy, 2017
Ще трохи, без кохання...
© Copyright: Руслан Церковный, 2017
Свидетельство о публикации №117022304765
Свидетельство о публикации №117022304765
Рецензии