Лютий

Законсервувати себе,
ніби суп на картинах Уорхола.
Під сумнів поставити усе,
у чому впевненою була.

Початок історії
у ніч, зимовим туманом затемнену,
завжди тягнеться,
ніби не зовсім застигла смола.

Такого критика розбудити
може лиш лютий.
Муза? Хто чув про неї?
Я чула.
Кажуть, тому критику вдалось її вбити.
Кажуть, за неї готові забути.

Давайте покличемо її на біс,
поринем у морОк,
поринемо у той літній ліс,
де панував порок!

Давайте танці під тритони
Середньовіччя,
обрамлені звуком металу
із потойбіччя,
танцювати, доки не вгамуєм гормони.

Музо! Твої сльози,
той град, що синці раз у раз лишав,
де вони зникли?
Музо! Я під анестезією,
чи хтось мене заморозив,
чи хтось моє серце вкрав,
чи до граду вже звикла?

Танцюємо, часом до ранку,
з тобою танцюємо,
танцюємо до світанку…
Фантазія таке буває малює.

Зриваємо шкіру,
знімаємо маски,
дістаємо рапіри,
розігруєм хоррор, не казку.

Музо! Я не сумую,
я не пишу тобі,
я не телефоную.
Часу для тебе немає в моїй добі.