Ох буря розревiлась

Ох і буря розревілась,
Аж волосся стало дибки!
"Ох яка несправедливість...",-
Я собі під ніс тихенько рикну.

Десь на рівні розпаду молекул
Відчуваю, що шумить та буря близько,
Хоч здається, що далеко,
Та від вітру хиляться дерева низько.

Похилилася верба,
Ніби реверанс зробила.
Відчуваю, що журба
Мою голову заполонила.

Де ж та буря? Де гроза?
Коли крапля впаде з неба?
Нехай вже заблистить сльоза
На щоці моїй! Мені це треба.

І розтанув льодовик,
І на світі все змінилось.
Хтось від повені утік,
Інші у воді похоронились.

Шкодували за землею,
Яку знали всі раніше.
А земля -немов Помпеї.
Не землі немає суші більше.

"Та хіба ж несправедливість?"-
Запитаю тихо, а потім гучніше.
Це ж нова для всіх можливість
Оновитися. Будемо чистіші.

На секунду зупинилась,
В очі страху зазирнула.
І нарешті я остепенилась,
І я знову щось важливе осягнула.

Ось і буря затихає,
Ось і побалакала з собою.
Я нутром всім відчуваю,
Що вже завтра буде пахнути весною.