Байка

Одного разу пес Сірко
Узрів Полкана за парканом.
Полкан-сусідський пес,
Що чванився своїм фізичним станом.
А задавака був ще й хитрий, як той лис,
Все вихвалявсь,немов приніс
Хазяїну своєму славу,
Насправді ж жив лиш на „халяву”.
Сірко ж ніколи не хвалився,ні,
Хоч у науці точній він не був профан,
Задачі ж різні „щолкав”,мов горішки,
Сміливості лиш бракувало йому трішки.
Так кожний з них ішов по-під парканом,
Мов прив’язали їх арканом,
Аж доки не кінчивсь паркан.
І тут Сірку сказав Полкан:
„ Дивись, у полі он доріжка-
По ній іде собака,чи то кішка”,
Сказав,поправивши картузик:
„Я розірву його, як грілку Тузик”.
Сірко став заперечувать: „ Чому
Завдати шкоди хочеш ти йому,
Адже він не живе під твоїм дахом,
То й хай іде своїм він шляхом ?!”.
Коли це глядь: то чеше по доріжці
Вся в бантиках, стриба на одній ніжці,
Така собі принцеса-Білосніжка,
Аж зацвіла барвінком вся доріжка.
Полкан від здивування розкрив рота,
І очі стали, мов у бегемота,
Став язиком молоть він що попало,
Та Білосніжка знала: він „жигало”,
Вона на нього і не озирнулась,
А до Сірка міцненько пригорнулась.
І так удвох пішли під свої шати,
Ну а Полкан оставсь один стояти. 

Отож, хоча і є чим похвалиться-
Та чванитися не годиться!