Загорнулась в тишу,відвернула очі.
Плаче й стогне вітер,хрипить серед ночі.
Вітами гойдає,та хилить ялину.
І мені дісталось,б'є боляче в спину.
Тягнучи за поли,морозом шмагає.
Наче тіло голе крізь одяг палає.
А у грудях мовить,перепел неначе.
То вовком завиє,дитятком заплаче.
Замовчить зненацька,лишень капа сльози.
Пальці заніміли,стигнуть на морозі.
Думкою карає,тишою лікує.
Просить наче в Бога. Той її почує.
Подарує майбуть,що вона попросить.
В серці її чистім,гордість свою носить.
Гріє своїм серцем,гомонить не лишу.
Зачарує холод,заморочить тишу.
(Понкратова.О.В.)
А у грудях мовить, перепел неначе
© Copyright: Лена Грама, 2017
Свидетельство о публикации №117022108723
Свидетельство о публикации №117022108723
Рецензии