. . .
Брехливий лютий мiцно цiлував,
так гаряче потискуючи руку,
та снiгу потихеньку пiдсипав –
ладнав зимi блондинову перуку.
I вогкий хмиз в багаттi не горiв,
бо вiн вже чув весняне голосiння.
Брехливий лютий хоч на мить хотiв
оте його продовжити горiння.
Вiн намагавсь божитись, як умiв,
в любовi клявся, запевняв i плакав,
але його змарнiлий снiг з дахiв
осунувся й дощем на землю крапав…
I нi на що надiї не було.
Зима повiсма сивi розпустила.
А за снiгами в небi щось гуло –
то вже весна свою збирала силу.
Брехливий лютий мiцно цiлував
© Copyright: Валентина Степанишина, 2017
Свидетельство о публикации №117022310312
Свидетельство о публикации №117022310312
Рецензии