А у полi напевне, пшеничнi зiйдуть колосочки

Іноді тиша говорить яскраво-яскраво.
Майбуть,правду шепочуть галявини рідні й ліси.
То чи вітер шумить,чи гомонить лучами ласкаво.
Сонце в даль. Що де інде немає...немає такої краси.

Та струмки по весні,нагадають дітей голосочки.
Птаха крила розправить,за вітром звиваючись в вись.
А у полі напевне,пшеничні зійдуть колосочки...
Що би хлібом гарячим,для вас...хтось поклав. Поділивсь.
  (Понкратова.О.В.)
           ***************************

А на поле наверно,пшеницы взойдут колосочки.

Иногда тишина говорит акварелью так ясно.
И наверное правду,нам скажут родные леса.
По полянах ветра пролетят. Вдали солнышко красно.
Говорит совсем ласково. Глянь вон! Какая краса!

А ручьи по весне,нам напомнят детей голосочки.
Птица крылья расправит,за ветром взлетая вновь в высь.
А на поле наверно,пшеницы взойдут колосочки.
Чтобы хлебом горячим,-для вас...от души. Испеклись.
    (Понкратова.Е.В.)